Зруйновані зорі

— А у Вейдеровій віртуальності кораблі схожі на цей?

— Не зовсім. Менші за ґабаритами, швидше корвети, ніж легкі крейсери, але дуже наворочені. За ходовими властивостями вони не набагато поступаються „Нахімову“ і також озброєні електромаґнітними гарматами.

— Це було всерйоз? Маю на увазі саму постановку гри.

— Так, цілком. Вейдер жартів не любить. Жодних поблажок, як у звичайних іграх, нічого схожого на deus ex machine[7]. Все як у реальності… звісна річ, за винятком надмірної крутизни наших кораблів. Але „Нахімов“ справді крутий корабель, і навіть нуль-зв’язок є.

— У тім-то й річ, — зітхнула я. — Від усього цього у мене голова йде обертом… А ти ким був у ваших, так би мовити, іграх?

— Капітаном другого ранґу. Командиром крила з чотирнадцяти бойових одиниць.

— Ну і як ви діяли? Успішно?

— Попервах паскудно. Навіть з нашим озброєнням і потужним захистом нам добряче діставалося від альвів. Але за два роки ми добре натренувалися.

— А хто входив до складу твого крила?

— Усі мої хлопці й дівчата. Командири кораблів, другі пілоти й артилеристи. Решта членів екіпажів, включно з бортінженерами, були віртуальними.

— Та-ак… От що, Олеже, продовжуй перевірку систем за мене.

— Слухаюсь, мем! — серйозно відповів він і тут-таки взявся до справи.

З процедурою Олег був знайомий досконало. Він справився швидше, ніж зробила б це я, — почасти через відсутність мовного бар’єру, а почасти тому, що впродовж двох років мав справу з віртуальними моделями кораблів такого типу й добре знав специфіку їхньої конструкції.

Потім ми викликали карту тутешньої дром-зони і взялися разом розраховувати можливі траєкторії, які проходили б через найбільше число каналів другого роду. Таких маршрутів треба було прокласти близько десятка, щоб при підльоті до дром-зони, з огляду на розташування ворожих сил, обрати найбезпечніший.

На це ми витратили решту часу до початку гальмування. У результаті отримали дюжину більш-менш оптимальних маршрутів прориву, які перетинали від п’ятнадцяти до двадцяти ділянок входу-виходу каналів другого роду. У зв’язку з цим наш курс вимагав незначної корекції, здійснити яку я довірила Олегові.

Він діяв чітко і безпомилково, ніби цілісіньке життя провів у пілотському кріслі. Я спостерігала за його роботою із захопленням, до якого дедалі більше додавалася якась негарна, ірраціональна досада. Коли Олег закінчив і з задоволеною усмішкою повернувся до мене, ця досада так виразно відбивалася на моєму обличчі, що він миттю перестав усміхатися.

— Я щось не так зробив, Рашель?

— Ні, все правильно. Просто… — Тут я не витримала. — Хай тобі чорт, це несправедливо! Мені дев’ятнадцять, я на два роки старша від тебе, я все життя вчилася, я тільки цим і займалася, у мене більше не залишалося часу ні на що, хіба на музику, а ти… Ти собі розважався, упадав за дівчатами, грав у футбол, керував підпільною ґрупою, а між іншим займався на віртуальних тренажерах — і керуєш кораблем не гірше від мене.

Зо хвилю Олег розгублено дивився на мене, потім встав, підійшов до мене й узяв мої руки у свої.

— Ну що ти, люба, я… я ж зовсім не такий гарний пілот, як тобі здається. Знаю все лише в теорії, не маю жодного практичного досвіду. Це був перший маневр, який я провів у справжньому космосі, на справжнісінькому кораблі.

Зненацька мені стало соромно. Дуже соромно.

— Ох, вибач, будь ласка. Я мала привітати тебе, а натомість… Я така свиня!

— Ти просто дурненька, — лагідно заперечив він. — Треба ж таке вбити собі в голову. Гаразд, я непогано керую кораблем. Я вмію визначити оптимальний курс. Але це, по суті, все. Більше ні в чому я не розбираюся. Якщо на кораблі відмовить якийсь механізм, я не зможу його полагодити — чи то кавоварку, чи то систему подачі дейтерію в реактор. А ти ж зможеш?

— Мабуть, зможу. Не так, як дипломований бортінженер, але зможу.

— Ото ж бо. І з комп’ютером ти порозумієшся, якщо у нього щось там заскочить. І впораєшся з озброєнням. І надаси медичну допомогу хворим або пораненим. А я можу лише пілотувати. Ну, і ще приготувати більш-менш пристойний обід… До речі, цим я зараз і займуся.

Поцілувавши мене, він вийшов у камбуз. А я, залишившись одна в рубці, останніми словами кляла себе за дурість, еґоїзм і безсердечність. Ні, треба ж бути такою дитиною!..

За півгодини Олег прикотив візок зі свіжим обідом. Як виявилося, готував він не просто пристойно, а пречудово, і я поїла з неабияким апетитом, хоча й не почувалася голодною. Я навіть пожартувала, що за нього небезпечно виходити заміж — з такими кулінарними здібностями він швидко відгодує свою дружину до розмірів пузатого поросятка. У відповідь Олег цілком серйозно заявив, що надалі намагатиметься готувати не так смачно.

Після обіду я вирішила бодай трохи компенсувати свою недавню нетактовність і на весь період гальмування передала командування Олегові, а сама пішла оглядати корабель. Під час цього огляду знайшла комірчину, де зберігалося обмундирування, і змогла нарешті підібрати собі форму, яка цілком відповідала моєму зростові й розмірам.

Переодягнувшись, я вже збиралася продовжити обхід, коли задзвонив настінний інтерком. Ввімкнувши його, я побачила на невеликому екрані обличчя Олега.

— Паскудний хлопчисько! Щойно підглядав за мною?

— А от і ні, — відповів він. — Навіть не знаю, де ти. Просто я попросив комп’ютер викликати тебе.

Тільки зараз я помітила, що він дуже схвильований.

— Щось сталося?

— Так. Але не з кораблем. На планеті. Я тут проглянув записи отриманих радіосиґналів з Новоросії. Якість поганюча, багато перешкод і спотворень, але цілком можна розібрати, що вже другу годину по всіх каналах транслюють „Лебедине озеро“.

— Що-що? — розгублено перепитала я. — Балет Чайковського?

— Так. У класичній постановці.

— І що це значить?

— Ах, вибач. Зовсім забув, що тобі це ні про що не говорить. У нас, коли помирає цар, цілісінький день усюди крутять „Лебедине озеро“. Така традиція, що виникла ще в давні часи. На зразок вашого „Le roi est mort, vіve le roi!“[8] — Ніякої скорботи в його голосі не вчувалося. — Отож Вейдер і компанія почали діяти. І діяти рішуче. Як то кажуть, відразу взяли бика за роги.

Перші альвійські патрулі запеленґували нас за десять мільйонів кілометрів від краю дром-зони. Це було дуже непогано, з огляду на те, як ретельно чужинці охороняли навколишній простір. Ми мчали вперед з божевільною швидкістю в чотирнадцять тисяч кілометрів на секунду, що становило мало не п’ять відсотків від світлової, і до найближчого каналу другого роду нам залишалося всього дванадцять хвилин польоту.

Тільки не подумайте, що я ставила перед собою непосильне завдання встановити рекорд швидкісного прориву. Просто в своїх розрахунках виходила з технічних можливостей „Нахімова“, які були набагато вищими, ніж у стандартних розвідників класу „Зорі Свободи“. Наш трофейний крейсер міг розвивати прискорення до восьмисот одиниць (для порівняння, „Зоря Свободи“ — близько сотні), а отже, мав майже втричі кращу маневреність. До того ж його випромінювач резонансних імпульсів був далекобійнішим — згідно зі специфікацією, він міг відкривати гіперканали на відстані до півтора мільйона кілометрів. Це давало нам добрих дві хвилини на те, щоб підкориґувати курс корабля і спрямувати його точно в горловину каналу. В сумі ці складові значно полегшували нашу задачу, а висока швидкість дозволяла прослизнути буквально під самим носом у ворога, уникнувши вогневого контакту з ним.

Та в крайньому разі ми були готові й до бою. З’єднаний через свій імплант з бортовим комп’ютером, Валько одночасно тримав під контролем ходову частину корабля, захисні системи й усю артилерію, включно з електромаґнітними гарматами. А Олег, окрім того, що страхував мене як другий пілот, уважно стежив за ефіром, прослуховуючи перемовини чужинців. Частина з них велася відкритим текстом, частина була зашифрована, але, як виявилося, пам’ять бортового комп’ютера містила більшість шифрів, якими користувалися альви. Розмовляли вони здебільшого російською та анґлійською, тому Олегові лише зрідка доводилося вдаватися до комп’ютерного перекладу, щоб зрозуміти значення реплік португальською та японською мовами.

7

Deus ex machine — буквально „бог з машини” (лат.). Під цим висловом зазвичай мається на увазі неочікуваний поворот подій, який дає змогу героям вибратися з безвихідних ситуацій. Щось на кшталт палочки-виручалочки.

8

„Король помер, хай живе король!” (фр.)