Страница 4 из 150
З силою схопивши дівчинку, Келен вштовхнула її через двері під сходами в темне приміщення. Спалахи блискавок дали трохи світла, що проникало через невелике віконце. Приміщення виявилося примикаючою до кухні коморою, де зазвичай зберігалися припаси. Дівчинка кричала від страху, і її крики вторили крикам її матері.
— Все буде добре, — шепотіла Келен дівчинці на вухо, обіймаючи її, намагаючись заспокоїти. — Я зможу тебе захистити. Все буде добре.
Келен знала, що це брехня, але серце її відмовлялося приймати правду.
Худенька рука ковзнула по руці Келен. Напевно, дівчинці здавалося, що вона торкається до духа підземного світу. Навіть якщо вона і побачить Келен, вона забуде побачене раніше, ніж її розум встигне це усвідомити. Точно так само і слова Келен випаруються з її пам'яті, перш ніж вона зрозуміє їх. Ніхто не пам'ятав про існування Келен вже через мить після зустрічі з нею.
Крім Орлана. Але він тепер був мертвий.
Келен міцно обіймала перелякану дівчинку і не знала, кому з них це потрібно більше. Все, що зараз вона могла зробити, це тримати дитину подалі від того жаху, що обрушився на її батьків. Дівчинка скажено звивалася в руках Келен, намагалася вирватися з таким розпачем, немов її тримало криваве чудовисько, яке має намір її вбити. Келен дуже не хотілося лякати її ще більше, але дозволити дитині вийти в зал, було б набагато гірше.
Знову спалахнула блискавка, привернувши увагу Келен до вікна. Воно було достатньо великим, щоб вилізти в нього. На вулиці темно, відразу позаду будівель починається густий ліс. У неї довгі швидкі ноги. Вона сильна. Вона знала, що якщо зважитися, за кілька хвилин може вискочити з вікна і сховатися в лісі.
Але раніше вона вже пробувала втікати від сестер. Вона вже знала, що ні ніч, ні ліс не зможуть укрити її від жінок, що володіють чорним даром. Стоячи на колінах в темній коморі Келен почала тремтіти при одній тільки думці про втечу. Навіть думки про це виявилося досить, щоб лоб її покрився крапельками поту від страху, адже ця думка може звільнити накладене на неї закляття. Голова почала крутитися при згадці про минулих спробах втечі і про муки, якими вона за це розплатилася. Вона не могла, просто не могла винести це знову. Ні заради чого.
Втекти від сестер неможливо.
Глянувши вгору, вона побачила темну тінь сестри, що спускалася сходами.
— Юлія, — покликала тінь голосом сестри Цецилії. — Всі кімнати нагорі порожні. Там немає жодного постояльця.
Сестра Юлія в залі прогарчала прокляття.
Тінь сестри Цецилії сповзла по сходах і заповнила дверний отвір, подібно самій смерті, що обкидає пильним поглядом світ живих. Зовні кричала і ридала Еммі. Від болю і жаху вона ніяк не могла відповісти на питання, які голосно й виразно задавала сестра Юлія.
— Ти ж не хочеш, щоб твоя мама померла? — Запитала від дверей сестра Цецилія, і в голосі її не було нічого, крім жахаючого спокою.
Вона бувала не менш злою і жорстокою, ніж сестра Ерміна чи Юлія. А її манера говорити тихим рівним голосом деколи була навіть більш страхітливою, ніж грізний рик сестри Юлії. Ерміна теж воліла говорити на підвищених тонах, додаючи в голос деяку кількість жовчі. Сестра Тові ж володіла хворобливою пристрастю до порядку і дисципліни, які намагалася привнести навіть в катування. І Келен давним-давно зрозуміла, що, незважаючи на відмінності, всі ці жінки здатні заподіяти неймовірні муки, щоб добитися того, чого хочуть.
— Адже не хочеш? — Повторила сестра Цецилія рівним незворушним тоном.
— Відповідай, — шепнула Келен у вухо дівчинки. — Прошу тебе, відповідай на питання. Будь ласка.
— Не хочу, — дівчинці вдалося впоратися з собою.
— Тоді скажи нам, де Тові.
У залі за спиною сестри Цецилії мати дівчинки моторошно захрипіла, потім затихла. Келен почула глухий удар, коли жінка впала на дерев'яну підлогу. У будинку запанувала повна тиша.
У тьмяному мерехтливому світлі позаду сестри Цецилії виникли ще дві тіні і Келен зрозуміла, що Еммі ніколи більше не відповість на жодне запитання. Сестра Цецилія ковзнула в комору ближче до дівчинки, яку Келен продовжувала тримати в обіймах.
— Всі кімнати порожні. Чому у вас у готелі немає постояльців?
— Ніхто не приїхав. — Дівчинка почала відходити від шоку. — Чутки про загарбників із Стародавнього Світу налякали всіх.
Келен знала, що це правда. Покинувши Народний Палац Д'хари вони пробиралися на південь по річці на маленькому суденці через віддалені глухі райони. Тим не менш, в дорозі вони не раз натикалися на загони армії Імператора Джегана або проходили через села, де побували ці тварюки. Злодіяння множилися і поширювалися подібно вітру, що несе смерть.
— Ну і де ж Тові? — Запитала сестра Цецилія.
Загороджуючи дівчинку від сестер, Келен глянула на них, блиснувши очима.
— Вона ж ще дитина! Залиште її!
На неї обрушилася хвиля болю. Здавалося, кожну частку кожного мускула люто розриває на частини. На мить вона забула, де знаходиться, і що трапилося. Кімната закрутилася. Її спина врізалася в буфет з силою, здатною дробити кістки. Горщики, каструлі, сковорідки каскадом посипалися вниз, і підстрибуючи та брязкаючи, розлетілися по дерев'яній підлозі, усипавши її гострими кусочками тарілок і чашок.
Келен жбурнуло на підлогу обличчям вниз. Зазубрені краї посуду порізали їй пальці, коли вона безуспішно спробувала пом'якшити падіння. Щось гостре, немов бритва, врізалося збоку в язик — це довгий осколок скла від склянки проткнув їй щоку. Вона стиснула щелепи, схопила скло зубами, зламала і зробила зусилля, щоб виплюнути гостре, як кинджал, і закривавлене скло.
Вона розтягнулася на підлозі приголомшена, збита з пантелику, абсолютно нездатна зібратися з думками. З горла виривалися звуки, що нагадували рохкання, коли вона безуспішно спробувала поворухнутися. Потім вона виявила, що, видавши ці звуки, вона не в змозі вдихнути повітря.
Кожна частинка повітря, що вийшла зі стогоном, була для неї втрачена. Всі її м'язи напружилися в спробі втягнути в легені повітря. Біль прострілювала всі її нутрощі, паралізувала, не давала перевести подих.
У відчаї вона задихалася, безуспішно намагаючись втягнути в себе хоч ковток повітря, випльовувала кров і гострі осколки скла. Вона тільки починала відчувати біль від осколка, що стирчав у неї зі щоки. Вона не могла навіть уявити, як спробує піднятися, як змусить тіло рухатися, як позбавиться від осколка склянки.
Вона повела очима вгору. Темні силуети зібралися разом — це сестри оточили дівчинку. Вони тягли її, штовхали в спину, рухаючи до важкої колоди для рубання м'яса, що стояв посеред кімнати. Дві сестри тримали руки дівчини, а сестра Юлія присіла перед нею навпочіпки, щоб було легше дивитись їй в очі, повні паніки.
— Ти знаєш хто така Тові?
— Стара! — Викрикнула дівчинка. — Стара!
— Правильно, стара. Що ще ти знаєш про неї?
Дівчинка хапала повітря, не в змозі вимовити ні слова.
— Велика. Вона була велика… І стара. Вона була занадто велика, щоб ходити швидко.
Сестра Юлія нахилилася зовсім близько і схопила дівчинку за тоненьку шию.
— Де вона? Чому її тут немає, хоча вона мала зустрічати нас? Куди вона поділася?
— Вона пішла, — заплакала дівчинка. — Пішла.
— Чому? Коли вона була тут? Коли виїхала? Чому вона поїхала?
— Кілька днів тому вона була тут. Вона жила у нас деякий час. Але кілька днів тому…
Сестра Юлія з гнівним криком схопила дитину і шпурнула об стіну. Неймовірним зусиллям Келен піднялася, спершись на руки і коліна. Дівчинка сповзла вниз, на підлогу. Не звертаючи уваги на тремтіння і слабкість, Келен поповзла по битому склу та черепках і прикрила своїм тілом тіло дівчинки, яка заплакала, не розуміючи, що відбувається.
Поруч почулися кроки. Келен побачила поряд в підлозі встромлену величезну сокиру. Дівчинка закричала і спробувала вирватися, але Келен продовжувала прикривати її собою, притискаючи до підлоги.
Тіні наближалися, і пальці Келен зімкнулися навколо дерев'яної ручки важкої сокири. Вона не міркувала, її дії були машинальними, проти загрози годиться будь-яка зброя. Вона немов спостерігала збоку за собою, жінкою, що здійснює ці дії.