Страница 144 из 150
— Здається, я можу уявити, — сказав їй Зедд.
З неприємним осадом після почутої історії, він відсунув шкіру сумки трохи назад, щоб краще роздивитися вміст.
Втупившись на одну з скриньок Одена, що стояла в одному кроці перед нею, Ніккі відчула, ніби її серце підступило до горла. Після тижнів і тижнів вивчення книги, яка була присвячена скринькам, побачити наяву одну з них було справжнім потрясінням. Одна справа теорія, але реально дивитися на неї, знаючи, що являла собою шкатулка, було абсолютно чимось іншим.
— Я не могла дозволити їм мати це, — сказала Рейчел Зедду. — І коли мені представився шанс втекти, я викрала її і забрала з собою.
Зедд скуйовдив її обкромсане світле волосся.
— Ти поступила мудро, малятко. Я завжди знав, що ти — особлива.
Рейчел обняла чарівника навколо шиї.
— Сікс змусила Віолетту малювати картини з Річардом. Я страшенно була налякана тим, що бачила те, що вони робили.
— У печері? — Запитав Зедд. Коли Рейчел кивнула, він подивився на Ніккі. — Це багато що пояснює.
Ніккі зробила крок ближче.
— Річард був там? Ти бачила його?
Рейчел злегка крутила головою.
— Ні. Сікс відлучилася на цілий день одного разу. Коли вона, нарешті, повернулася, вона сказала Віолетті, що вона вела його за собою, але Імперський Орден перехопив його.
— Імперський Орден… — Сказав Зедд.
Ніккі спробувала уявити, що може виявитися для Річарда гірше: відьма, яка затиснула Річарда в своїх пазурах, або ж Імперський Орден, який захопив його.
Вона припустила, що найгіршим для Річарда було те, що він, позбавлений свого меча, знаходиться в руках Ордена.
Келен, тугіше затягнувши плащ, йшла близько імператора як його постійна, слухняна рабиня. Звичайно, це не був її добровільний вибір, — силою, коли явно, коли маючи на увазі ще більше принизити її, вони примушували її це виконувати. Вночі вона спала на килимі біля його ліжка, як постійне нагадування про те, де вона закінчить. Протягом дня вона завжди залишалася під його боком, як собака на прив'язі. Її справжнім повідком, тим не менше, був нашийник, за допомогою якого він міг у будь-який момент приструнити її.
Вона не могла уявити, що могло породити таку ненависть до неї. Щоб вона не скоїла раніше, щоб викликати його ненависть, вона не заслуговувала цього.
Келен сховала обличчя в капюшон плаща, коли сильний порив крижаного морозного вітру промайнув по табору. Солдати відвертали обличчя від струменів піску, що мчав з вітром. На місце стрімко відходячої осені швидкими кроками насувалася зима. Келен думала, що це виявиться значною неприємністю на відкритій рівнині плато, що оточувала Народний Палац, але була впевнена, що, незважаючи на цю обставину, Джеган не дозволить будь-кому зупинити його. Він був би нічим, якщо б не його завзятість. Повинна була бути інша копія «Книги Зниклих Тіней», захована в якомусь місці цього плато, і Джеган збирався отримати її.
По всій рівнині Азеріта тривала метушня. Вона тривала впродовж всієї осені, і вона знала, що продовжиться і взимку, на протязі всієї зими, якщо буде потрібно, поки не буде завершена дорога. Могло статися так, що земля незабаром повністю промерзне. Келен підозрювала, що якщо це відбудеться, то і на це у нього знайдеться засіб — наприклад, використовувати при необхідності вогонь, щоб розтопити бруд. Або, вона припустила, що якщо буде сухо, землю будуть рити, навіть замерзлу.
Не існувало ніякого способу зруйнувати великі двері, що вели всередину плато, а дорога, що вела наверх із зовнішнього боку, швидко показала марність спроб нападу великим числом солдат.
Джеган знайшов вихід із глухого скрутного становища. Він мав намір побудувати велику похилу дорогу, яка дозволить його армії промарширувати прямо до стін Палацу, розташованого наверху на плато. Він повідомив офіцерам, що, як тільки вони досягнуть стін, можна буде використовувати облогові знаряддя, щоб пробити діри в стінах для проходу. Але спочатку, тим не менше, їх там потрібно встановити.
Для завершення всього цього, по всій протяжності розташування табору, ближче до плато, армія будувала схил. Ширина схилу приголомшувала. Їм була потрібна така велика ширина по двох причинах, і обидві були однаково важливі. Схил повинен бути достатньо широким, щоб, кінець кінцем, підтримати масовий напад, достатньо масовий, якому захисники не зможуть протистояти. Друга причина була не менш важлива — плато височіло вище Рівнини Азеріт. Щоб схил зміг досягти такої висоти, основа повинна була бути монументальна, щоб все це не зруйнувалося. Фактично, їм потрібно було побудувати невелику гору навпроти плато, щоб добратися до його рівня. Ось де була справжня завзятість.
Відстань до їх мети від того місця, звідки вони почали, просто бентежила. Для подолання такої висоти до самих стін Народного Палацу було потрібно побудувати дорогу великої протяжності, щоб солдати могли, тягнучи знаряддя, зрештою пройти насипом, чи, відповідно, докотитися.
Спочатку це здавалося божевільною ідеєю, нереальним планом. Але нічого не буде дивного в тому, якщо це буде звершено мільйонами солдатів, у яких не було ніяких інших спонукань, крім як задовольнити свого імператора, якого нічого не турбувало, тільки їх добробут. Вночі теж горіло світло, іноді вогонь смолоскипів висвітлював довгу повзучу колону солдатів, коли ті несли ємності, заповнені землею і камінням до краю постійно зростаючого схилу. Інші солдати рили землю і робили великі насипи для подальшого перенесення. Великі камені розбивалися на дрібніші, щоб схил був більш стійкими. Ще інші солдати просто трамбували свіжовивалений грунт.
Практично всі солдати в таборі були зайняті в цьому підприємстві. Хоча задача була страхітливою за обсягом, дії, повторювані такою масою солдатів, були безперервними. Непомітний спочатку, штучний пагорб продовжував рости. Звичайно, чим вищим він ставав, тим повільніше ріс, оскільки на це було потрібно відповідно більшу кількість матеріалу.
Келен подумала, як це характерно для цих солдатів — будувати напад з бруду на прекрасну споруду з мармуру. Це личило філософії Ордена — повалити в бруд найпрекрасніші творіння людини.
Келен не могла уявити скільки потрібно часу, щоб закінчити такий проект, але Джеган не мав ніякого наміру відмовитися від свого плану, поки він не доб'ється наміченого. Перемога близько, про це він часто нагадував своїм офіцерам, і він вимагав повної відданості і жертовності від кожного в їх благородній меті. Він був непримиренний у своєму намірі повалити останній оплот опору Д'хари.
Стоячи на краю резиденції імператора і спостерігаючи за будівництвом, Келен помітила, як під'їхав верхи посильний. На півдні вона побачила довге перо пилу, підняте піходячим обозом постачання. Вона зазначила, що кілька годин знадобилося лише на те, щоб вони дісталися ближче, і тільки тепер перші фургони починали в'їжджати в табір.
Джегана не було, тому він не бачив, що обоз постачання, нарешті, прибув. Армія, настільки велика, як ця, постійно потребувала постачання всім, але головним залишалося продовольство. На рівнинах Азеріта не було місць, звідки армія могла б здобути їжу; не було ніяких ферм, ніяких посівів, ніякої худоби. Вимагалося постійне поповнення запасів із Старого Світу, щоб підтримувати армію і зводити імператорський п'єдестал в небо.
Спішившись, посильний застиг в терплячому очікуванні. Нарешті Джеган подав сигнал декільком офіцерам перепровадити прибулу людину до нього. Людина вклонилася.
— Ваше Превосходительство, я прибув із запасами, які послали хороші люди з нашої батьківщини. Багато тих, що принесли пожертви, хочуть простежити, щоб наші відважні війська були забезпечені всім необхідним, щоб вони змогли перемогти ворога.
— Ми будемо використовувати запаси, ніяких сумнівів в цьому. Всі солдати наполегливо трудяться і мені потрібно підтримувати їх силу.
— Наші обози також доставили кілька команд Джа-Ла, які бажають приєднатися до турніру в надії в один прекрасний день отримати шанс провести гру з прославленою командою Його Високоповажності.