Мама, донька, бандюган

-Вона саме там і заявила: люблю, хочу, ти мій назавжди. Одним словом, видала усю цю дуристику.

-І ви посварилися?

-Я висварив її. Дещо грубо, та не стримався. Ситуація специфічна.

-Вона вибігла. З кафе. Ти поспішив за нею.

-Правильно.

-Наздогнав, посадив у машину, повіз із собою. Здурів від несподіваної доступності юного дівочого тіла, вирішив обслуговувати одночасно маму та дочку, це ж надзвичайно цікаво, лоскоче нерви. А Оксана раптово передумала і не дала. Бач, усе складається.

-Нічого не складається! Я не наздогнав її, вона..., - Рибалка затнувся. Зовсім не хотілося згадувати Алку, і його осяяло нове прозріння: без цієї профури не обійшлося, вона намовила дівчину, злидня, ну точно вона, і тим більше не варто її згадувати, потопить остаточно, підштовхне падаючого за милу душу. - Коротше, вона вже сідала в якусь машину, таксі чи просто підхопила "грача", не помітив. І поїхала геть, а я розплатився і повернувся на роботу.

-З якої голини ти був на роботі?

Чорт! Засідка. Він їздив вирішувати їхні з Людмилою справи стосовно кидка, який вони готували Жигуну з Савицьким, зустрічався з потрібними людьми, і вони свідками його захисту бути не можуть в принципі.

-З половини на першу дня.

-Ти точно певен? Думаю, тебе там бачили з чотирнадцятої, не раніше. Твої бійці не свідки, хлопці на стоянці підтвердили - твій "опель" прибув без чогось друга.

Усе правильно вони підтвердили. Десь так він і повернувся. На місці Романа Бойчука Рибалка діяв би так само і не вірив би жодному своєму слову. З однією обмовкою: майор Бойчук від самого початку не хотів брати на віру його слова.

-Гаразд, я по особистих справах відлучався.

-Секретних?

-Ні. Але алібі собі я не готував спеціально. Я ж грамотна людина, невже ти думаєш, я б не потурбувався про прикриття тилів? Назвав би тобі з десяток свідків...

-Ти просто нюх загубив, страх і совість, тому й не підстрахувався. Ти в цей самий час Оксану гвалтував, і вона на тебе заявила. Катюзі по заслузі.

-Чекай, чекай. Експертиза ж потрібна, сліди, синці там, подряпини...

-І тут ти грамотно себе поводиш, Рибалко. Ти їй погрожував, отже - жодних синців, вона боялася опиратися, в тебе ж зброя, а вона, як ти вірно зазначив, травму перенесла. Це раз. Гандоном ти скористався, тому жодних слідів сперми для аналізу. Це два. Фактично ти шляхом погроз принудив її до статевих зносин, те ж саме юридичне згвалтування. Це три.

-Вона бреше. И повинен це довести.

-Дурнику, ти б на моєму місці доводив щось, коли заява потерпілої - ось вона, нарешті ти в наших руках і розкрутимо тебе на всю котушку? Не, дійшло нарешті? Пиши чистуху, пиши, Карасику.

-Без очної ставки з так званою потерпілою та її мамою нічого писати не буду. І адвоката вимагаю.

-Розумію я прекрасно, Олеже Петровичу, твоє небажання признаватися у скоєнні особливо тяжкого злочину. Може, дівчисько таки наклепало на тебе в стані афекту, може все й було по согласію.

-Нічого не було! Чуєш - ні-чо-го!

-Я тебе слухав? Слухав, хоч ти й молов херню. Тепер мене послухай, - майор Бойчук вмостився за столом зручніше. - Варіант перший. Ми колемо тебе на згвалтування. Саджаємо в камеру, і ти знаєш, як наші постояльці шанують колишніх ментів, особливо тих, хто гвалтує малоліток. Тебе пресують, скільки треба. І як мента, і як гвалтівника. Ніхто, зазнач собі - ніхто не втручається. Поки ти сам не покличеш мене чи ще когось і не напишеш щиросердне визнання своєї провини. Руки в тебе будуть труситися, очі сльозитися, а задниця - боліти, сам здогадайся, від чого. Народ такий, гвалтівника лиш дай. Будеш ти в нас, Олежко, опущеним по повній програмі, воздасться за гріхи твої тяжкі. Віриш, що не жартую? - Рибалка мовчав, Бойчук повів далі: - Варіант другий. У всіх своїх гріхах бандитських признаєшся сам. Дуже цікавлять мене окремі епізоди твого неправедного життя і кримінальних елементів, яких ти покриваєш, охороняючи свій "Універсум". Там же такі діла творяться, на кримінальний серіал набереться. Бандитський Київ чи щось у такому ж дусі. Даєш повний розклад на районний криміналітет, ти ж знаєш багато секретів. І я вірю в твою казочку про нерозділене кохання імпульсивної дівчинки - підлітка, заяву в неї не приймаю, тобі виділять спокійну камеру, а на суді врахують щиросердні визнання і допомогу слідству. Зовсім не посадити я тебе не можу, запроторити тебе за грати - справа моєї особистої честі, та відсидиш недовго, без особливих проблем, зате совість очистиш. Третього варіанту немає, Рибалко. І часу на роздуми - теж.

-Чого тут думати? Викликай так звану потерпілу, без розмови з нею сам на сам нічого не буде.

-Ох, упертий ти, - зітхнув Бойчук, підвівся, пройшов до дверей, прочинив їх, сказав комусь: - Зайдіть.

До кабінету зайшли сержант Григорян, ще двоє дуболомів у сержантській формі, запитально дивилися на майора.

-Розтлумачте затриманому громадянинові його права. Чого ти сіпаєшся, Олежко? Посидиш, подумаєш, я поки заявницю твою розшукаю. Вставай, іди з цими дядьками.

-Ти пошкодуєш, майоре, сильно пошкодуєш?

-Ти про що, маньяче сексуальний? Тебе як мінімум слід статевого потягу позбавити. Ніколи з тобою гарикатися, Рибалко, часу зовсім нема, зашиваюся. Встати!

Карась повільно підвівся, сержант Григорян уже насувався на нього, брязкаючи наручниками. Свою подальшу долю Олег Рибалка уявляв чітко, ілюзій не строїв. За будь-яких розкладів хто завгодно підтвердить: затриманий першим напав на міліціонера, на двох, на взвод, на ціле відділення. Дозволити собі покірно простягнути руки під браслети він не мав права, спати погано буде до кінця життя. Тим більше здатися на милість такого переможця. Як бравий сержант Григорян. Його рило просило якщо не цеглини, то принаймні кулака.

Карась не знав, як довго йому вдасться протриматися. Скільки часу йому дозволять виявляти непокору працівникам міліції, тому в перший удар вклав усю силу, бив коротко, без замаху, влучно, кулак атакував писок сержанта Григоряна з швидкістю грімучої змії, рушійна сила удару цілком могла суперничати з гарматним ядром. До того ж на середньому пальці правиці Рибалка носив масивну печатку, справжня платина, подарунок на день народження. Кулак влучив точно в центр сержантового обличчя, кільце розскровянило верхню губу, удар роз`юшив кирпатого носа, кров пофарбувала кісточки пальців. Григорян зойкнув, відкинув голову, немов ганчір`яна лялька, поточився, міг втриматися на ногах, та другим ударом Рибалка звалив його на підлогу, переможно глянув на розгублених сержантів. Бойчук не поспішав втручатися, хоча від несподіваного вибрику затриманого скочив з стільця, лишившись стояти за столом. Битися з ним Олег не мав наміру, прийняти бій з двома дебелими сержантами набагато цікавіше, тим більше у досить просторому кабінеті одного із заступників начальника рідного РУВС. Сержанти кинулися на Карася з двох боків, та рух того, що атакував зліва, сповільнило тіло Григоряна на підлозі. Сержант скрикнув від болю - важкий черевик колеги наступив йому на руку. Це дало Рибалці невеличку фору, він перехопив руку "правого" супротивника із занесеним кийком, взяв сержанта на прийом, крутнув його, заломивши руку за спину до хрусту в суголобі, штовхнув його на "лівого" супротивника, не забув зацідити ногою в писок григоряну, котрий спробував підвестися.

-Стояти на місці, падло! - займаючись сержантами, Рибалка повернувся до господаря кабінету боком, глипнув на викрик, зустрівся очима з дулом табельного "макарова". - Стояти! Застрелю при спробі втечі, козел! Лапи вгору! Вгору лапи! Повільно, аби я бачив!

Рибалка з таким виглядом, ніби робив майорові послугу, підняв руки на рівень плечей.

-До стіни! Мордою до стіни!

Олег виконав і цей наказ. Тим часом з підлоги підвівся сержант Григорян, розмазав кров по обличчю, і з усією люті влупив Карася кийком по нирках. Його приятель вдарив з іншого боку, третій сержант стояв осторонь і кривився - йому таки дійсно вивихнули руку. Серія ударів ззаду змусила Рибалку опуститися на коліна, тут же хтось, очевидно Григорян, навідліг гепнув його по потилиці, перед очима закружляли веселкові цяточки, та свідомості Олег, попри сподівання, не втратив.