Страница 72 из 97
— З Країни Оз, — промовив Каллаген і сів.
Руки йому невимовно пекло, а тепер ще й щиколотка очуняла, почала жалітися голосними няв-няв-няв зойками болю, що перфектно синхронізувався з його прискореним серцебиттям.
— Давай, хлопче, йди собі. Зі мною все гаразд, катай звідси.
— Як скажеш, братчику. До скорого.
Чоловік у сірій робі — якийсь трудар щойно після зміни, подумав Каллаген — рушив геть. Лише подарував Каллагенові останній погляд — все ще дивуючись, але вже з зародками сумнівів щодо побаченого, — обійшов невеличкий натовп, що слухав вуличного проповідника, і зник з очей.
Каллаген звівся на ноги і зійшов на одну зі сходинок, що вели до входу в «Хаммаршольд-Плазу», роздивляючись, чи нема де Джейка. Не побачив його ніде. Подивився в інший бік, чи не побачить Незнайдених Дверей, але вони, звісно, вже зникли.
— А тепер слухайте мене, друзі! Слухайте, я кажу, Бог, я кажу, Бог — це любов, я хочу почути від вас алілуя!
— Алілуя, — промовив хтось з вуличного натовпу, не так щоб дуже вкладаючись душею у цей вигук.
— Амінь кажу вам, дякую вам, братове! А тепер слухайте, бо тепер надійшов час ВИПРОБУВАННЯ для Америки, і Америка ПРОВАЛЮЄ це ВИПРОБУВАННЯ! Ця країна потребує БОМБИ, не нової вбив-чо-ї, а БОГА-БОМБИ, я питаю вас, де ваше алілуя?
— Джейку! — крикнув Каллаген. — Джейку, де ти? Джейку!
— Юк! — це був голос Джейка, він лементував щосили. — Бережися, Юку!
Почулося скиглення, тривожний гавкіт, який Каллаген будь-де впізнав би. Відтак верещання заблокованих коліс.
Клаксон.
І глухий грюк.
ТРИ
Каллаген забув про забиту щиколотку й пекучі долоні. Оббіг тих людей, що скупчилися перед проповідником (усі вони, як один, обернулися до проїжджої частини, і проповідник теж обірвав свою промову), і побачив Джейка, той стояв на Другій авеню перед жовтим таксі, що встигло зупинитися за якийсь дюйм від його ніг. З-під задніх коліс все ще курився синюватий димок. Обличчя шокованого водія витягнулося в бліде О. Між ногами в Джейка зіщулився Юк. Як на Каллагена, пухнастик-шалапут виглядав лиш дещо ошелешеним, а так з ним все було гаразд.
Знову грюкнуло, і знову грюк. Це Джейк молотив кулаком по капоту таксі.
— Срака сліпа! — волав Джейк до блідого витягнутого О по той бік лобового скла. Грюк. — Чому ти… — Грюк! — Не дивишся… — ГРЮК! — Куди ти, придурку, ЇДЕШ! — ГРЮК-ГРЮК!
— Ану віддяч йому, сракопуде! — гукнув хтось з того боку вулиці, де зо три десятки роззяв уже зібралися подивитися на забаву.
Відчинилися двері таксі. Звідти виліз височенний гелікоптер у довгій африканській сорочці дашикі — так вона називається, пригадав Каллаген, — у джинсах і величезних мутантських кросівках з бумерангами по боках. На голові мав феску, яка додавала його й без того значному зросту якоїсь аж екстремальної височини. Каллаген прикинув на око, що в цьому жахливому бородані, котрий вовком втупився у Джейка, десь футів шість з половиною. У Каллагена йойкнуло всередині, він заспішив у напрямку назріваючої сутички, почалапав, ледь свідомий того, що одна нога в нього боса. Вуличний проповідник теж рушив туди, де розвивався скандал. За цією машиною на перехресті стало інше авто, його водій, котрому було байдуже все, окрім його власних планів на цей вечір, натиснув на сигнал обома руками. — ВУУУААААНННННК!!! — і висунувся з віконця, заволавши:
— Їдь, Абдул, ти загородив усю дорогу.
Джейк не звертав уваги. Він був украй розлючений. Цього разу гепнув по капоту обома зчепленими докупи кулаками, геть-чисто як той Ратсо Різзо в «Опівнічному ковбої».[114]
— ГРЮК! Ти ледь не задавив мого друга, придурок ти, ти хоч коли-небудь дивишся… — ГРЮК! — Куди ЇДЕШ?
Не встиг Джейк знову гепнути зчепленими кулаками об капот таксі — що він вочевидь збирався робити, аж допоки не отримає сатисфакції, як водій ухопив його за праве зап’ястя.
— Перестань, ти, нікчемний панку! — закричав водій злющим і на диво високим голосом. — Я тобі кажу…
Джейк зробив крок назад, вириваючи руку з пальців водія. І враз, блискавичним рухом, якого й Каллаган не встиг зауважити, вихопив з кобури в себе під пахвою «рюгер» і приставив до водійського носа.
— Що ти сказав? — напосідався Джейк на того. — Що ти мені сказав? Так ти визнаєш, що їхав занадто швидко і ледь не задавив мого друга? Ти скажеш мені, що не хочеш померти отут, просто посеред вулиці, з діркою в голові? Що ти мені на це скажеш?
Жінка на протилежному тротуарі — чи то через те, що побачила револьвер у руці Джейка, чи то нюхом відчувши його вбивчий запал — заверещала і кинулась навтьоки. А вслід за нею ще кілька людей. Решта скупчилися на бровці, передчуваючи запах крові. Неймовірно, один з них — юнак у надітому задом наперед кашкеті — гукнув:
— Давай, пацан! Провентилюй цього верблюжого жокея!
Водій відступив назад на два кроки, очі в нього вибалушилися. Руки він підняв до плечей.
— Не стріляй у мене, хлопчику! Прошу!
— Тоді скажи, що ти вибачаєшся! — проревів Джейк. — Якщо хочеш жити, благай в мене прощення! І в нього! І в нього!
Лице в Джейка було мертвотно-біле, окрім маленьких рожевих цяток на вилицях. Очі широко розплющені й вологі. Дон Каллаген найкраще бачив те, що йому подобалося найменше: як тремтіло дуло «рюгера».
— Кажи, що тобі дуже шкода, що ти так їхав, ти, безвідповідальний мазефакер! Давай, кажи, зараз же! Зараз же!
Юк заскиглив і промовив «Ейк!»
Джейк подивився вниз на нього. Скориставшись цим, водій вхопився за револьвер.
Каллаген цілком пристойно зацідив йому з правої, і водій розпластався на передку своєї машини, феска злетіла йому з голови. Водій, що був зупинився позаду, мав достатньо місця, щоб об’їхати переднє таксі з будь-якого боку, але він так і стояв, продовжуючи давити на клаксон і волати: «Їдь уже, приятелю, давай, їдь!» Дехто з глядачів з того боку Другої авеню навіть зааплодували, ніби перед ними розгортався спортивний бій у Медисон Сквер Гарден,[115] і Каллаген подумав: «Це ж не місто, а геть-чисто божевільня. Знав я це й раніше, та призабув, чи тільки зараз зрозумів?»
Вуличний проповідник, чоловік з бородою і довгим білим волоссям, що розсипалося йому по плечах, стояв тепер біля Джейка, і коли Джейк хотів було знову націлити свого «рюгера», він неспішно, делікатно поклав руку на зап’ясток хлопця.
— Заховай зброю до кобури, — сказав він. — Прибери її геть, Ісусом тебе благаю.
Джейк поглянув на нього й побачив те, що нещодавно бачила Сюзанна: чоловіка, страшенно схожого на Хенчика з роду манні. Джейк засунув револьвер назад до кобури, тоді нахилився і підняв Юка. Пухнастик заскавулів, потягнувся до Джейкового обличчя своїм писком на довгій шиї і почав лизати хлопцеві щоку.
Тим часом Каллаген, узявши водія за руку, повів його до кабіни. Він намацав у себе в кишені і тицьнув водію в руку десятидоларову купюру, либонь, половину з усіх тих грошей, що вони примудрилися зібрати перед тим, як вирушити у це веселе сафарі.
— Все, край, — сказав він водію, сподіваючись, що промовляє це заспокійливим тоном. — Без пошкоджень, без образ, їдь собі своєю дорогою, а він піде своєю… — А тоді, поза кабіну, гаркнув на того, що без упину давив на клаксон. — Ти, член невмиваний, сигнал у тебе працює, дай врешті йому перепочинок та перевір свої фари.
— Цей малий байстрюк наставляв на мене зброю, — сказав таксист. Помацав голову, чи є на ній його феска, і не знайшов.
— То всього лише модель, — заспокійливо приказував Каллаген. — Як ото кожний може зібрати собі з іграшкового набору. Воно навіть дробинками не стріляє. Я тебе запевняю, що…
— Агов, друже! — вигукнув вуличний проповідник, а коли таксист обернувся до нього, проповідник вручив тому вицвілу червону феску. Приладнавши її собі на голову, таксист, схоже, став більш схильним до примирення. Навіть розважливішим, ніж після засунутої йому в руку Каллагеном десятки.
114
«Опівнічний ковбой» — фільм 1969 р. режисера Джона Шлесинджера; за роль хворого бродяги Ратсо Різзо у цьому фільмі актор Дастін Гофман отримав «Оскар».
115
Медисон Сквер Гарден — побудована на Мангеттені 1968 р. спортивно-концертна арена на 18–30 тис. місць, залежно від типу видовища.