Несподівана вакансія

—  Енді, піди допоможи Морін, добре?

Морін саме розставляла склянки на краю довгого столу, яскраво освітлена лампою, що висіла в неї над головою.

—  Диви, який красень! — каркнула вона, коли він підійшов.

Коротка облягаюча сукня підкреслювала усі контури її кістлявого тіла, з якого подекуди звисали жирові складки й подушечки, що невблаганно випирали крізь тканину. Звідкись пролунало знайоме «привіт»: біля коробок з тарілками навпочіпки сиділа Ґая.

—  Енді, повитягай, будь ласка, з коробок склянки і клади їх сюди, — звеліла Морін, — тут у нас буде бар.

Він усе це зробив. Коли розпаковував коробки, до нього підійшла жінка, якої він ніколи досі не бачив, з кількома пляшками шампанського в руках.

—  Це має бути в холодильнику, якщо він тут є.

У неї був гострий, як у Говарда, ніс, великі, як у Говарда, сині очі і кучеряве, як у Говарда, світле волосся, але якщо у Говардових рисах проглядалося щось жіноче й пухкеньке, то його донька — а це, без сумніву, могла бути тільки його донька — не була красунею, але приваблювала своїми низько посадженими бровами, великими очима і ямочкою на підборідді. Вона була в штанях і шовковій сорочці з розстебнутим коміром. Поставивши пляшки на стіл, відвернулася. Її манери й одяг підказали Ендрю, що власницею припаркованого «БМВ» була саме вона.

—  Це Патриція, — шепнула йому на вухо Ґая, і по його тілу мовби пробіг електричний розряд. — Говардова донька.

—  Ага, я так і подумав, — сказав він, але вся його увага прикипіла до того, як Ґая відкорковує пляшку горілки і наливає в келих. Вона випила це одним духом, легенько здригнувшись. Ґая ледве встигла закрутити зáкрутку, як біля них з’явилася Морін з відерцем льоду.

—  От курва стара, — кинула їй услід Ґая, дихнувши на Ендрю спиртним. — Ти тільки глянь на неї.

Він засміявся, озирнувся й застиг на місці, бо біля них стояла Шерлі з усмішкою збитошної кицьки.

—  Міс Джаванда ще не прийшла? — спитала вона.

—  Ось-ось буде, якраз прислала мені есемеску.

Але Шерлі було насправді начхати на Суквіндер. Просто вона підслухала розмову Ендрю й Ґаї про Морін, і це відразу повернуло їй гарний настрій, зіпсутий тим, як Морін випендрювалася в своєму «вечірньому туалеті». Гідно пробити панцир такого обмеженого й тупого марнославства було непросто, але Шерлі, прямуючи від тих двох підлітків до діджея, вже знала, що скаже Говардові за першої-ліпшої нагоди.

«До речі, вся молодь, м’яко кажучи, потішалася з Морін… І нащо було виряджатися в таку сукню?.. Шкода, що вона робить із себе посміховисько…»

Але ж є з чого й тішитися, нагадала собі Шерлі. Вона, Говард і Майлз — усі втрьох будуть тепер у раді: це буде чудесно, просто чудесно.

Шерлі перевірила, чи знає діджей, що Говардова улюблена пісня — «Зелена-зелена трава» у виконанні Тома Джонса, і обвела очима увесь зал, чи не залишилось бува ще якихось дрібних недоглядів, але замість цього її погляд наткнувся на причину, яка трохи затьмарила її сьогоднішню радість.

Патриція стояла у гордій самотності, розглядаючи герб Пеґфорда на стіні, і навіть не намагалася зав’язати з кимось розмову. Шерлі воліла б, щоб Патриція хоч деколи вдягала спідницю. Добре, що хоч приїхала сама. Шерлі боялася, що в «БМВ» з нею приїде ще дехто, але те, що вона приїхала сама, стало для Шерлі хоч якоюсь полегкістю.

Хіба можна не любити власну дитину? Ні, треба любити своїх дітей, не зважаючи ні на що; навіть, якщо вони не такі, як нам хочеться, навіть якщо з них виросли такі персони, яких ми воліли б обійти десятою дорогою. Говард ставився до цього значно спокійніше: він навіть міг, бувало, пожартувати на цю тему, коли Патриції не було поруч. Шерлі ж не могла настільки цим легковажити. Зараз вона відчула, що варто скласти Патриції компанію, підсвідомо сподіваючись якось нейтралізувати своїм бездоганним одягом і поведінкою те дивне враження, яке, на її жаль, могла справити на присутніх Патриція.

—  Може, вип’єш чогось, дорогенька?

—  Ще ні, — відповіла Патриція, й далі розглядаючи герб Пеґфорда. — Учора я мала веселу нічку. Певно, трохи перебрала. Ми гуляли зі співробітниками Меллі.

Шерлі непевно всміхнулась і теж втупилася очима в герб.

—  З Меллі все гаразд, дякую, що запитала, — саркастично мовила Патриція.

—  Ну й чудово, — пробурмотіла Шерлі.

—  Прикольне запрошення, — сказала Патриція. — Пат і гість.

—  Ой, вибач, дорогенька, але так прийнято писати, коли, знаєш, люди неодружені…

—  Ага, то це ти списала з довідника етикету? Не дивно, що Меллі не захотіла їхати, якщо на запрошенні навіть не вказано її ім’я, і ми через це дуже посварилися, і ось я тут сама. Класно, правда?

Патриція неквапливо відійшла до бару, а Шерлі приголомшено застигла на місці. Навіть у дитинстві Патриція лякала її своїм гнівом.

—  Ви запізнилися, міс Джаванда, — гукнула Шерлі, намагаючись повернути самовладання, коли до неї підбігла схвильована Суквіндер.

На думку Шерлі, це дівчисько проявило певне нахабство, з’явившись на святкування після всього того, що її мати наговорила Говардові тут, у цій залі. Вона простежила, як Суквіндер квапливо приєдналася до Ендрю з Ґаєю, й подумала, що варто порадити Говардові взагалі відмовитися від такої помічниці. Мало того, що вона спізнилася, та ще й має екзему, що неприпустимо з гігієнічного погляду, дарма, що приховала її довгими рукавами чорної футболки. Шерлі поклала собі не забути перевірити на улюбленому медичному сайті, чи екзема не заразна.

Гості почали прибувати рівно о восьмій. Говард звелів Ґаї стояти біля нього й виконувати роль гардеробниці: йому подобалось при всіх називати її на ім’я — хай бачать, як вона в своєму чорному платтячку й мереживному фартушку слухняно виконує його накази. Але скоро верхнього одягу назбиралося так багато, що Говард мусив закликати на підмогу Ендрю.

—  Заникай пляшчинку, — звеліла Ґая Ендрю, коли вони у крихітному гардеробі розвішували по три-чотири плащі на один вішак, — і заховай на кухні. Будемо по черзі туди забігати…

—  Чудово! — весело відповів Ендрю.

—  Ґевіне! — вигукнув Говард, коли партнер його сина переступив поріг зали о пів на дев’яту.

—  А де ж Кей, Ґевіне? — поквапилася спитати Шерлі, щоб випередити Морін, яка вже перевзувалася біля стола у блискучі туфлі на шпильках.

—  Вона, на жаль, не змогла, — відповів Ґевін і з жахом побачив, що опинився віч-на-віч з Ґаєю, яка чекала, щоб забрати в нього пальто.

—  Мама могла прийти, — чітко й виразно промовила Ґая, — але Ґевін її кинув, правда, Ґев?

Говард поплескав Ґевіна по плечу, вдаючи, що не розчув слів Ґаї, і загудів:

—  Радий тебе бачити, проходь, візьми собі щось випити.

Шерлі вдалося зберегти незворушний вираз обличчя, але ця сенсаційна новина настільки її вразила, що, вітаючи наступних гостей, вона ще довго не могла отямитись. Коли Морін в своєму «диво-туалеті» причапала до входу, щоб разом з нею вітати гостей, Шерлі з величезною насолодою повідомила їй на вухо:

—  Ми щойно мали вельми пікантну сценку. Вельми пікантну. Ґевін і мамуня Ґаї… о Господи… хто ж міг знати…

—  А що? Що сталося?

Але Шерлі тільки похитала головою, смакуючи рідкісною нагодою подратувати Морін з її невситимою цікавістю, і широко розкинула руки, зустрічаючи Майлза, Саманту й Лексі.

—  А ось і він! Член ради Майлз Моллісон!

Саманта дивилася, як Шерлі обіймає Майлза, мовби той повернувся з далекої подорожі. Вона так раптово звалилася з вершини солодкого передчуття поїздки у прірву шоку й розчарування, що всі її думки обернулися на суцільний білий шум, який заважав адекватно сприймати зовнішній світ.

(Майлз тоді зрадів:

—  Як чудово! Тепер ти зможеш піти на татів бенкет, ти ж сама казала…

—  Так, — озвалася вона. — Я пам’ятаю. Дуже гарно.

Але коли він побачив її у джинсах і футболці бойз-бенду, про який вона мріяла цілий тиждень, це його спантеличило.