Страница 2 из 16
РОМАНС МАРТОПЛЯСА Я стужився. Я, мов кінь, погриз вудила — відступи, бідо гірка й мороко: десь любов моя на Ринку заблудила, десь отам, між ренесансом і бароко… Я стужився. О подайте катеринку! Про гризоту вам заграю, про утому; десь любов моя пропала серед Ринку, між перекупками, три століття тому… Може, знову кокетує з різниками, що, ножі об фартухи повитиравши, височіють, наче брили, над лотками, мружать очі, мов коти, на неї завше? Може, спритний зеленяр за стиглі вишні рве із неї грішну ягоду цілунку? Чи хитрун-купець в єдваби пишні окрутив мою зрадливу юнку? Ах, на Ринку — всі спокуси світу… Там таке побачиш — не насниться! Може, мою діву чисту й світлу заманили в Чорну Кам'яницю? Чи й сама вона закам'яніла, і тепер стоїть собі — Діана! І ночами шле камінні стріли в мої вікна, втрачена й незнана. Тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля, тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля, тра-ля-ля, леле, дана-дана!.. БЛАГАННЯ МАРТОПЛЯСА Братове, до вогню мене прийміть, подайте хліба чесний почастунок — я йду давно, а клич нічних вістунок мертвить і воскрешає водномить. Я виміняв на вітер срібло й мідь, я став недоторканний, мов цілунок. Я йду і на плечі моєму клунок, і ви мене, братове, обійміть!.. Я не навчу вас жити на землі, збирати мед і стригти череду, додаючи рублі та мозолі. По гострім путівцю, мов по мечу, до ваших жител радісно прийду і невблаганну зірку засвічу… БАЛАДА ПОВЕРНЕННЯ Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, здійнявши на плечі дорогу і втому, — всі радощі світу вляглися до ніг. Його не забули, його зустрічали: вечеря з вином — на широкім столі; чомусь не казав про далекі причали, замкнувши в устах невідомі жалі. І всім було дивно, і жінка до ранку зітхала в даремній гонитві за сном. А він все дивився туди, за фіранку, де зірка по небу пливла над вікном. * * * А це така любовна гра: кружіння, дзеркало і промінь! — ти все одно підеш за грань, у чистий спомин, чистий спомин. Кружіння!.. Ніби й неспроста миттєвий дотик (чудо стику!) — на луг життя і живота покласти б руку, теплу й тиху… Ми надто близько — марний знак, той запах Єви — не інакше! Ми двоє в дзеркалі, однак усе не так і все не наше. Бо вийду із дзеркальних меж — розвалиться хистка будова. Ти в чистий спомин перейдеш, слонова кість, роса медова… МУЗЕЙ СТАРОЖИТНОСТЕЙ Як ми ходимо обоє нетрями старого дому!.. Гобелени і гобої славлять пару невідому, ніби бачать нашу змову: кожен дотик — теплий спалах. І тоді ми знову (й знову) переходимо в дзеркалах. На годиннику з гербами, як завжди, година друга, і крадеться вслід за нами, може, туга, може, фуга… Повз портрети і портшези з нами йде луна від кроків. Ми кудись надовго щезли (двісті років? Триста років?). І, коли вже стане темно, з неопалених покоїв (я, здається, вівся чемно, я нічого не накоїв), у жаркі вогні неонні повертаємось навіки. Я несу тебе в долоні, і життя таке велике… СТИХІЇМадригалик По-перше камінь. Твердь. І підмурівок. Холодна перепона. Тож мета втікає від зарюмсаних корівок, а зостається творення хвоста. Коли, розбивши камінь, з порожнечі ти витвориш, мов іскру, чистий шал, Вона тобі — рожеві нігті в плечі, Се — у вогні розжарений метал. Але коли ти Майстер, то з металу ти витнеш золоті кружала зір і понесеш її, легку й повсталу, і се — стихія леткості: ефір. НІЧНА ЗМІНА Закіптюжений ангел живе у друкарні, наче промінь стрибає в дівочі люстерка, на губах залишає цілунки безкарні — безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка. А за вікнами вечір, десята година, але ясно, як вдень, бо п'ятнадцяте червня. І любовна жага, аж якась голубина, засвітилась на площі, як п'яна харчевня. І зібралось на дощ, і цвітуть парасолі — попід вікнами плавне народне гуляння, і цукрові блудниці пливуть в ореолі, а друкарня двигтить і гуде, мов ґуральня. І тримає в собі цих легких полонянок, що мов сірі гілки виростають з машини, — щось літало над ними, в'язке, як серпанок, перетнувши повітря, мов тіло пташине, щось крутилося тут, безпорадне й крилате!.. І коли врешті змовкнуть нічні лінотипи, — розкриваються плечі, спадають халати, кольорові дівчата виходять під липи. Заспокоєний ангел, покинувши чати, на рулонах паперу вкладається спати…