Поеми

Леся

Українка

ПОЕМИ

РОБЕРТ БРЮС, КОРОЛЬ ШОТЛАНДСЬКИЙ

(Посвята дядько­вi М. Дра­го­ма­но­ву)

ЗАСПIВ Спогадаймо дав­нюю дав­ни­ну, Спогадаймо по­вiсть не­за­бут­ню Про да­ле­ку вiльную країну, Про ста­ру Шот­лан­дiю сла­вут­ню. Давня по­вiсть! i на бай­ку схо­жа, - Є в нiй пев­нi спра­ви, єсть i мрiї, Але ж прав­да, на­че зiр­ка го­жа, Сипле скрiзь про­мiн­ня зо­ло­тiї. Правда нам свi­ти­ти­ме крiзь хма­ри, Ми ж да­ле­ко дум­кою по­ли­нем, Ми пог­ля­нем на вiй­сько­вi чва­ри, В дав­нiй сла­вi спо­га­дом по­ри­нем. I Вже бу­де лiт п'ятсот то­му, - На край шот­ландський вiльний Вiйною йшов ко­роль Ед­вард, Англiйський вла­дар сильний. Зiбрав вiн ли­ца­рiв своїх, Все гор­де, пиш­не панст­во, Щоб то шот­ландський вiльний люд Забрати у пiд­данст­во. По всiй Шот­лан­дiї йде гук Луною го­лос­ною: "До зброї, брат­тя! ось iде Король Ед­вард вiй­ною! Гей, ми­ле брат­тя! чи у нас Ясної зброї ма­ло? Хiба в шот­ландськiй сто­ро­нi Вже ли­ца­рiв не ста­ло?" Лицарство йде, зем­ля гу­де; Зiйшлись во­ро­жi ла­ви… Багато бу­де сього дня Кривавої за­ба­ви. Блищать спи­си, бряж­чать ме­чi I шо­ло­ми яс­нiї, Гукають лю­то во­яки, Ржуть ко­нi во­ро­нiї. Воюють день, во­ю­ють два, На тре­тiй день - ой го­ре! - Шотландцi крик­ну­ли: "Бi­да! Король Ед­вард нас бо­ре!" Англiйське вiй­сько б'є-сi­че, Англiйська зброя сяє; Шотландська зброя опа­да, Лицарство зне­ма­гає. Аж тут ко­роль Ед­вард спи­нивсь, I сур­ма заб­ри­нi­ла, Знялась над вiй­ськом ко­рог­ва; Та не бар­вис­та — бi­ла. Всi ста­ли ти­хо, всяк свiй спис Додолу по­хи­ляє, Гука ге­рольд: "Ко­роль Ед­вард Шотландцiв приз­во­ляє Лихую зва­ду за­ли­шить, Спокiй вер­ну­ти краю, Прийти до зго­ди без вiй­ни, По братньому зви­чаю. Так ка­же наш ко­роль: хто з вас Погодяться зо мною, Той i маєтка­ми, й людьми Владiтиме в спо­кою. Люд прос­тий має нам пла­тить Податки й де­ся­ти­ни, - А ли­цар бу­де вiльний пан Своєї батькiв­щи­ни. Всяк ли­цар має з ко­ро­лем Ходити у по­хо­ди, За те вiн ма­ти­ме со­бi I лас­ку, й над­го­ро­ди". Додолу впа­ли ко­рог­ви, Весь гурт шот­ландський панський Враз крик­нув: "Зго­да! хай жи­ве Едвард, ко­роль шот­ландський!" Шотландське ли­царст­во зда­лось, Але один зос­тав­ся При зброї ли­цар мо­ло­дий - Робертом Брю­сом звав­ся. Едварду гля­нув вiн в ли­це, Мов ки­нув блис­ка­ви­цю, Здiйняв i ки­нув во­ро­гам Залiзну ру­ка­ви­цю. Потiм ост­ро­ги дав ко­ню, Кiнь во­ро­ненький звив­ся, Помчав у го­ри, мов стрi­ла, В мiж­гiр'ї тем­нiм скрив­ся. II Поїхав Ро­берт по шот­ландськiй зем­лi Здiймати на­род­не повс­тан­ня, Гонцiв ро­зiс­лав вiн по всiй сто­ро­нi Скликати се­лян на зiб­ран­ня. Коли на ши­ро­кiй до­ли­нi мiж гiр Зiбралась ве­ли­кая ра­да, Роберт то­дi вий­шов до лю­ду й ска­зав: "Шотландцi! вчи­ни­ла­ся зра­да! Нема в нас ли­царст­ва, не­ма в нас па­нiв - Вони вже анг­лiй­ськi пiд­да­нi; Та є ще в країнi шот­ландський на­род, Не звик вiн но­си­ти кай­да­ни! Повстаньмо ж те­пе­ра усi, як один, За дi­ло бра­терськеє спiльне! Розкуймо на зброю плу­ги! Що орать, Коли на­ше по­ле не вiльне?" Тут всi за­шу­мi­ли, мов хви­лi морськi: "Ходiмо, здо­бу­де­мо во­лi Або на­шi го­ло­ви вiльнi, буй­нi Складемо на на­шо­му по­лi!" I там, на ши­ро­кiй до­ли­нi мiж гiр, Селяни всi та­бо­ром ста­ли, Палили ба­гат­тя во­ни цi­лу нiч - Все яс­ную зброю ку­ва­ли. На ра­нок узб­роєне вiй­сько бу­ло; Кому ж не дiс­та­ло­ся зброї, Тому не заб­рак­ло со­ки­ри, ко­си Та в гру­дях од­ва­ги мiц­ної. Те вiй­сько не ма­ло яс­них ко­ро­гов, Нi пан­ци­рiв срiб­них кош­тов­них, На прос­тих се­лянських щи­тах не бу­ло Девiзiв гуч­них крас­но­мов­них. У цi­ло­го вiй­ська де­вiз був один: "За во­лю, за рiд­ну країну!" Хоч слiв тих нiх­то на щи­тi не но­сив, Та в сер­цi но­сив до за­ги­ну. I так во­ни вий­шли нап­ро­ти па­нiв, Роберт їх про­ва­див до бою; Нi од­но­го ли­ца­ря, ок­рiм йо­го, Не ма­ли шот­ланд­цi з со­бою. Шотландське ли­царст­во усе пе­рей­шло Служити в анг­лiй­сько­му вiй­ську, Пiшло бо­ро­ни­ти ме­чем i щи­том Корону i вла­ду анг­лiй­ську. В не­щас­ну го­ди­ну шот­ландський на­род Кував свою яс­ную зброю; У пер­шо­му бою роз­би­тi бу­ли, Багато ляг­ло го­ло­вою. Удруге зiй­шли­ся - не­до­ле тяж­ка! Знов вiй­сько шот­ландське роз­би­те. Ударили втретє - знов по­ле кру­гом Все тру­пом шот­ландським ук­ри­те. Мiцна бу­ла си­ла по­туж­них па­нiв, I ва­та­ги муд­рi знай­шли­ся, - Нi в го­ри за­вес­ти, нi в нет­рi заг­нать Обачнi па­ни не да­ли­ся. Широкi до­ли­ни, роз­ло­гi ла­ни Шiсть раз бу­ли кров'ю по­ли­тi, Шiсть раз про­лу­нав по Шот­лан­дiї крик: "Шотландцi, шот­ланд­цi роз­би­тi!" Нi зброї во­ни, нi своїх ко­ро­гов Едварду до нiг не зло­жи­ли, Та во­лю й країну свою бо­ро­нить Не ста­ло се­лянської си­ли. Однi по­ляг­ли, а дру­гi ро­зiй­шлись - Пiшли своє по­ле ора­ти. Без вiй­ська, без сла­ви зос­тав­ся Ро­берт, Що ж має те­пер вiн по­ча­ти? Чи має пi­ти, як шот­ландськi па­ни, Едвардовi зброю вiд­да­ти, Зостатись отут в по­до­ла­нiй зем­лi Останнього со­ро­му жда­ти? Нi, кра­ще не ба­чить то­го i не чуть, Як ги­ну­ти бу­де країна! "Прощай, моя рiд­на країно! прос­ти Свого без­та­лан­но­го си­на. Хотiв би я вiльною ба­чить те­бе, Але не су­ди­ло­ся теє… Далеко те­пер на чу­жих бе­ре­гах Поляжу за дi­ло свя­теє". Так мо­вив Ро­берт, i по­дав­ся вiн геть На бе­рег убо­гий iр­ландський, - Вiн ду­мав по­вiк не вер­та­ти­ся знов У край без­та­лан­ний шот­ландський. В Iр­лан­дiю мав­ся при­буть ко­ра­бель, Що ли­ца­рiв вiз в Па­лес­ти­ну, На ньому од'їха­ти хтiв i Ро­берт У тую да­ле­ку чу­жи­ну. Укупi з од­важ­ним ли­царст­вом ба­жав Пiти у хрес­то­вiм по­хо­дi, Щоб дi­лу свя­то­му ос­тан­нiм жит­тям I си­лою ста­ти в при­го­дi.