Несподівана вакансія

— Я просто думала, що ти…

— Переконайся, що ти його видалила остаточно, і ми поговоримо про це, коли я повернуся додому! — проревів Говард.

Шерлі нетямилася з люті: вони ніколи не підвищували голос одне на одного. 

VI

Уперше після смерті Баррі засідання місцевої ради мало стати вирішальним у затяжній боротьбі за долю Полів. Говард відмовився відкладати голосування з приводу майбутньої долі наркоклініки «Белчепел» і щодо наміру містечка передати Поля під юрисдикцію Ярвіла.

Ось чому Парміндер запропонувала Коліну й Кей зустрітися непередодні засідання, щоб намітити стратегію.

— Але ж Пеґфорд не може в односторонньому порядку вирішувати питання про зміну адміністративних меж? — запитала Кей.

— Ні, — терпляче пояснила Парміндер (Кей як новоприбула ще не все тут розуміла), — але окружна рада цікавиться думкою Пеґфорда з цього приводу, а Говард буде аж зі шкури пнутися, щоб проголосували саме за його думку.

Зустріч проходила у вітальні Волів, бо Тесса наполягла, щоб Колін запросив їх обох сюди, аби вона теж могла чути їхню розмову. Тесса подала келихи з вином, поставила на журнальний столик чималу миску чипсів, усілася в крісло і мовчки слухала, не втручаючись у розмову.

Вона була виснажена і роздратована. Анонімний допис спровокував у Коліна гострий панічний напад, настільки потужний, що він не зміг піти до школи. Парміндер знала, що він дуже хворий, адже сама виписувала йому лікарняний, і все одно залучила його до цієї дискусії, так, ніби їй було байдуже, що вночі на Тессу знову навалиться черговий сплеск його параної.

— Тут усі, безперечно, обурені тим, як поводяться Моллісони, — мовив Колін зарозумілим, професорським тоном, до якого він інколи вдавався, намагаючись приховати свій страх і параною. — Я думаю, людей уже починає дратувати, що вони намагаються говорити від імені всього нашого містечка. Принаймні в мене склалося таке враження під час передвиборної агітації.

«Було б добре, — подумала з гіркотою Тесса, — якби Колін бодай інколи випромінював цю вдавану впевненість і заради неї». Колись, дуже давно, їй подобалося бути єдиною хранителькою Колінових таємниць і страхів, надійним джерелом розради, але тепер ця роль уже не приносила їй жодної втіхи. Цієї ночі він не давав їй спати аж до ранку, сидів на краю ліжка і розгойдувався туди-сюди, стогнав, плакав, казав, що хоче вмерти, що більше не витримає, що дарма встрягав у ці вибори і що почувається абсолютно розчавленим…

Тесса почула на сходах кроки Жирка і насторожилася, але він пройшов на кухню повз їхні відчинені двері, обмежившись тільки нищівним поглядом на Коліна, що сидів, підібгавши ноги, на шкіряному пуфику перед каміном.

— А може статися таке, що балотування Майлза на несподівану вакансію налаштує людей проти нього, навіть тих, хто його традиційно підтримував? — з надією спитала Кей.

— Гадаю, може, — ствердно кивнув головою Колін.

Кей повернулася до Парміндер.

— Думаєте, рада справді проголосує за те, щоб виселити «Белчепел» з їхньої будівлі? Я розумію, що людей дратують розкидані голки й наркомани на околицях, але ж клініка далеко звідси… яке діло Пеґфорду до неї?

— Говард і Обрі — два чоботи пара, — пояснила Парміндер з напруженим обличчям і темними мішками під очима. (Завтра саме їй належало йти на засідання ради, щоб без підтримки Баррі протистояти Говардові Моллісону з його поплічниками.) — їм треба скоротити витрати на окружному рівні. Якщо Говард викине клініку з теперішньої дешевої будівлі, то її утримання значно подорожчає; тоді Фаулі зможе заявити, що витрати зросли і фінансувати клініку з міського бюджету недоцільно. А після цього Фаулі зробить усе для того, щоб перепідпорядкувати Поля Ярвілу.

Стомившись пояснювати, Парміндер вдала, що розглядає нову пачку документів про «Белчепел», які принесла Кей, і таким чином припинила цю розмову.

«Навіщо мені це все?» — запитувала вона сама себе. Вона ж могла сидіти вдома з Вікрамом, який, коли вона йшла, дивився по телевізору якусь комедію разом із Джасвант і Раджпалом. Їхній сміх діяв їй на нерви. Коли востаннє вона усміхалася? Навіщо прийшла сюди, навіщо п’є це огидне тепле вино, навіщо бореться за клініку, яка ніколи їй не знадобиться, і за житловий масив, заселений людьми, від яких вона, мабуть, відверталася б, зустрівши на вулиці? Вона ж не Бгай Кангайя, котрий не робив різниці між душами друзів і ворогів. Вона не бачила Божого світла в душі Говарда Моллісона. Їй важливіше побачити поразку Говарда, ніж зберегти за дітьми з Полів право навчатися в Святому Томасі, а за полянськими наркоманами — звертатися в «Белчепел», хоча якщо тверезо поміркувати, то це, звичайно, гарні і благі справи…

(Але насправді вона знала причину. Вона хотіла перемогти заради Баррі. Він розповідав їй про те, яке значення мало для нього навчання в школі Святого Томаса. Однокласники запрошували його до себе в гості, і він, який тулився з мамою й двома братами у фургончику, просто умлівав від охайних і теплих будиночків на вулиці Надії і захоплювався солідними вікторіанськими будинками в Соборному провулку. Він навіть побував на дні народження в тому самому будинку з коров’ячою мордою, який потім купив для своєї сім’ї.

Він закохався у Пеґфорд, з його річкою, з його полями, з його масивними будинками. У мріях уявляв, що матиме колись садочок, у якому зможе гратися, дерево, на якому повісить гойдалку, багато зелені і простору. Він збирав там каштани і привозив їх на Поля. Успішно закінчивши школу Святого Томаса (був одним із найкращих учнів), він першим зі своєї родини вступив до університету.

«Любов і ненависть, — подумала Парміндер, трохи налякана власного відвертістю. — Любов і ненависть — ось що привело мене сюди…»)

Вона гортала документи Кей, вдаючи, що пильно їх вивчає.

Кей була втішена такою увагою Парміндер, адже ці нотатки забрали в неї купу часу і нервів. Вона вірила, що будь-кого, хто перечитає ці матеріали, не доведеться зайвий раз переконувати, що наркоклініку «Белчепел» треба залишити.

Та попри всю статистику, розгляди анонімних справ і свідчень пацієнтів, Кей насправді бачила клініку лише крізь призму одного такого пацієнта: Террі Відон. Кей відчувала зміни в поведінці Террі, вона цим пишалася і водночас боялася цього. Террі демонструвала кволі спроби керувати власним життям. Вона вже двічі поспіль казала Кей: «Роббі вони в мене не заберуть, я їм не дозволю», — і це було не безсиле нарікання на долю, а певна заявка про серйозний намір.

«Вчора я відвела його в ясла, — сказала вона Кей, яка мала необережність здивуватися цій звістці. — А чо ти, курва, вирячила очі? Шо, я не можу відвести малого в ті довбані ясла?»

Кей була переконана: якщо двері «Белчепел» зачиняться перед Террі, то та хитка конструкція, яку вони намагалися вибудувати з уламків її пропащого життя, буде остаточно зруйнована. Схоже, Террі відчувала перед Пеґфордом якийсь зачаєний нутряний страх, причин якого Кей не розуміла.

— Ненавиджу його, курва! — буркнула Террі, коли Кей мимохідь згадала про Пеґфорд.

Окрім того, що там жила її покійна бабуся, Кей не знала нічого, що могло пов’язувати Террі з цим містечком, але боялася, що якби Террі була змушена щотижня їздити туди по метадон, її впевненість у собі похитнулася б, розваливши й без того крихкий підмурівок, на якому трималася безпека її родини.

Після Парміндер слово взяв Колін, він переповідав історію Полів. Кей знуджено кивала головою, вставляючи вряди-годи «гм», але думками вона була далеко звідси.

Колінові дуже лестила манера цієї привабливої молодої жінки ловити кожне його слово. Відтоді, коли він прочитав той жахливий допис, йому ще ні разу не було на душі так спокійно, як сьогодні. Жодного з тих катаклізмів, які він малював ночами в своїй уяві, так і не сталося. Його не звільнили. Перед дверима не зібралася розлючена юрба. Ніхто на сайті пеґфордської місцевої ради, та й узагалі будь-де в інтернеті (а Колін поґуґлив добряче), не вимагав його арешту чи ув’язнення.