Страница 14 из 163
— Чесно? (гукнув Янотус). Чесність тут і не ночувала! Погань, посміттюхи ви після цього! Земля ще не носила таких паскудників, як ви. Я-бо знаю вас усіх як облуплених, — навіщо ж припадати на ногу перед кульгавим? Адже ми спільники у наших капостях. Божими селезінками свідчуся, от візьму й донесу нашому королю, які страшні надуживання ви чините і замишляєте, і хай мене лепра згризе, як він не звелить спалити живцем вас усіх як педерастів, здрайців, єретиків і лабузників, від яких сам Бог і чеснота відцуралися!
За ці слова його притягли до суду, але він зумів добитися відкладу судового засідання. Словом, справа затяглася і тягнеться й досі. З цієї оказії магістри обреклися не митися, а магістер Янотус та іже з ним поклали зарік не шмаркатися доти, доки не буде ухвалено остаточного вироку.
Щоб виконати свої зароки, вони ще й досі ходять брудні та шмаркаті, бо суд ще не розглянув цієї справи у всіх подробицях. Присуд відбудеться у найближчі грецькі календи, сиріч тоді, як на горі рак свисне. Вам-бо, очевидно, відомо, що судді дужчі за саму природу і навіть за свої власні законоустанови. Скажімо, за паризькими статутами лише Господь Бог має право щось затягти на безрік. Природа сама собою не створює нічого несмертельного, власноруч поклавши сплодженому нею крес і край. Omnia orta cadunt[76] тощо. Але заходами цих суціг заведена нами тяганина стає безкраєю і безсмертною. Отож, вони підтверджують слушність слів Хілона Лакедемонянина, викарбуваних золотими літерами у Дельфах: убозтво — посестра тяганини, і всі, хто позивається, — убогі, бо швидше дійде кінця їхнє життя, ніж дійде кінця початий ними процес.
Розділ XXI
Розклад навчання Ґарґантюа, що склали його напутники софісти
Через кілька днів дзвони було повернуто на місце, і паризійці на віддяку за поступливість Ґарґантюа зголосилися годувати й утримувати його кобиляку, на превелику втіху Ґарґантюа, скільки його душа забажає, і кобилу послано до Б'єрського лісу. До речі, мені здається, ніби там її вже немає.
Отоді-то Ґарґантюа й зохотився сісти за науку під орудою Понократа, але той, на почин, звелів йому дотримуватися колишнього розпорядку, — треба ж було вчителеві збагнути, яким воно світом його попередники все провалили і пошили Ґарґантюа у такого дурла, цимбала і невігласа.
Хлопців час було розподілено так, що прокидався він зазвичай між восьмою і дев'ятою, байдуже, видно було надворі чи ні: так йому приписали богословські регенти, керуючись Давидовою настановою: Vanum est vobis ante lucem surgere.[77]
Потім він дриґав ногами, стрибав і качався у ліжку — для припливу животної енергії, після того зодягався як до сезону, причому найчастіше плечі його окривав широкий і довгий плащ із цупкого фризу на лисицях; далі він зачісувався альменівським гребінцем, сиріч п'ятірнею, бо вихователі знай товкли йому, що зачісуватися інакше, чиститися і митися — це означає димочадіти під небом.
А потім він кляв, цюркав, хрякав, ригав, пердів, позіхав, плював, бухикав, гикав, чхав, шмаркався, не кажи ти архідиякон, і, нарешті, снідав і, рятуючись від роси та протяг-вітру, наминав: смаковиті бебехи, печеню, гарну шинку, козлятину та ще й хтозна-скільки тетері.
Понократ казав йому, що після вставання, перш ніж ото нариватися на їжу, лучче проробити б якісь там вправи.
— Отакої! — заперечив Ґарґантюа. — Хіба я не вправляюся? Перед уставанням я не раз, не два іду в переверти на ліжку. Хіба цього мало? Папа Олександер робив те саме за порадою лікаря-жида і до самої смерти дожив, завидникам на пеню. Мене до цього привчили мої колишні вчителі, — вони казали, що сніданок добре діє на пам'ять, і з цієї причини за сніданком, нікого не дожидаючи, випивали. Від цього я почуваю себе чудово і тільки їм усе усмак. Адже казав мені магістер Тубал (ліценціят у Парижі він здобув перший), що сила не в тім, аби прудко бігати, а в тім, щоб вибігти раніше; стеменнісінько так само, як хто шанується, то не треба хлистати хлись, хлись і хлись, мов той качур, — досить випити зранку. Unde versus:[78]
Добре поснідавши, ішов він до церкви, а за ним у великому коші несено грубезний, у ряднину загорнутий молитовник, вага йому була вкупі зі смальцем на сторінках, клямрами і пергаменом щось із одинадцять квинталів шість фунтів. Вистоював він там від двадцяти шести до тридцяти обідень. Тим часом надходив і хатній священик, у своїй рясі схожий на чубарку, який устигав навиноградитися так, що од нього так і пашіло амбре. Удвох вони відтарабанювали всі літанії, причому в устах священика ці останні вилускувалися так, щоб не зронити на землю жодної бубочки.
При виході з церкви йому підвозили на бідці з воловим запрягом купу рожанців святого Клавдія, причому кожна пацьорка була завбільшки з голову, і, гуляючи по монастирю, галереях чи садку, він бубонів молитов не менше, як шістнадцять разом узятих схимників.
Потім він на якісь мізерні півгодини втуплювався у книгу, але, як казав один кумедіянт, душа його була на кухні.
Набуривши повний уринал, сідав він трапезувати, а що був на вдачу лемеха, то починав із дванадцяти! окостів, задимлених бичачих язиків, ікри, ковбаси та інших перекусок під вино.
Тим часом четверо служників кидали йому один по одному повні лопати муштарди. Потім він, щоб нирки не підвели, за один дух випивав чимало білого вина. Після чого молодик їв м'ясо, залежно від сезону, їв як не в себе і припиняв їдження тоді, як уже обдимало черево.
Зате пиття не улягало жодній мірі й жодним законам, бо він казав, що межа і грань для того, хто п'є, настає тоді, як корок його пантофель бучавіє на півфута.
Розділ XXII
Ігри Ґарґантюа
Потім Ґарґантюа, плутаючись язиком, харамаркав хвостик пообідньої молитви, випивав стременного на коні і длубався в зубах кабанячою ногою, не перестаючи весело гомоніти з челяддю. Відтак розстелялося зелене сукно, розкладалося безліч карт, безліч костей і до змія шахівниць. Ґарґантюа гуляв:
у світки, у бідачку,
у приму, у харамижку,
у великий шлем, у не одно двадцять,
у піль, у тридцять одно,
у тріумф, у пари і в кепа,
у пікардійку, у триста,
у памфиля, у побідаху,
у сто, у перекинуту карту,
у неконтентного, у візка,
у ландскнехта, у триктрак,
у рогача, у всі столи,
у говорило-балакало, у відкидні столи,
у піль, над, жок, фор, у свинку,
у мар'яж, у сало дерти,
у гея, у дамки,
ув опилю, у ціці-баби,
у робиш те, роби й теє, у примус, секундус,
у кепа, у вола,
у язичок, у тісну діру,
у тарок, у решітку,
у хто взяв, той програв, у чіт і лишку,
у ніска, ув орла чи решку,
у лави, у куницю,
у храп, у жмикрута,
у глік, у кулі,
ув онери, у шевчика,
у мур-р, у сову,
у шахи, у зайченя,
у лиса, у тірлітантен,
у класи, у порося, паняй,
у корови, у сороку,
у білявку, у ріжки,
у шанс, у гвалтуй-бичка,
у три кості, у кувик-кувік,
у дошки, у смійся, не хочу,
у нікнок, у дзьоб-дзьоб,
у жгута, у розкувати осла,
у різця, у торкай-рушай,
у но-но, у прут,
у сідаю, у льоху,
у бороданя, у пузо на пузо,
у хвильки, у кубики,
у тягни-рожна, у палички,
у хлюст, у кружало,
у кете куме мішечок, у я тут,
у баранячі ядра, у фук,
у тікай, у скраклі,
у марсельські фиги, у другу партію,
у тягни-біду, у дурне сало,
76
Усе народжене роковане на загин (латин.).
77
Даремно вам рано вставати (латин. — Псалом 125, 2.).
78
Звідси вірші (латин.).