Лірникові думи

2. ВЕЛЕТНІ

І Були люде - великани, В півверстви шагали І руками мало-мало Неба не сягали. Ніпочому для них були Гори і долини; Ліси гнулись під ногами, Як тонкі билини. І згордили сильні люде Із своєї сили, Загордили і гріхами Бога прогнівили. Рано богу не молились, Посту не тримали, Їли, пили і гуляли, Свят не шанува. Стали баби чарувати, Дочок научати, Батьки волю синам дали Пити і гуляти. І піднялись син на батька, А дочка на неньку; Брат з сестрою проводжали Ніченьку темненьку. Кров, як воду, проливали, Різали, вбивали І гріхами все тяжкими Землю укривали. ІІ І збудили гріхи в небі Господа святого, І поглянув господь сильний З неба високого. І поглянув - і задумав Цілий світ згубити, Тілько Ной [6] зачав безгрішний Господа молити: «Не губи їх, сильний боже. Може, обратяться: Нехай тілько перед ними Чуда появляться!» І послухав господь Ноя: Кару відкладає І на небі ясне сонце Кров'ю обливає. І в полудень ясне небо Страшно потемніло, І, як шибка серед неба, Сонце червоніло; І стемніла земля ціла, Стала, як могила, І стадами меж хатами Звірина бродила. І говорить Ной правдивий: «Кайтесь; сильні люде! Сонце гасне, звірі бродять,- Кінець світу буде!» Но даремнеї грішні люде Того не вважають: П'ють, гуляють, розбивають, Бога прогнівляють. IІІ І задумався бог сильний, Став думу гадати, Яку кару грішним людям За гріхи їх дати. І придумав на всім хлібі Колос стеребити І всіх грішних нечестивих Голодом зморити. Тогді жито і пшениця Не такі бували: Всю стеблину аж донизу 3ерна обливали. І зійшов господь із неба, Зшморгує колосся, Аж, на щастя, в полі бути Ною довелося. Ухватив він каждий колос На верху рукою І говорить: «Ще раз, боже, Молюсь пред тобою. Ми не варті твого хліба, Ми то добре знаєм, Но, як схочеш, і без того Всі ми повмираєм. А не буде нас на світі, Все же будуть люде- Нехай колос на стеблині Хоть на жменю буде!» І послухав господь Ноя, Колос оставляє, Но рід грішний, нечестивий Й того не вважає. ІV І говорить господь Ною: «Сину вірний, Ною! Ти готуйся,- все кінчилось! Кара над земльою! Знаєш рибу, що на собі Цілий світ тримає? Тая риба стрепенутись Штири рази має. І раз перший стрепенеться- Світ весь затрясеться. І земля вся надокола З небом розірветься. І раз другий стрепенеться, І перед тобою Уже кінцями потоне Земля під водою. І раз третій стрепенеться. І пройде година,- І сухою в світі буде Тілько середина. І останній раз стріпнеться - Цілий світ застогне, І на милю під водою Вся земля потоне. І даремне не молися: Не зміню я кари. Лиш тебе спасу з сім'єю І звірів по парі. Ти, лиш Ною, із сім'єю Будеш в світі жити, Поспішай лиш до потопу Корабель зробити». V Повернувся Ной додому, Всю сім'ю скликає І з сльозами волю божу Їм оповідає. І сам іде із синами Дерево рубати. А жінок послав на поле Хліб святий збирати. І рубає Ной з синами, Бог їм помагає: Що сокирою ударить - Дерево спадає. Аж в полудень - що за диво! Син іде до тата І приносить на долоні Сірі мишенята. І поглянув Ной старенький, І говорить сину: «Перейде наш світ великий На лиху годину. Ото видиш дві комахи - Такі будуть люди. А то - сірі мишенята- Іх худоба буде. А то - плуг їх такий буде... Сину, милий сину! Перейде наш світ великий На лиху годину! Віднеси іх туда, сину, Де вони взялися. Положи іх на то місце Й богу помолися!» І відніс їх, і почали Карлики орати, А синок пішов до батька Дерево рубати. вернуться

6

- міфічний біблійний «патріарх». За біблійною легендою, єдиний з своєю сім’єю врятувався в ковчезі під час «всесвітнього потопу» і став родоначальником нового людського роду. Цю легенду запозичено з давньовавілонського епосу про Гільгамеша.