Зона покриття

Він повернув голову, глянув крізь вітрове скло і різко загальмував. Із мовчазної юрби, хитаючись, вийшла літня жінка з гнійними рваними ранами на ногах. Вона обминула парашутну вишку, наступила на кілька елементів конструкції кімнати сміху (яку розмітили, але так і не склали, бо пройшов Імпульс), а тоді незграбно побігла прямо до шкільного автобуса. Добігши, жінка почала повільно барабанити по вітровому склу брудними, скоцюрбленими від артриту руками. На її обличчі Клай побачив не жадібну безтямність, яку звик пов'язувати з фонерами, а вираз переляку і дезорієнтації. Знайомий вираз. «Хто ти? — питала Темна Фея. Темна Фея, яку Імпульс зачепив тільки трохи. — Хто я?»

За літньою жінкою, чиє безумне обличчя було менш ніж за п'ять футів від Клая, рухаючись акуратним квадратом, пішли дев'ять фонерів. Її губи ворушилися, і він почув чотири слова — почув слухом і розумом: «Візьміть мене з собою».

«Навряд чи вам захочеться поїхати туди, куди прямуємо ми», — подумав Клай.

А тоді фонери схопили її та потягли назад до натовпу, що стояв на порослому травою майдані. Вона намагалася вирватися, але вони не мали жалю. Клай упіймав її блискавичний погляд і подумав, що це очі жінки, яка побувала у чистилищі, тільки якщо їй пощастило. Скоріше за все, то було пекло.

Лахмітник знову простер руку долонею догори і вказівним пальцем уперед. «Рушай».

Рука літньої жінки залишила на вітровому склі відбиток, прозорий, але помітний. Клай подивився крізь нього і рушив.

— Хай там як, — розповідав він, — до тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ятого року ярмарок нічим особливим не вирізнявся. Ті, хто жили у цій частині світу і хотіли покататися на атракціонах, пограти в ігри й просто розважитися, їхали на фрайбурзький ярмарок. — Власний голос здавався Клаєві записаним на плівку. Розмова заради розмови. Це нагадало йому водіїв бостонських «амфібій», що показували туристам різні видатні місця міста. — Але наприкінці століття бюро штату в справах індіанців провело геодезичну зйомку. Усі знали, що ярмарок проводиться практично по сусідству з резервацією Сокабасін. Але геодезична зйомка показала, що північний край Кашвакамак-холу насправді стоїть на землі резервації. З формальної точки зору — на території індіанців. Організатори ярмарку дурнями не були, як і члени ради племені мікмаків. Вони домовилися, що приберуть крамнички з північного краю холу і поставлять там гральні автомати. Так виник Норт-Енд. І ярмарок північних округів ураз перетворився на найбільший осінній ярмарок штату Мен.

Вони під'їхали до парашутної вишки. Клай хотів різко повернути ліворуч і провести автобус між атракціоном та недобудованою кімнатою сміху, але Лахмітник, опустивши долоні вниз, зробив знак зупинитися. Клай зупинив автобус. Лахмітник підвівся і повернувся до дверей. Клай натиснув на важіль, і Лахмітник вийшов. Тоді повернувся до Клая і зробив широкий жест рукою.

— Що він зараз робить? — спитала Деніз. Зі свого місця вона цього не бачила. Ніхто, крім Клая, не бачив.

— Він хоче, щоб ми вийшли, — відповів Клай і підвівся. Й одразу ж відчув, як мобільний телефон, котрий дав йому Рей, вперся у стегно. Якби він опустив погляд, то побачив би його обриси через синю тканину джинсів. Тому обсмикнув футболку, намагаючись сховати телефон. «Мобільник, то й що, всі про них думають».

— Ми виходимо? — злякано спитав Джордан.

— Схоже, вибору ми все одно не маємо, — відповів Клай. — Ходімо, відвідаємо ярмарок.

Лахмітник повів їх до мовчазного натовпу. Юрба розступилася, утворивши зовсім вузький прохід від парашутної вишки до подвійних дверей Кашвакамак-холу. Клай та інші проминули паркувальний майданчик, заставлений вантажівками (на бортах кожної був напис «РОЗВАЖАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ НОВОЇ АНГЛІЇ» і логотип із зображенням американських гірок). А потім натовп їх поглинув.

Той перехід здався Клаю нескінченним. Хоча свіжий вітерець і провівав верхній рівень, майже нестерпний сморід все одно бив у ніс і випікав очі. Клай усвідомлював, що його ноги рухаються, бачив червоне «кенгуру» Лахмітника попереду, але подвійні двері холу, на яких висіли червоні, білі й сині гірлянди, від цього не ставали ближчими. Смерділо брудом і кров'ю, сечею і лайном. Бродінням зарази, обпаленою плоттю, тухлим яйцем від просоченого гною. Одягом, що гнив на тілах, які його носили. І ще чимось новим. Назвати це запахом божевілля було б надто простим виходом.

Думаю, це запах телепатії. Якщо так і є, то ми до неї не готові. Вона занадто сильна для нас. Якимось чином вона випалює мозок. Так занадто сильний струм може спалити проводку в електросистемі автомобіля чи...

— Допоможіть! — заволав Джордан у нього за спиною. — Допоможіть, вона зараз зомліє!

Клай повернувся і побачив, що Деніз упала на коліна і впирається руками в землю. Біля неї навколішках стояв Джордан і намагався підвести її, поклавши одну руку Деніз собі на шию, але вагітна жінка була надто важкою для нього. Том і Ден не могли пробратися на допомогу, бо коридор, відкритий фонерами, був занадто вузьким. Деніз підвела голову і на якусь мить зустрілася поглядом із Клаєм. У її очах стояло зачудоване нерозуміння — то були очі підстреленої лані. Її знудило рідкою масою на траву, і голова знову похилилася. Волосся, ніби фіранка, затуляло обличчя.

— Допоможіть! — знову закричав Джордан і розплакався.

Клай повернувся і заходився ліктями розштовхувати фонерів, аби пробратися до Деніз з іншого боку.

— Геть з дороги! — грізно закричав він. — Геть, вона вагітна, ви що, кретини, не бачите, що вона вагі...

Спочатку він упізнав блузку. Білу шовкову блузку Шарон з високим комірцем, яку він завжди називав лікарською. І чомусь вважав саме цю найсексуальнішим предметом з усього її одягу, частково завдяки тому високому суворому комірцеві. Вона подобалася йому оголеною, але ще більше він любив гладити і стискати її груди через білий шовк. Він любив пестити її доти, доки соски не ставали досить твердими і починали випирати з-під тканини.

Зараз лікарська блузка Шарон місцями була чорна від бруду, а місцями — поплямована засохлою кров'ю. І порвана під пахвою. «Вона виглядає не так погано, як інші», — написав Джонні. Але й гарно вона теж не виглядала. Авжеж, це була вже не Шарон Ріддел, що пішла на роботу до школи у своїй лікарській блузці і темно-червоній спідниці, поки її чоловік, з котрим вони мешкали окремо, перебував у Бостоні, збираючись укласти угоду, що поклала б край їхнім фінансовим негараздам і змусила її визнати, що причиною всіх нападок на його «недешеве хобі» були страх і недовіра (принаймні про це він мріяв, тримаючи в душі образу на неї). Темно-русяве волосся звисало пасмами. Обличчя було сильно порізане, одне вухо наче наполовину відірване, і на його місці зяяла діра, оточена згустками крові. Вона щось з'їла, щось темне, і в кутиках рота, рота, який він цілував майже щодня протягом майже п'ятнадцяти років, пристали крихти. Вона дивилася на нього, повз нього, з тією ідіотською напівусмішкою, яку він бачив на обличчях інших фонерів.

— Клаю, допоможіть! — майже ридав Джордан.

Клай струсив із себе оману. Шарон там не було — ось що треба було зрозуміти. Шарон не було вже майже два тижні. Відтоді, як вона спробувала скористатися маленьким червоним мобільником Джонні в день Імпульсу.

— Дай пройти, суко, — процідив він крізь зуби і відштовхнув жінку, що колись була його дружиною, вбік. І, поки вона не ступила вперед знову, зайняв її місце.

— Ця жінка вагітна, тож поступися місцем, чорт забирай. — Клай нахилився, поклав другу руку Деніз собі на шию і підвів її.

— Іди вперед, — звелів Том Джорданові. — Дозволь, я її тримаю.

Джордан тримав руку Деніз достатньо часу, щоб Том міг підсунути під неї свою шию. Так вони з Клаєм і несли її останні дев'яносто ярдів до дверей Кашвакамак-холу, де на них чекав Лахмітник. На той час Деніз уже бурмотіла, що вони можуть відпустити її, вона йтиме сама, з нею все добре, але Том не відпускав. І Клай теж. Якби відпустив, то у нього з'явилася б можливість озирнутися на Шарон. А він не хотів цього робити.