Повернення Тарзана

— Якби я знав, що мосьє — професійний шулер, я не дав би так легко втягнути себе в гру. — сказав він.

Граф і двоє інших гравців зірвалися на ноги.

Де Куд сполотнів.

— Шановний, що ви хочете цим сказати? — вигукнув він. — Ви знаєте, з ким говорите?

— Я знаю лише, що востаннє розмовляю з людиною, яка шахраює в картах, — відповів той.

Граф перегнувся через стіл і дав тилові ляпаса; решта кинулася розбороняти їх.

— Шановний, тут якесь непорозуміння! — вигукнув один з гравців. — Адже це граф де Куд з Франції!

— Якщо я помиляюсь, я охоче вибачусь, — сказав той, хто кинув звинувачення, — але, перш ніж я це зроблю, нехай граф пояснить, що це за додаткові карти в нього в кишені. Я бачив, як він опускав їх туди.

Чоловік, який на очах у Тарзана всунув якусь річ у кишеню графа, повернувся, щоб вислизнути з кімнати, але, на його прикрість, йому перетнув шлях високий сіроокий незнайомець.

— Пробачте, — гостро сказав смаглявець, силкуючись пройти.

— Постривайте! — сказав Тарзан.

— Але чому? — жваво вигукнув той. — Дозвольте мені пройти.

— Постривайте! — сказав Тарзан. — Тут є одна обставина, яку ви, поза сумнівом, зможете пояснити.

Чолов’яга вже не володів собою. Він буркнув якусь лайку і схопив Тарзана за вилоги, щоб відштовхнути його вбік. Тарзан лише осміхнувся, взяв чолов’ягу за комір і потяг назад до столу. Ніколай Роков уперше відчув на собі силу м’язів, власник яких виходив переможцем із сутичок з Нумою-левом та Теркозом, величезною мавпою.

Людина, яка кинула де Кудові звинувачення у шулерстві та двоє інших гравців стояли й дивилися на графа. Сцена сварки привернула увагу ще кількох пасажирів і всі чекали розв’язки.

— Цей тип збожеволів! — сказв граф. — Благаю вас, обшукайте мене.

— Звинувачення просто сміховинне, — сказав один з тих, що грали.

— Вам достатньо буде зазирнути в кишеню графового сюртука, і ви побачите, що звинувачення дуже серйозне, — наполягав той, хто почав. — Якщо ніхто інший не бажає, я сам це зроблю.

— Ні, - сказав де Куд. — Я дозволю себе обшукати лише джентльменові.

— Марно обшукувати графа. У нього є в кишені карти. Я сам бачив, як їх туди поклали.

Усі з подивом озирнулися в бік того. хто вимовив, ці слова, і побачили чоловіка чудової статури, який тяг за комір смаглявого, що впирався.

— Це шантаж, — гнівно вигукнув де Куд. — У мене в сюртуку немає карт. — І з цими словами він стромив руку в кишеню.

На хвилину серед невеличкого гурту запанувала глибока мовчанка. Граф смертельно зблід, потім витяг назад руку. У ній лежали три карти.

Він дивився на них з німим жахом та подивом, і рум’янець гніву розпливався по його обличчю. Жаль і зневага відбивалися на обличчях тих, хто був свідком зганьблення чоловіка.

— Це була змова! — почав сіроокий незнайомець. — Панове, граф не знав, що ці карти у нього в кишені. Їх запхали туди без його відома, коли. він сидів за столом. Я сидів там, у кутку, в кріслі і бачив у дзеркалі все, що трапилось. Ось цей тип, якого я щойно перехопив при спробі втечі, поклав карти до кишені графа.

Де Куд перевів погляд від Тарзана на чолов’ягу, якого той міцно тримав.

— Боже мій, Ніколай! — вигукнув він. — Ви?

Відтак повернувся до того, хто його звинувачував, і поглянув на нього впритул.

— А вас я й не впізнав, — сказав граф. — Ви зняли бороду, Павлович, і це змінило ваше обличчя. Тепер я все розумію. Панове, мені все зрозуміло.

— Що ж нам з ними робити? — спитав Тарзан. — Відправити їх до капітана?

— Ні, мій друже, — квапливо сказав граф. — Це моя особиста справа, і я прошу вас не вживати ніяких заходів. Вистачить того, що звинувачення з мене зняте. Що менше ми будемо мати справу з цими типами, то краще. Але як мені віддячити вам за вашу послугу? Дозвольте дати вам свою візитну картку. Якщо я коли-небудь зможу стати вам у пригоді, пам’ятайте, що я весь до ваших послуг.

Тарзан відпустив Рокова, і той разом зі своїм приятелем Павловичем поквапився вийти з кімнати для курців. Біля самих дверей Роков звернувся до Тарзана:

— Вам доведеться не раз пошкодувати про ваше втручання в чужі справи.

Тарзан усміхнувся, вклонився графові й простяг йому свою візитну картку. Граф прочитав: “Жан К. Тарзан”.

— Пане Тарзане! — сказав він. — Я справді думаю, що для вас краще було б не робити мені цієї послуги. Ви накликали на себе ненависть найбільших негідників Європи. Уникайте їх за всяку ціну. Прошу вас.

— У мене були небезпечніші вороги, шановний графе, — спокійно зауважив Тарзан, — і я залишився живий і неушкоджений. Зрештою, гадаю, що в них навіть не буде нагоди якось нашкодити мені.

— Сподіватимемося, що так буде, — сказав де Куд, — але пильнуйте, благаю вас. Я сказав би вам, що Ніколай Роков — справжній диявол, якби не боявся образити таким порівнянням його величність Сатану.

Коли Тарзан увійшов увечері до своєї каюти, то знайшов на підлозі складену записку, яку, напевне, просунули попід дверима. Він розгорнув її й прочитав:

“Пане Тарзане!

Ви, звичайно, не усвідомлювали, наскільки завдана вами образа б поважною, інакше б не зробили того, що дозволили собі сьогодні. Я ладен повірити, що ви діяли через незнання і без жодного наміру образити незнайому людину. Тому я охоче дозволяю вам вибачитись, і після того, як дістану від вас запевнення, що ви більше не будете втручатися в справи, які вас не торкаються, вважатиму інцидент вичерпаним. Інакше… Але я переконаний, ви зрозумієте, що найкраще зробити так, як я вам пропоную.

З повагою Ніколай Роков”.

Тарзан знизав плечима, похмуро всміхнувся, й через хвилину уся ця пригода вилетіла з його пам’яті. Він роздягнувся і ліг спати.

У сусідній каюті графиня де Куд розмовляла зі своїм чоловіком.

— Чого ви такий похмурий, мій любий Раулю? Цілий вечір ви сам не свій. Що вас турбує?

— Ольго, Ніколай на кораблі. Ти знала це?

— Ніколай! — вигукнула вона. — Раулю, але ж цього не може бути. Він сидить у в’язниці.

— Я й сам так вважав, доки побачив його сьогодні, його та іншого супернегідника, Павловича. Ольго, я не маю сили довше терпіти його гонитву за мною. Навіть задля тебе. Рано чи пізно я віддам його до рук правосуддя. Я майже вирішив пояснити капітанові все, перш ніж ми зійдемо на берег.

— Раулю! — вигукнула графиня. — Благаю тебе, не роби цього. Згадай, що ти обіцяв мені, Раулю! Скажи мені, що ти цього не зробиш, Раулю.

Де Куд взяв руки жінки в свої долоні і, перш ніж заговорити, якусь хвилину дивився на її бліде та знічене обличчя, немов хотів дізнатися з виразу цих чудових очей справжню причину, яка спонукала її захищати цю людину.

— Нехай буде, як ти кажеш, Ольго! — сказав він нарешті. — Але я не можу зрозуміти. Він втратив усяке право на твою любов, повагу чи навіть доброзичливість. Він — загроза твоєму життю й честі, а також життю й честі твого чоловіка. Сподіватимемось, що ти ніколи не шкодуватимеш за тим, що захищаєш його.

— Раулю, я не виправдовую його! — палко обірвала графиня чоловіка. — Я ненавиджу його так само, як і ти, але… Ой Раулю, кров густіша за воду.

— У мене сьогодні було бажання зробити аналіз його крові, - похмуро буркнув де Куд. — Ольго, ці двоє негідників вирішили сьогодні заплямити мою честь. — І граф розповів їй усе, що сталося в кімнаті для курців. — Якби не цей незнайомий молодий чоловік, вони б узяли гору, бо хто б прийняв на віру мої нічим не підкріплені пояснення? Факти були проти мене. Ці кляті карти справді було сховано в моїй кишені. Я й сам ледве не почав сумніватися в собі, аж доки цей Тарзан приволік до нас твого любого Ніколая і пояснив нам усю цю підлу витівку.

— Пан Тарзан? — із виразним здивуванням запитала графиня.

— Так, Ольго. Ти його знаєш?

— Я бачила його. Служник показав мені його.

— Я не знав, що він відома особа, — сказав граф.