Вежі мовчання

— Сатаністи? Ритуальне вбивство?

— Напевно. Дуже дивний, принаймні, спосіб ховати труп. Раніше такого ніколи не траплялося. Могили, звичайно, іноді опаскуджували, але щоб убивство… Одним словом, тепер вся ментівка на вухах, СБУ, прокуратура. Але поки нічого немає. Слідчий по секрету сказав, що дощ знищив практично всі сліди.

— Знайдуть. Це ж недоумки, а навіть професіонали — й ті небездоганні. Пам’ятаєте, як Висоцький у «Місці зустрічі…» говорив: «Завжди знайдеться людинка, яка що-небудь бачила, що-небудь чула…»

У кафе стояв незвичний галас. Сусідній столик поруч окупувала п’яна компанія і відразу ж зажадала три пляшки дешевого коньяку. Їх було чоловік шість, і весь їхній зовнішній вигляд говорив про те, що вечорами у темних провулках вони полюбляють задавати перехожим неприємні запитання, на які потрібно знати правильні відповіді. Радик їх знав, тому що народився й виріс хоч і в іншому кінці країни, але у приблизно такому ж маленькому місті, з такими ж розбитими дорогами й недоглянутими клумбами, він навіть помітив, що єдиний тут функціонуючий кінотеатр як дві краплі води схожий на кінотеатр у його рідному сіті. Типовий проект, не інакше. І типові типи, яких скрізь називають однаково — гопники.

— Дивно, — сказала Женя, помітивши його пильний погляд на сусідній столик, — я приходжу до цього кафе — воно не дешеве — уже практично два роки і вперше бачу тут таких відморозків. Пам’ятаєте цю пісню Майкла Науменка, група «Зоопарк»: «Кто гадит в наших подьездах… Это гопники! Они мешают нам жить!»?

Рад заперечно похитав головою. Ні, музикою він не захоплювався, у нього навіть й магнітофона чи програвача ніколи не було.

— Женю, — Родіон нарешті відволікся від споглядань живих пам’яток дитинства, — ви минулого разу згадали про якусь кримінальну справу, але не захотіли розповісти. Зараз у мене ситуація змінилася, мені, скоріш за все, доведеться затриматися тут. Може, ви зміните гнів на ласку? Хоча б трішки?

— А ви натомість розкажете мені про те, що стало справжньою причиною сьогоднішнього страйку на заводі, гаразд? А то я маю лише прес-реліз, не встигла з ранку. Проспала. — Вона винувато посміхнулася. — У неофіційному порядку, звісна річ.

Родіон розвів руками, немов намагався осягнути весь масив інформації, що стосується трудових суперечок на підприємстві, та викласти його на стіл негайно.

— Кримінальну справу порушено два тижні тому за фактом контрабанди, — тихо, прихилившись своїм до його обличчя майже впритул, зашепотіла Женя. — Основний підозрюваний — начальник відділу зовнішньоекономічних відносин Ігор Букреєв. Він, до речі, уже два тижні, як у відрядженні, чи то в Таджикистані, чи то в Ірані. І я дуже сумніваюся, що він звідти повернеться. Його заступник, Ольга Єфремова, зараз у лікарні. Ми до неї вчора увечері їздили, точніше, до неї їздила я, а ви мене смиренно чекали внизу. Але в палату мене до неї, на жаль, не пустили якісь хлопці в шкіряних куртках. Сказали — приватна охорона.

— Ви говорите, кримінальну справу порушено два тижні тому? Звідки у вас взагалі вся ця інформація?

— Інформація з професійних джерел, вона точна, можете не сумніватися! — Женя відсунулася, випрямилася і гордо підняла голову, але Родіон зосередив усю свою увагу на грудях — це дійсно був високий клас! Краєм ока він помітив, що ситуація за сусіднім столиком закипає, і напружився.

— Чуєш, лох, скажи своїй телиці, щоб поменше сіпала цицьками!

Зверталися явно до нього, Рад це розумів, але реагувати на «лоха» категорично заборонялося. Він подивився на Женю. Та дійсно виглядала шикарно. До того ж, вона була з тих жінок, які знають, що кундаліні — це не італійський співак, тобто такі жінки досить виховані та освічені, щоб отак одразу грубо посилати куди подалі тих, хто їм не подобається, — спочатку вони витягнуть із них усі соки, вдосталь набавляться, а потім уже і пошлють. Саме таких Радик найбільше й боявся, але саме таких, бажано в окулярах, він найбільше завжди і хотів затягнути у ліжко. Женя окулярів, щоправда, не носила, але від цього не ставала менш привабливою та небезпечною здобиччю. Вона дуже спокійно пила свій чай з лимоном і дивилася йому прямо в очі. Дивитися у відповідь Рад собі суворо заборонив, він добре запам’ятав цю багатообіцяючу божевільно хвилюючу безодню хвиль, в яку можна пірнути, але з якої не можна випірнути, — бо каміння не спливає, це не в його природі.

— До тебе звертаються! — Здоровий амбал міцно вхопив його за рукав джемпера. — Ти хто по життю?

Рад спокійно відхилився, уважно подивився на гопників.

— З якою метою цікавишся? — це була правильна пацанська відповідь, і знати її міг тільки правильний пацан. За правилами, гопники, як мінімум, мали хоча б трохи попуститися і зніяковіти. Але вони не зніяковіли й не попустилися.

— Ти шо, рамси поплутав?! — Амбал підвівся, зробив крок вперед і різким рухом приставив Родіону два пальці під ніс. — Накинь ніздрі, лошара!

Це був уже конкретний наїзд, і уникнути бійки в таких випадках, як правило, неможливо. Радик був сміливою людиною, але битися не любив і не вмів, він взагалі терпіти не міг таких ситуацій. І якщо справа доходила до мордобою, то одного удару в щелепу йому вистачало, щоб вирубатися хвилин на десять. Він не любив насильства, однак не тому, що був гуманістом або глибоко віруючим християнином, ці явища і поняття взагалі пройшли повз його життя, просто Рад був значно слабкішим від більшості тих, хто битися любив, тому по морді, як правило, по повній програмі одержував саме він.

Босота встала й оточила їх. Женя, нарешті, злякалася. Спочатку вона, очевидно, розраховувала на допомогу обслуговуючого персоналу й рішучість Родіона, але персонал допомагати явно не поспішав, а Родіон, хоча й видно, що не боягуз, стояв один проти шістьох. Хіба що він виявився б майстром кунг-фу. Ще секунда, і їх би неминуче почали бити.

— Усім стояти! Кому сказав! — Великий товстий чоловік матеріалізувався наче з кухля пива. Неможливо уявити, подумав Рад, щоб така велика людина сиділа в залі й залишалася непомітною. — Ти мене знаєш? — грубо звернувся товстун до крайнього гопника. — Знаєш?!

— Веня, я тебе знаю!

— А якщо знаєш, то вали на свій район!

— Веня, не по понятіях!

— Це мій кориш. Ще питання є?

Босота хутко зібрала манатки й, спльовуючи на підлогу, похмуро матюкаючись, пішла до виходу.

— Ви їм вибачте, будь ласка, — лагідно сказав товстун і жартівливо помахав пальцем. — Євгеніє, тобі, як завжди, щастить! Веніамін Островський, — назвався він й простягнув Родіону на диво маленьку пухку, але дуже енергійну долоню, — бізнесмен. Відпочивайте, до вас більше тут ніхто не чіплятиметься.

Веня пішов у глиб залу, сів за столик і знову зник з поля зору, наче дійсно розчинившись чи то у кухлях пива, чи то у філіжанках кави і десертах двох своїх тендітних супутниць у міні.

Островський був дуже шанованою у місті людиною з ординарною для людини свого і країни віку біографією. Вже у чотирнадцять років він, кандидат у майстри спорту з вільної боротьби, орудував бандою найбільшого в місті мікрорайону, а в п’ятнадцять дістав п’ять років підліткової «зони». Їх було семеро, вони були королями міста, вони просто гуляли і з нічого робити забили ногами до смерті людину. Відсидівши, Веня узявся за старе, але «бігати на збори» район на район, як по-блатному називався цей процес побиття однієї групи підлітків іншою, стало вже не солідно, тому він узяв керування процесом у свої руки. Для початку збільшив масштаби районів та сутичок, а коли суспільно-політичний устрій у країні почав змінюватись від соціалізму на капіталізм, поставив під свій контроль наметників, рундучників та інших дрібних бізнесменів. Зрештою Веня, голова якого щодо грошей завжди варила непогано, став розвивати власний бізнес: дрібна торгівля, маршрутні таксі, контрабанда, потім пощастило правильно прилаштувати до справи кількох дилерів — перепродавати за кордон продукцію місцевих заводів. Само собою, він був депутатом міської ради трьох останніх скликань, носив чорні туфлі з вузькими носаками, темний костюм у вузьку світлу смужку, білі шкарпетки і мав стійкі життєві принципи. Вся його система світобудови була міцно вмонтована в поняття «прибутки-витрати», «чорний нал», «відкат» і виглядала на диво струнко й гармонійно. В неї легко вписувалися і кохання, і родина, і дружба, і щастя, і навіть сам Господь Бог. Тут усе легко або множилося, або ділилося, або додавалося, або віднімалося. Чотири чіткі правильні математичні дії сповна давали Вені відповіді на всі виклики буття.