Ґарґантюа і Пантаґрюель

Жодного мужа його не супроводжувало; всю його гвардію і всю його рать складали басариди, еванти, елеїди, евгіади, едоніди, треатериди, огигії, мімаллони, менади, тіади і вакхиди[511], жінота, розперезана, скажена, нестямна, драконами і живими гадюками підперезана, з патлатими косами і виновою у них упліткою, в оленячих і козячих шкурах, з топірцями, тирсами, дротиками і галябардами у формі шишок у руках; а легкими своїми тарчами, дзвенючими й гудючими від дотику пальцями, вони користувалися в потребі як тамбуринами і цимбалами. Чисельність їх сягала сімдесяти дев'яти тисяч двохсот двадцяти семи.

Перед вів Силен, на кого Бахус цілком здавався і в чиїй звазі, чесності, мужності й обачності не раз переконувався. Цей уже дідок був маленького зросту та ще й трясся, згорблений, одутлий, череватий, клаповухий, носатий і бровастий; під верх він узяв осла стадника; в руці тримав берло, потрібне йому для підпори, а також для веселого постукування, коли треба злазити; вбраний був у жіночу жовту сукню. За почет собі мав молодих поселян, рогатих, як цапики, і лютих, як леви, голих-голісіньких, вони без угаву співали пісень і сороміцькі танці вичеберювали: звали їх титири[512] і сатири. Число їх сягало п'яти тисяч ста тридцяти трьох.

Задніх пас Пан, страшенний монстр із цапиними ногами, вовнистими клубами, з рівними, в небо націленими, рогами на голові. Монстр був червонопикий, бородатий, зате смілько, зух, небоюн і чистий тобі порох; у лівиці він тримав сопілку, у правиці кривулясту ґерлиґу; до свого загону він затяг сатирів, гемипанів, египанів, сильванів[513], фавнів, фатуїв[514], лемурів[515], ларів, домовиків, лісовиків і гайовиків, число яких доходило до сімдесяти восьми тисяч ста чотирнадцяти. Усі вони вигукували одне й те саме слово: Евое!

Розділ XL

Як у мозаїці наїзд і напад доброго Бахуса на індійців удано

Далі було вдано наїзд і набіг доброго Бахуса на індійців. Там я побачив, як Силен, вівши перед, лляв піт і свого віслюка батожив; віслюк застрашливо пащу роззявляв, відмахувався, відхвицювався, відгуркувався всіма громами, буцімто під хвоста йому ґедзь забрався.

Сатири, капітани, сержанти, вахмістри і капрали на пастуших жоломійках похідний марш утинали і несамовито перед військом вичеберювали і все з цапиними цибами, скоками, пуками, вибриками, викрутасами та вихилясами, розпалюючи у вояках бойове завзяття. Всі гукали Евое! Менади перші з диким репетом і моторошним гуком цимбалів і щитів напали на індійців; увесь небосхил ходив ходором: це було добре видно на мозаїці; чого ж після цього дивуватися мистецтву Апеллеса, Аристида Тебанського та інших, хто так мальовничо зображував грім, мигавки, блискавку, вітер, слова, норови і почуття.

Далі показувалося, що індійський табір оповіщено про те, як Бахус їхні землі плюндрує. Вперед уже рушили слони з вежами на спині, де сиділо чимало індійців, але військо пішло врозтіч, а слони повернули назад і пройшлися потоптом по своїх, перелякані грізним дзвоном вакханок і знетямлені панікою, що охопила їх. Тут ви могли бачити, як Силен щосили пришпорює п'ятами свого віслюка і по-старосвітському обкладає ворогів киякою, а його віслюк з роззявленою пащею, начебто ревучи, женеться чвалом за слонами, і цей його войовничий рев лютіший за той, що в оні дні, у пору вакханалій, збудив німфу Лотиду, коли Пріап, опанований пріапизмом, загорівся її, приспану, приємно пріапизувати, цей рев і став гаслом до атаки.

Там же ви могли бачити, як Пан стрибав на кривих своїх ніжках довкола менад і розкочегарював у них войовничий запал. Далі ви могли бачити, як молодий сатир сімнадцять царів з'ясирив, як вакханка, гадюками сорок два ворожих верховод обплутавши, цупила їх за собою, як маленький фавн тарабанив дванадцять стягів, у супостата відбитих, а добряга Бахус, геть-то безпечно, колував і колесував собі на колісниці, реготав, дурнував та пустував, пив до всіх і до кожного. І нарешті було символічно вдано звитяжний трофей і тріумф доброго Бахуса.

Тріумфальна його колісниця була геть-то заклечана плющем, узятим і нарваним на горі Моро, рослиною рідкісною, надто в Індії, а де рідкість, там уже й ціна. У цьому його наслідував Александер Великий під час свого індійського тріумфу (в колісницю були запряжені слони). А потім його наслідував Помпей Великий, переможно вернувшись до Рима з африканського походу (на колісниці сидів шляхетний Бахус і пив вино, вхопивши за вуха кантару. У цьому його потім наслідував гай Марій після перемоги над кімврами під Ексан-Провансом. Усе його військо було увінчане плющем; тирси, тарчі і цимбали теж заклечував плющ. Силенів віслюк, і той був ним накритий, як попоною.

Обабіч колісниці простували полонені індійські царі, масивними золотими ланцюгами скуті; вся рать виступала з великою помпою, раденька і веселенька, несучи безліч трофеїв, феркули[516], багатий луп і співаючи сільських пісень, епінікей[517] та дзвінких дифірамбів. Наприкінці було удано Єгипет з Нілом, з крокодилами, керкопитеками, ібісами, мавпами, трохилами, іхневмонами, гіпопотамами та іншими тваринами цього краю. І Бахус возив із собою там скрізь двох биків, на одному золотими літерами було написано: Апіс, на другому: Озірис, бо в Єгипті до прибуття туди Бахуса зроду не бачили ні бика, ні корови.

Розділ XLI

Яка чудова лампа храм освітлювала

Перш ніж до опису Сулії перейти, я розповім вам про конструкцію чудової лампи, яка заливала весь храм своїм світлом, таким яскравим, що у храмі, хай і попідземному, було видно, як серед білого дня, коли землю осяває таке ясне і погідне сонечко. Посеред склепіння було вмуровано кільце з щирого золота, завтовшки з кулак, а до кільця прив'язано три прегожо куті ланцюги майже такої самої товщі, і на цих ланцюгах у формі трикутника висіла кругла, тонкого золота бляха, чий діаметр дорівнював двом ліктям і половині долоні. Ця бляха мала чотири каблучки або кільця, кожне з яких утримувало порожню кулю, видовбану всередині і відкриту зверху, десь із лікоть в обводі, і всі ці лампи були з самоцвітів, одна аметистова, друга карбункулова, третя опалова, четверта топазова. І кожна наповнена оковитою, п'ятиразово крізь лембик пропущеною, невичерпною, як олія, яку Каллімах налив у золотий світач Паллади в атенському Акрополі; і в кожній горів гніт, почасти зроблений з аміянта, як у старовину у храмі Юпітера Аммона, за свідченням вельми допитливого філософа Клеоброта), а почасти з льону карпазійського, а цей матеріял вогонь радше оновлює, а не пожирає.

Десь за два з половиною ступня під лампою всі три ланцюги, складені трикутником, були просилені в три вуха великої круглої лампи найчистішого кришталю, у півтора ліктя діаметром і з отвором угорі розміром у дві долоні; в цей отвір було вставлено такого ж кришталю вазу у подобі карахоньки чи уриналю, вона діставала аж до дна великої лампи і була наповнена такою кількістю оковитої, що полум'я аміянтового ґноту було у центрі великої лампи. Ось чому вся її сфера, здавалося, горіла і палала, бо вогонь був у її осередді.

Прикипіти до нього пильно очима було годі, як годі було прикипіти очима до сонця, бо завдяки незвичній прозорості матеріялу і самій конструкції цього пристрою різнобарвні відблиски (підсилені самоцвітами) чотирьох малих ламп падали згори вниз на велику лампу, а сяєво цих чотирьох ламп, мерехтливе і блудне, сіялося по всіх закамарках святині. Коли ж розсіяне світло відбивалося на гладенькій поверхні мармуру, яким був викладений інтер'єр, то грало переливчастим яскрінням, як веселка у небі, коли сонце підсвічує громові хмари.

511

Басариди, еванти, вакхиди — вакханки.

512

Титир — сатир.

513

Гемипани, египани — сатири. Сильвани — лісові божества.

514

Фатуї — фавни.

515

Лемури — душі померлих.

516

Феркули — ноші для урочистих процесій.

517

Епінікій — звитяжна пісня (грекою).