Страница 109 из 192
Джейкова сорочка була вся в плямах крові й пилу. Роланд зняв її, потім стягнув з себе сорочку і одягнув її на хлопчика, як вдягають ляльку. Сорочка доходила хлопчикові майже до колін, але стрілець не став її заправляти — так вона прикривала плями крові у Джейка на штанях.
За всім цим спостерігав Юк, і його золотисто-чорні очі блищали від сліз.
Роланд сподівався, що земля під товстим шаром хвої м’яка. Так і виявилось. Він уже почав руками рити Джейкові могилу, коли почув з боку дороги звук двигуна. По шосе проїжджали й інші машини, відколи він поніс Джейка в ліс, але неприємний гуркіт цього мотора він упізнав одразу. Чоловік у синьому автомобілі повернувся. Роланд не був до кінця впевнений, що він це зробить.
— Залишайся тут, — пробурмотів він пухнастику. — Охороняй хазяїна. — Ні, не так. — Будь тут і охороняй свого друга.
Роланд очікував, що Юк повторить команду (найбільше, на що він міг спромогтися, — Бу’ут!) таким самим тихим голосом, але шалапут промовчав. Просто ліг біля голови Джейка і зловив у повітрі муху, коли та хотіла сісти хлопчикові на носа. Роланд кивнув і попрямував назад до того місця, звідки прийшов.
На той час, коли Роланд уже підійшов досить близько і міг бачити все, що відбувалося на дорозі, Браян Сміт вийшов з машини. Він сидів на кам’яній стіні, тримаючи на колінах свого ціпка. (Роланд гадки не мав, для чого йому ціпок: щоб хизуватися чи для діла, — але йому було сто разів байдуже.) Кінг трохи прийшов до тями, і двоє чоловіків розмовляли.
— Прошу, скажіть, що це лише розтягнення, — слабким стурбованим голосом сказав письменник.
— Нє-а. Я б сказав, що нога у вас поламана у шести, а може, й семи місцях. — Тепер, коли в нього був час заспокоїтися і навіть вигадати легенду, голос Сміта звучав не просто спокійно, а навіть радісно.
— Краще б підбадьорили мене, — сказав Кінг. Видима половина його обличчя була дуже бліда, але кров з глибокої рани на скроні майже перестала текти. — У вас є сигарета?
— Нє-а, — так само радісно протягнув Сміт. — Я в зав’язці.
Навіть тих крихт доторку, якими володів Роланд, вистачило, щоб зрозуміти, яка це брехня. Просто у Сміта лишалося всього три сигарети, і він не хотів ділитися ними з чоловіком, який міг собі дозволити купити стільки сигарет, що ними можна було б цілий Браянів фургон забити. Крім того, Сміт вважав…
— Крім того, людині, яка потрапила в аварію, курити не можна, — сказала невинна овечка Сміт.
Кінг кивнув.
— І без того дихати важко, — погодився він.
— Мабуть, і ребро у вас поламане, а то й два. Мене звуть Браян Сміт. Це я вас збив. Вибачте. — Він простягнув руку, і — о диво дивнеє — Кінг її потиснув.
— Нічого такого зі мною раніше не траплялося, — виправдовувався Сміт. — Я навіть за неправильне паркування квитанцій ніколи не отримував.
Кінг вирішив утриматись від коментарів, навіть якщо зрозумів, що це щира брехня. Його цікавило дещо інше.
— Містере Сміт… Браяне… крім нас, тут хтось був?
Причаївшись за деревами, Роланд напружився.
Сміт замислився. Сягнув рукою в кишеню, витяг батончик «Марс» і став розгортати. Потім похитав головою.
— Тільки ви і я. Але я викликав «швидку» і рятувальників. Сказали, що їхня бригада десь недалеко. Сказали, що будуть тут з хвилини на хвилину. Не хвилюйтесь.
— Ви знаєте, хто я такий?
— Господи, та ясно, що знаю! — Сміт усміхнувся. Відкусив шмат від батончика і далі говорив з повним ротом. — Я вас зразу впізнав. Усі кіна ваші бачив. Найбільше мені сподобалось про сенбернара. Як його там звали?
— Куджо, — сказав Кінг. Це слово Роланд знав: його часом вживала Сюзен Дельґадо, коли вони лишались наодинці. У Меджисі «куджо» означало «милий».
— Ага! Ото був кльовий фільм! Страшний, як чорт! Добре, що малий залишився живий!
— У книжці він помер. — Кінг заплющив очі й просто лежав, чекаючи.
Сміт знову відхопив від батончика велетенський шмат.
— Мені ще серіал про клоуна сподобався! Такий крутий!
Кінг не відповів. Його очі не розплющувались, але Роланд бачив, що дихає він рівно і глибоко. Йому це здалося добрим знаком.
Потім до них примчав автомобіль і різко загальмував перед фургоном Сміта. Цей мотовіз був завбільшки з поховальну гарбу, але не чорний, а помаранчевий, і з ліхтарями, що блимали. Роланд не без вдоволення помітив, що зупинився він акурат на слідах від коліс крамаревого пікапа.
Роландові чомусь здавалося, що з кабіни водія зараз вискочить робот, але звідтіля вийшов чоловік і витяг із задньої частини автомобіля чорну лікарську сумку. Задоволений тим, що все складається якнайкраще, Роланд пішов назад, туди, де залишив Джейка. Рухався він зі своєю давньою неусвідомленою грацією: не наступив на жодну галузку і жодної пташки не сполохав з дерева.
Чи здивуєтеся ви, після всього, що ми разом бачили, і всіх таємниць, які нам відкрилися, коли дізнаєтесь, що о чверть на шосту того вечора місіс Тасенбаум проїхала на старому пікапі Чіпа Макевоя під’їзною дорогою до будинку, який ми вже відвідували? Напевно, ні, бо ка — це колесо, і єдине, що воно вміє, — крутитися. Коли ми приходили сюди востаннє, 1977 року, то будинок і елінг на березі озера Ківейдін були білі з зеленою оздобою. Тасенбауми ж, придбавши будинок у 94-му, перефарбували його у приємний для ока кремовий відтінок (без жодних оздоб; Айрін Тасенбаум вважала, що оздоби — для людей, які не вміють приймати рішення). Також вони поставили щит з написом «САНСЕТ-КОТЕДЖ» на початку під’їзної дороги, і для дядечка Сема ця назва стала частиною їхньої поштової адреси. Але що стосується місцевих, то для них цей будинок на південному березі Ківейдіну завжди був і залишатиметься колишнім будинком Джона Каллема.
Айрін поставила пікап біля свого темно-червоного «бенца» і пішла всередину, подумки репетируючи, як пояснить Девіду, чому приїхала на пікапі власника місцевої крамниці. Але в «Сансет-Котеджі» бриніла та особлива тиша, що панує лише в порожніх будинках, Айрін це одразу збагнула. За всі ті роки, що минули, їй часто доводилося повертатись у порожні помешкання. Попервах то були квартири, а з плином часу — будинки, що ставали дедалі більші. Не тому, що Девід десь пиячив і волочився за спідницями, Боже збав. Ні, просто вони з друзями зависали десь по гаражах, товклися по підвальних майстернях, цмулили дешеве вино й пиво, куплене зі знижкою, та створювали інтернет, а на додачу — все програмне забезпечення, необхідне, щоб ним користуватися, і користуватися без проблем. Одним з побічних ефектів стали величезні прибутки, хоча тоді ніхто в це особливо не вірив. Іншим була тиша, що зустрічала їхніх дружин удома. За якийсь час ця гнітюча порожнеча починала діяти на нерви, доводила до сказу. Але не сьогодні. Сьогодні Айрін була рада, що будинок належав тільки їй.
А ти переспиш з «Маршалом Діллоном», якщо він тебе захоче?
Над цим питанням нічого було навіть і думати. Так, звісно, вона б з ним переспала, якби він її захотів. На боці, ззаду, по-собачому чи по-місіонерськи — як йому було б завгодно. Але ж він не захоче… навіть якби не оплакував свого молоденького
(сея? сина?)
друга, він не схотів би з нею спати. Хіба вона може його зацікавити, з її зморшками, з її волоссям, що вже сивіє біля коренів, з її жировими відкладеннями на талії, які не в змозі приховати навіть дизайнерський одяг? Про це навіть думати смішно.
Але так. Якби він її захотів, вона б віддалась.
Вона позирнула на холодильник. Там, під одним з численних магнітиків (МИ ПОЗИТРОНІКА, ПЛАТА ЗА ПЛАТОЮ БУДУЄМО МАЙБУТНЄ — було написано на цьому), видніла записка.
Рі…
Ти хотіла, щоб я розслабився, і я розслабляюся (а хай йому грець!), Тобто пішов рибалити з Сонні Емерсоном на інший берег озера, угу, угу. Повернуся до сьомої, якщо комарі не загризуть. Якщо я принесу тобі окунця, ти погодишся його посмажити й помити посуд?