Страница 6 из 16
VI В сій долині межи морем, Терном і горами Жив собі пастух-царевич З своїми стадами. Живе собі, як пташина На святії волі, Коло него стада бродять На шовковім полі. А він собі під оріхом Лежить на травиці, І в травиці червоніють Спілі полуниці. А навколо на деревах Фіги і мигдали. Померанці і цитрини Гілля повтинали. Там спадають спілі сливи, Жовтії морелі, А там тілько доспівають Ріжки і дактелі. На відклонах спілі дині Й кавуни пестріють, І над ними винограду Китяхи синіють. І в долині над зіллями То метелик грає, То жебонить бідна пчілка, В квітку заглядає. А в повітрі над садами Грають божі птиці, І над ними, як склепіння, Небо без границі. А по небу плине сонце, Тає на долину І, як ненька, огріває Рідную дитину. Опочине ясне сонце - Місяць випливає. Безграничнеє склепіння Зіроньками сяє. І весело зорі грають, Мигтять і міняться То погаснуть, потемніють, То знов загоряться. Тілько місяць, місяць думний, Знать, своє гадає: Мірним ступнем поміж зорі К заходу ступає. Хіба тілько, як проходить В небі середину, Стане, думний, і погляне В сонную долину. А в долині туман бродить, Убрус випрядає І на сонную долину Стиха накидає. VII І як в небо сходить сонце І як з неба сходить - Стає пастух на долинім І думу виводить. І стихає все навколо - Від орла до пчілки, Все живеє й неживее Слухає сопілки. І та дума, його дума, Ніби з неба ллється, І широко, і далеко За межу несеться. Раз виходить піп із церкви, Кондаки співає, Коли чує, аж за морем Якась дудка грає. «Га! - подумав.- Певно, люди Зайняли долину. Піду-но я що випрошу, Хоть на сорочину», І зібрався піп убогий, Пішов понад море І приходить на долину, Під високі гори. Аж навстрічу йде царевич, З попом привітався. «Чи здалека ви, панотче?» - Батюшку спитався. «Я з-за моря,- піп говорить,- Я з-за моря, сину, І бідую Христа ради, Мало що не згину. Я вдівець, не маю жінки І дітей не маю І за церкву лиш їдную Та за душі дбаю». «Будьте ласкаві, панотче, В мене відпічніте, Не цурайтесь мого хліба, Сядьте, закусіте». Простелив піп свою рясу, На траві сідає; Пастух ходить коло него, Щиро угощає. І наївся піп убогий І хрест святий творить, І дякує співакові, Дякує й говорить: «О, спасибі! Добре, сину, Ти людей приймаєш, Тілько шкода, що до того Вина не тримаєш. Знаєш, сину, вино добре, Письмо святе каже, Веселить смиренне серце, Маслом душу маже». VIII «Вибачайте мні, панотче, Я ще не розжився, Ще і року не уплило, Заким поселився. Розжиюся, і як будуть Мене знати люди, То на втіху добрих гостей І то в мене буде. На сей раз, святий панотче, Прошу, не судіте, А убоге господарство Поблагословіте!» Спершу вийшли на озера, Де між купинами Пливали собі на волі Гуси з лебедями. І піп руку підіймає І благословляє, А тим часом пастухові Стиха промовляє: «О, хорошії ж лебідки Й гуси маєш, сину! А годилось би й на церкву Дати десятину». І дарує він найкращу Гуску і лебідку, А піп тільки-но погладив Куцую борідку. Ідуть далі понад річку, Аж на оболоні Табуном на волі грають Розкошнії коні. «Благословить тобі господь І ті коні, сину, Лиш не жалуй в святу церкву Дати десятину». І вибрав він пару коней Під масть і під міру І дарує і ті коні В церкву на офіру. Перейшов піп вздовж і навхрест Всю його долину І на церкву ізі всього Вибрав десятину. Наостаток в него видить Дудку золотую, І на дудку піп зливає Благодать святую. «Всяка дудка твоя буде Повна благодати, Тілько, сину, треба сюю На святе віддати». «Вже за сеє, святий отче, Прошу вибачати, Дудка - батьків подарунок, Не можу віддати». «Ну спасибі і за теє! Думає попина.- Церкві хвала подобає, Мені - десятина».