Страница 61 из 68
-Досить з нього тут! - голос Бойчука чувся здалеку, ніби крізь тонку стіну в гуртожитку. - Беріть його в камеру, тільки не вбийте і не ламайте нічого! Рапорти потім напишете! Григорян, негайно до лікаря! Як тебе, блін, Свистюк - теж, без вас є кому з цим шматком лайна працювати. Ти, мудило, статтю вже маєш, незалежно від згвалтування! - остання фраза стосувалася буйного затриманого.
Це Рибалка знав й без майора. Образливо було б відповідати перед судом за бійку з працівниками міліції, яка була зафіксована лише на папері та в уяві колишніх колег. Тепер хоч сліди залишаться. Все одно він не здатен нічого змінити. Ні тепер, ні, виходить, у найближчому майбутньому.
Браслети скували руки за спиною. Рибалку шарпонули, піднімаючи з колін, вивели в коридор і повели знайомим маршрутом. Униз, до камер. Сержант Григорян з розбитим писком, сержант, як його, блін, Свистюк з вивихнутою рукою. Вони йдуть за затриманим, усі їх бачать. Троє не змогли впоратися з одним. Олег Рибалка подумки святкував невеличку перемогу.
Коли його завели в невеличку порожню камеру, а потім туди зайшло ще четверо у формі, один з них відзначався офіцерськими погонами, Карась вирішив - його спасіння у якнайшвидшій втраті свідомості. Коли звалили на брудну підлогу, примудрився копнути одного в гомілку, іншого навіть збити з ніг відомим прийомом, підчепивши носаком за кісточку на нозі і вдаривши ступнею трохи вище. Захистити голову від граду ударів не було можливості, тому він склався вдвоє, оберігаючи живіт, і підібрав ноги, рятуючи пах, та вправним ударом по нирках його тіло змусили розпрямитися, у живіт на по кобчику ніби молотами вдарили, ще раз, ще, ще, ще... Кричати від болю Олег не соромився, вдавати з себе Хлопчиша-Кібальчиша в буржуїнських катівнях не збирався, тим більше військової тайни від нього ніхто не домагався.
Його просто били. Боляче, зі знанням справи, отримуючи навіть певне естетичне задоволення.
Гроші десь зникли, знову не слава Богу, а тут ще з Карасем халепа. От уже день сьогодні, а в гороскопі на тиждень значиться сприятливим. Алла теж не давала про себе знати, мобільний вимкнула. Денис Савицький мав усі підстави почувати себе самотнім, нещасним, усіма покинутим невдахою. Навіть вбачав у всьому, що відбувається, вищий знак: це так воздається за нехай непряму, але участь у злочині, викраденні людини, молоденької дівчинки. Одне заспокоює - Жигун також місця собі не знаходить.
Директор "Універсуму" навіть у чомусь був вдячний Рибалці: загримів у ментовку в найбільш підходящий для шефа момент. Тепер можна, пославшись на проблеми, пов`язані з визволенням начальника охорони базару з камери, усунутися на певний час від справ із навіженим Жигуном. Свої люди в РУВС у Савицького, безперечно, водилися, тому вже під кінець дня він знав, у що вляпався Рибалка.
Знання спочатку змусили замислитися. Потім наблизили на кілька широких та впевнених кроків до інфаркту. Потім, виконавши функцію своєрідного детонатора, вибухнули в свідомості, розставили все на свої місця і Денисові Вікторовичу Савицькому раптом закортіло докласти максимуму зусиль, аби чимшвидше витягти свою надійну праву руку, свого гаранта безпечного тилу, ментяру-ренегата з міліції, взагалі - з усієї цієї історії.
Його звинувачують у згвалтуванні малолітньої. Потерпіла сама накатала на жеребця заяву. Прізвище жертви - Сошенко, звати Оксана.
Дівчину на ім`я Оксана Сошенко вони - не конкретно Жигун, саме вони, - тримали в заручниках і саджали на голку, аби вплинути на її матір, провідного експерта банку "Столичний" Людмилу Сошенко. Дівчину хтось зухвало відбив, хоча в міліцію баба не зверталася.
У заяві потерпіла шістнадцятирічна Оксана написала: Олег Рибалка коханець її мами Людмили Сошенко. Причому сплять разом вони не дуже давно. Більше того - люди Жигуна взагалі не бачили жодного разу Людмилу вкупі з мужиком. Отже, вони шифрувалися. Власне, особистим життям начальника охорони Савицький ніколи не цікавився, отже, шифруватися голуб`ята почали саме тоді, коли в Людмили виникли раптові проблеми з донькою. Вона знала, що Рибалка - колишній опер, причому не з найгірших, тому за логікою речей розповіла все коханцеві. Той спрацював професійно, а сам Савицький, перебуваючи ті кілька днів у жорсткому запої, просто не контролював дії Карася. Будь шеф у строю, працювати на два фронти Рибалці було б доить складно, його маніпуляції певне не пройшли б повз увагу босса. Невідомо лиш, знав Рибалка, проти кого виступає, затіявши звільнення дівчини, чи ні. І чи вплинули б його знання на його рішення рятувати Оксану, влаштувавши в "Затишку" справжнісінький бойовик у стилі "Коммандо".
Людмила Сошенко сама знайшла Жигуна і запропонувала завершити почату фінансову оборудку, бо потребувала грошей нібито на лікування доньки. Тепер у савицького виникли сумніви стосовно того, наскільки серйозно хвора Оксана і чи справді люди Жигуна саджали її на голку. Без змови з коханцем тут не обійшлося. Тобто, переказані сьогодні гроші, серед яких - значна частина його особистих, не надійшла на рахунок не випадково.
Отже, Савицький захотів негайно витягнути Рибалку з міліції, аби зайнятися ним самому. Звичайно, вибити з Карася, де поділися шістсот тисяч баксів. І взагалі - давно вони мусили поговорити по душах. На його бійців надії мало, свого ватажка вони навряд чи згодяться зрадити, навмисне вірних псів набирав. Тому є смисл підключити Жигуна, той дуже зрадіє новинам. Хай поки що базарна охорона нічого не знає, несе службу за графіком, тим більше начальника забрали, будуть старатися і чекати звісток. Савицький не тішив себе ілюзіями, що Карась отак відразу почне каятися і в усьому признаватися. Нічого, для таких випадків Господь створив кохання і коханих людей. Людмила і її донька - прекрасна парочка жінок, ось вони й допоможуть Рибалці краще ворушити язиком і стимулюватимуть його балакучість.
Треба швидше видзвонити Жигуна, тепер його методи не будуть суперечити певним принципам Савицького. Можна на якійсь час ними поступитися.
Вислухавши новини від Вітьки Малого, Людмила повелася на диво розважливо. Оксани ще досі не було вдома, та це маму вже не лякало. Зрозуміло, вона десь принишкла. Вірити в те, що Олег згвалтував її доньку, що взагалі заподіяв дівчині якесь лихо, вона відмовлялася. Причини теж розуміла: тепер її не заспокоювала ніби то потепління в ставленні коханої доньки до коханого чоловіка, дитину від якого вона носить уже кілька тижнів і така доволі пізня вагітність уже дається взнаки. Голова паморочиться, нудить, їй усе ж таки не двадцять років. Словом, вона розуміла причини, чітко уявляла наслідки, так все одно це не вкладалося в голові.
-Що ви пропонуєте?
-Їхати негайно, поки вони його там не вбили. Завівся битися просто в кабінеті заступника начальника, скалічив двох міліціонерів при виконанні. Знгаєте, що за це буває?
-Вікторе, - від її погляду Малий знітився. - Ми з вами тепер разом на війні, правда?
-Схоже на те.
-Будемо на "ти", так простіше в окопах.
-Будемо, - легко погодився Малий. - Отже, їдемо негайно, забираємо заяву. Без Оксани це в принципі можливо, бо заявниця неповнолітня. Нехай і вдає з себе потерпілу. Думаю, додому вона рано чи пізно з`явиться. Тільки мені світитися не бажано, роботою ризикую, будь вона неладна. Юрист потрібен, адвокат. Хороший бажано. У вас є?
-Мусить бути, - з банком співпрацювали доволі серйозні правники, з кількома з них Людмила навіть приятелювала, з одним колись навіть перетнулася в ліжку, навіть після цього лишившись друзями, секс не зіпсував стосунки між дорослими людьми. Смикнути Людмила вирішила саме його.
Звали адвоката Віталій Добрянський. Послуги коштували сто доларів за годину чистої роботи. Людмила навіть готова була заплатити йому, аби знала, що від неї адвокат гроші візьме. Вже за сорок хвилин Малий привіз Людмилу до місця їхньої зустрічі, куди спішив так, що сусідську "копійку" серйозно занесло на повороті - під вечір дороги прихопило лютневим льодом, посипати їх піском та сіллю почнуть не раніше завтрашнього ранку. Так що ввечері і вночі кількість транспортних пригод може різко скакнути в гору на радість кримінальним хронікерам та пропагандистам дотримання правил дорожнього руху.