Гербарій коханців

Орест і ревнощі

Орест пишався тим, що не ревнує Ірину. Одного разу він прийшов зустріти її після пар і приніс ще теплих сирників на тарілці, загорнутій у старі газети. Коли Орест невимушено і заклопотано підійшов і почав діловито діставати з торби свої сирники, Ірина саме розмовляла зі своїм колишнім хлопцем. Вона раптом зловила себе на тому, що соромиться його. Приблизно так само вона відреагувала б, якби на місці Ореста був її батько чи мама. Але вони, на щастя, ніколи не опікувалися донькою з такою надмірністю. Колишній хлопець Ірини явно здивувався несподіваній появі лисуватого дядечка з великою торбою і квапливо попрощався.

– Це твій колишній хлопець? – позбавленим емоцій голосом запитав Орест, так ніби мова йшла про цуценя, яке Ірина спершу віддала у надійні руки, а потім несподівано зустріла на прогулянці.

– Так, – відповіла Ірина.

– То бери, їж, поки теплі, – завершив розмову Орест і дав їй у руки тарілку з сирниками.

Увечері Ірина спробувала повернутися до цього епізоду.

– Ти не ревнуєш мене? – запитала вона.

– Ні, а навіщо? – здивувався Орест. – Мені дуже подобається, що ти мене не ревнуєш, це важливіше. Ти ж знаєш, у мене були з цим проблеми.

Орест уже розповідав Ірині історію зі своєю попередньою коханкою, дівчиною, на десять років старшою за Ірину, яка дуже прагнула вийти заміж за Ореста і страшенно його ревнувала. Одного разу навіть намагалася перетяти собі вени, коли запідозрила, що він подався увечері до кнайпи з іншою. Коли він розповідав про це, відчувалося, як він пишається собою, тим, що жінки прагнуть за нього заміж, що довкола набагато більше самотніх жінок, ніж самотніх чоловіків, що жінки набагато більше страждають від самотності (принаймні згідно його про це уявлень), тим, що статус неодруженості у традиційному суспільстві додає приваб чоловікові і є вкрай небажаним для жінки, тож такий розклад дозволяє йому маніпулювати відчуттями тих жінок, які ладні вхопитися за кого завгодно, аби лише позбутися самотності, мріють мати чоловіка забезпеченого і відомого. Ірина розуміла все це і раніше, але тепер їй уперше стало огидно від того, наскільки цинічно Орест ставиться до цього всього. Він навіть не намагається приховати від неї, що вважає власне одруження лише комерційно доцільною процедурою, обирає товар, у якому найбільш оптимальне, на його думку, співвідношення ціни та якості, навіть не соромлячись цього.

Тоді вона ще не усвідомила, що ця напускна самовпевненість була лише обраною Орестом манерою захисту, способом уберегти себе від неминучої поразки, бо він не міг не бачити того, що лише зріло в Ірині й про що вона сама на той момент ще не здогадувалася, хіба неясно передчувала, не міг не розуміти, що всі його завоювання лише тимчасові, що він не в змозі перемогти неминучу логіку розвитку подій, що, отримавши вперше за довший час стосунки з жінкою, які заповідалися несподіваними для нього, в яких він не міг запрограмувати кожного її кроку й того, як вона відреагує на його вчинок чи фразу, разом із неочікуваною насолодою таких стосунків він отримав і міну сповільненої дії. Кожен, хто звик маніпулювати іншими, добре відчуває такі речі, як невиліковно хворий відчуває діагноз, приховуваний лікарями і родиною, як відчуває наближення неминучого кінця. Орест добре знав, що попри всі зусилля йому не вдасться втримати Ірину біля себе. Але попри це розуміння він не міг змусити себе змиритися з цим фактом і насолоджуватися її присутністю доти, доки це можливо. Він випробовував усе нові і нові тактики і стратегії, усвідомлюючи, що це лише наближує сумну розв’язку.

Іноді під час їхніх відвертих розмов Орест говорив якісь слова, і йому здавалося, що вони опускаються на дно його склянки і перетворюються на бульбашки, і такі самі бульбашки утворюються в нього у животі й тиснуть зсередини, створюють йому відчуття дискомфорту, але йому незручно про це сказати, він не знає, в чому справа, тому затинається, повторює постійно одне і те ж, зазирає в очі Ірини, можливо, навіть відчуває, що вона реагує не так, як зав жди, що вона змінилася, щось між ними змінилося, або він лише боїться того, що воно може змінитися, боїться настільки сильно, що сам стає каталізатором цих змін. І він не знає, що заважає йому більше – тривога через її неуважність, через її підкреслену зосередженість на вмісті склянки, на розгляданні плями на скатертині, власних нігтів, пари за сусіднім столиком, і невідомість, чому це хвилює її більше, ніж серйозна розмова про їхні стосунки. Чи, можливо, йому просто заважають ці бульбашки, які утворюються у нього в животі і тиснуть ізсередини, і йому страшно, що зараз він не стримається і голосно випустить гази, всі почують це, й буде незручно.

На вісімнадцяті уродини доньки батьки Ірини запросили Ореста на недільний обід. Ірина здивувалася, що він із такою легкістю погодився на це запрошення, була майже впевнена, що він злякається і відмовиться. Але Орест навіть втішився і почав розповідати Ірині, що у нього вже була не одна юна панночка, батьки якої вважали за честь запрошувати його на недільні обіди і хвалилися цим усім сусідам. При цьому Орест навіть не натякав, що ймовірно одружиться колись із їхньою донькою, але батьків тішило вже саме знайомство і те, що така відома людина звернула увагу на їхню дитину.

Ірина зробила вигляд, ніби вірить у всі ці історії, але не стала говорити Орестові, що її батьки точно не будуть тішити його самолюбство й артистична відомість імовірного нареченого їхньої доньки не зменшує в їхніх очах надмірно великої різниці у віці.

У день уродин бравада Ореста змінилася відвертою панікою. З самого ранку він прибіг до друга і попросив, щоб його дружина підготувала костюм, краватку, свіжу сорочку, а також допильнувала, щоб наречений виглядав «по-людськи». Вони з другом випили для хоробрості пляшку вина, і уже значно більш упевнений у собі Орест вирушив на оглядини. Двері йому відчинив Іринин батько і побачив перед собою ненабагато молодшого за себе чоловіка, який, побуряковілий від хвилювання, ніби школяр, зажовував запах алкоголю хвойною гілочкою. Батько запросив його до помешкання. Куплена за півціни не надто свіжа гербера, яку Орест приніс Ірині, але від хвилювання віддав батькові, зламалася дорогою, і Орест причепив квітку шпилькою. Коли мама Ірини ставила квітку до вази, шпилька вилетіла і вколола мамі палець.

Ірині Орест подарував парфуми, які, мабуть, довго пролежали десь серед його запасів, і їхній запах уже більше нагадував сморід, а коробка, в яку вони були запаковані, вицвіла і протерлася по кутках.

Батьки були здивовані, але Орест нічого не зауважив, у таких випадках він чомусь вважав, що його дріб’язкову скупість ніхто не помітить.

Батьки, у свою чергу, здивували Ореста тим, що ніколи не чули про його творчість. Для них він не був знаменитим ілюстратором дитячих книг, як для батьків панночок, про яких він так любив розповідати. Для батьків Ірини він був просто підстаркуватим розлученим чоловіком без конкретної професії і постійного місця роботи. Чоловіком у старомодному костюмі, який явно витягли з шафи після тривалого лежання і навіть не здали в хімчистку. Чоловіком із невміло зав’язаною краваткою, яку він постійно смикав від незвички, і вона з’їхала набік. Чоловіком, який мав нахабство претендувати на руку і серце їхньої єдиної доньки, зовнішність і освіта якої давали їй шанси сподіватися кращої долі, як відразу ж заявила Орестові мама Ірини.

Орест знітився. Він явно не був готовий до такого прийому. «Розмальовування дитячих книжечок», як зневажливо назвав його фах Іринин батько, явно не справило того враження, на яке Орест розраховував. Принесену ним найвідомішу з його книг потенційний тесть неуважно перегорнув і відклав убік зі словами: «Книжок у нас не бракує».

Потім усі сіли за стіл і напружено замовкли. Від розгубленості батьки Ірини забули навіть про незмінний ритуал припрошування гостя до їжі, а Орест не наважувався сам покласти собі у тарілку салатів і ковбаси.