Страница 160 из 161
Келен повернулася до притихлого натовпу. Вона знала, що люди Тіни так сильно бояться жінки-відьми, що навіть не насмілюються вимовляти вголос її ім'я. Келен їх розуміла; вона сама відчувала майже те ж саме.
— Шота прийшла привітати нас з весіллям. Вона допомагала нам у нашій боротьбі.
Вона наш друг, і я сподіваюся, що ви приймете її на цьому святкуванні, бо вона заслужила це, і мені хотілося б, щоб вона була з нами.
Келен обернулася до Шоти:
— Я їм сказала…
Шота з посмішкою підняла руку.
— Я знаю, що ти їм сказала, Мати-сповідниця.
Птахолов вийшов вперед.
— Ласкаво просимо в наш будинок, Шота.
— Спасибі, Птахолов. Присягаюся, що в цей день ми нікому не завдамо шкоди, — сказала Шота і глянула на Зедда. — Перемир'я на день.
Зедд посміхнувся хитрою посмішкою.
— Перемир'я.
Самюель простягнув довгу руку і схопив свисток, що висів на шиї у Птахолова.
— Мій! Дай мені!
Шота відважила йому запотиличник.
— Самюель, поводься пристойно. Птахолов посміхнувся. Він зняв свисток і простягнув Самюелю.
— Подарунок для одного людей Тіни. Самюель обережно взяв свисток. Його гострі зуби оголилися в усмішці.
— Спасибі, Птахолов, — сказала Шота. Самюель свиснув. Здавалося, він здатний чути звук і дуже цим задоволений. Люди почали хіхікати і знову пожвавилися. Келен пораділа, що у відповідь на беззвучний свист не налетіли стерв'ятники. На щастя, Самюель не знав, як викликати певних птахів. Самюель ще раз осклабився і повісив подарунок на шию. Потім він знову взяв Шоту за руку.
Відьма пильно подивилася на Келен і Річарда. Здавалося, в цю хвилину ці троє раптово залишилися одні і нікого навколо немає.
— Не думайте, що, якщо я прийшла привітати вас, я забула про свою обіцянку. Келен сковтнула.
— Шота…
Очі Шоти були одночасно прекрасними й страшними. Рухом руки вона змусила Келен замовкнути.
— Ви заслужили щасливе весілля. Я радію за вас обох. Я буду поважати вашу клятву і постараюся захистити вас, якщо зможу, з поваги до того, що ви для мене зробили, але пам'ятайте про моє попередження. Я не дам жити хлопчикові, народженому від вашого союзу. Не сумнівайтеся в моїх словах.
Погляд Річарда став жорстким.
— Шота, не намагайся мені погрожувати… Вона знову підняла руку, і він замовк.
— Я не погрожую. Я обіцяю, що зроблю це. Не тому, що бажаю вам зла, а тому що турбуюся про всіх, хто живе в цьому світі. Нам належить довга боротьба. Я не можу допустити, щоб наша перемога була затьмарена тим злом, яке ви можете принести в світ. Досить з нас Джегана.
Келен не могла вимовити ні слова. Здавалося, Річард теж втратив дар мови. Келен вірила Шоті; вона робить це не тому, що бажає їм зла.
Шота взяла Келен за руку і вклала щось їй в долоню, — Це мій подарунок вам обом. Я дарую його вам, тому що люблю вас і всіх, хто живе в цьому світі. Вона посміхнулася дивною усмішкою. — Незвично чути таке від жінки-відьми?
— Ні, Шота, — сказала Келен. — Я не знаю, вірити чи ні тому, що ти говориш про наш сина, зате знаю, що ти говориш це не з ненависті.
— Чудово. Носи мій подарунок завжди, і все буде добре. Запам'ятай — носи його не знімаючи, і ви будете щасливі. Але якщо ти забудеш про моє прохання, я згадаю про свою обіцянку. — Вона перевела погляд на Річарда. — Краще тобі битися з самим Хранителем, ніж зі мною.
Келен розкрила долоню і побачила золотий ланцюжок з маленьким темним каменем.
— Чому? Що це таке?
Шота пальцем підвела Келен підборіддя і пильно подивилася їй в очі.
— Поки ти носиш цей камінь, у тебе не буде дітей. Голос Річарда, як не дивно, був майже ніжним.
— Але якщо ми… Шота перебила його:
— Ви любите один одного. Так насолоджуйтеся ж цією любов'ю і один одним.
Ви вперто боролися за те, щоб бути разом. Святкуйте ваш союз і вашу любов.
Тепер ваші мрії збулися, і ви належите один одному. Не розкидайтеся тим, що вам так нелегко дісталось.
Річард і Келен закивали. Як не дивно, Келен не відчувала ніякого гніву. Вона відчувала одне лише полегшення від того, що Шота не збирається шкодити їхньому шлюбу. Їй здавалося, ніби зараз підписується мирний договір між двома ворогуючими країнами і почуття тут ні при чому. Проста дипломатична угода.
Шота повернулася, щоб піти.
— Шота, — покликав Річард. Вона знову обернулася. — Хіба ти не залишишся?
Ти проробила довгий шлях.
— Так, — підхопила Келен. — Ми правда будемо раді, якщо ти залишишся.
Шота посміхнулася, побачивши, що Келен застібає на шиї ланцюжок.
— Спасибі за пропозицію, але мені належить не менш довга дорога назад, і я хочу раненько вирушити в дорогу.
Келен збігла сходами і схопила гірку коржиків з тави. Вона загорнула їх у чисту ганчірочку, яку взяла зі столу, і простягла Шоті.
— Візьми в дорогу на знак нашої вдячності за поздоровлення і подарунок.
Шота поцілувала Келен в щоку і взяла вузлик. Самюель, здавалося, був вельми радий. Річард підійшов до Келен і став поруч. Шота посміхнулася йому і теж поцілувала в щоку. Потім вона подивилася на нього дивним, замисленим поглядом.
— Спасибі вам обом. А потім вона зникла. Просто зникла. Зедд і Енн як і раніше стояли на узвишші разом з Карою і рештою людей. Зедд підійшов до Річарда і Келен.
— Що це з Шотою? Оголосила перемир'я і тут же зникла, не сказавши ні слова?
Келен нерозуміючи насупилася.
— Вона говорила з нами. — Зедд озирнувся.
— Коли? У неї ж не було часу.
— Я теж хотіла з нею поговорити, — вставила Енн. Келен подивилася на Річарда. Річард подивився на Зедда.
— Вона наговорила нам багато приємного. Можливо, їй не хотілося, щоб ви чули, як вона розсипається в люб'язностях.
Зедд пирхнув.
— Безсумнівно.
Келен торкнулася темного каменю. Потім обняла Річарда і притиснулася до нього.
— Що ти про це думаєш? — Прошепотіла вона. Річард подивився туди, де зовсім недавно стояла Шота.
— На сьогоднішній день вона права: ми разом, це те, про що ми мріяли, і ми повинні радіти тому, що наші мрії нарешті збулися. Я так втомився від всього, що сталося, адже ще залишився Джеган. Але поки я не хочу думати ні про що інше, крім того, що мені добре з тобою і я тебе люблю.
Келен поклала голову йому на груди.
— Напевно, ти правий. Давай поки не будемо нічого ускладнювати.
— Так, для хвилювань у нас ще буде час. — Він посміхнувся їй. — Правильно?
Келен забула про Шоту і посміхнулася у відповідь, думаючи тільки про сьогодення.
— Правильно.
Бенкет продовжувався. Келен знала, що весілля, ймовірно, триватиме всю ніч, і, знайшовши хвилинку, шепнула Річарду, що їй би не хотілося сидіти до закінчення свята. Річард поцілував її в щоку і сказав Птахолову, що з дозволу присутніх вони втечуть. Вони збиралися піти в будинок духів. Будинок духів мав особливе значення для них обох.
Птахолов посміхнувся.
— У вас був довгий день. Доброго сну. — Річард і Келен ще раз подякували усім і нарешті залишилися одні в будинку духів, де було тихо і жарко горів вогонь у вогнищі.
Вони подивилися один одному в очі; в цю хвилину слова були зайві.
Бердіна підбадьорилася, коли подвійні двері з шумом відчинилися. Немов вогненний ураган, вони увірвалися в Палац сповідниць — дюжина Морд-Сіт, затягнутих у червону шкіру.
Стражники розступилися, намагаючись при цьому не виглядати занадто переляканими, і зайняли новий пост на безпечній відстані. Ці дванадцять жінок навіть не удостоїли їх увагою.
Морд-Сіт зупинилися. І в залі знову запанувала тиша.
— Бердіна, рада тебе бачити.
Бердін дозволила собі злегка посміхнутися.
— Ласкаво просимо, Ріккі. Але що ви тут робите? Магістр Рал велів вам чекати його повернення в Народному Палаці.
Рікка роззирнулася, потім її погляд знову зупинився на Бердіні.
— Ми почули, що Магістр Рал тут, і вирішили, що повинні бути ближче до нього, щоб його захищати. Ми залишили в Палаці всіх інших Морд-Сіт на випадок, якщо він несподівано приїде туди. Ми повернемося додому тільки разом з ним.