Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Бердіна знизала плечима.

— Схоже, він вирішив, що його будинок тут.

— Це як він забажає. Але ми тепер будемо з ним. Де він — ми хочемо доповісти про своє прибуття!

— Він поїхав на власне весілля. Кудись на південь. Ріккі насупилася.

— А ти чому не з ним?

— Він наказав мені залишитися тут і доглянути за справами. З ним Кара.

— Кара. Добре. Кара не дозволить, щоб з ним щось сталося. — Ріккі на мить задумалася і знову насупилася. — Магістр Рал одружується?

Бердіна кивнула.

— Так. Він закоханий.

Решта Морд-Сіт перезирнулися, а Ріккі вперлася руки в боки.

— Закоханий. Магістр Рал закохався. Щось я не можу собі цього уявити, — пробурчала вона. — Він щось затіяв. Ну нічого, розберемося. А де інші?

— Холлі була вбита. У битві, коли захищала Магістра Рала.

— Благородна смерть. А Раїна?

Тільки зусиллям волі Бердіні вдалося відповісти спокійно:

— Раїна померла нещодавно. Вбита ворогом. Ріккі подивилася їй в очі.

— Мені шкода, Бердіна. Бердіна кивнула.

— Магістр Рал оплакував її — як і Холлі. У насталій тиші Морд-Сіт втупилися на Бердіну. Вона була вражена почутим.

— Схоже, з цією людиною у нас буде багато клопоту, — пробурмотіла Ріккі.

Бердіна посміхнулася:

— Я думаю, він скаже про тебе те ж саме.

Пролунав наполегливий стукіт у двері, і Келен загарчала. Схоже, намагатися не помічати його марно. Вона поцілувала Річарда і, вставши, задрапірувалася в покривало.

— Не рухайтеся, Магістр Рал. Я їх виставлю. Вона босоніж пройшла по темній кімнаті без вікон і відкрила двері. У проріз линуло яскраве світло.

— Зедд, в чому справа?

Він знову щось жував, а в руках у нього був піднос з коржиками.

— Я подумав, що ви, напевно, зголодніли.

— Так, дякую. Ти дуже кмітливий. — Він оглянув Келен, а потім показав недоїденим коржем на її волосся.

— Ось ці прядки тобі краще прибирати назад, дорога.

— Дякую за цінну пораду.

Келен почала закривати двері, але він сунув у щілину ногу.

— Старійшини турбуються. Вони хотіли б знати, коли їм повернуть будинок духів.

— Скажи, що коли він мені більше не буде потрібен, я їм повідомлю.

За спиною Зедда виникла Кара і скорчила звірячу фізіономію.

— Я простежу, щоб він більше не докучав тобі, Мати-сповідниця.

— Спасибі, Кара.

Келен закрила двері прямо перед носом усміхненого Зедда.

Вона повернулася до Річарда, поставила тацю з коржиками і знову вкрила Річарда покривалом.

— Мій новоспечений дідусь, — пояснила вона.

— Я чув. І про коржі, і про твої патли.

— Так на чому ми зупинилися? — Річард поцілував її, і вона згадала: він навчав її якомусь новому чарівництву.