Страница 16 из 31
Може, час і неправильне виховання не зіпсували Мар’яна? Може, він далі знуджено сидить десь у закапелку мого життя, мнучи в руках потерту «Цікаву географію». Ми повісимо на стелі політичну мапу світу і знатимемо всі столиці найдрібніших островів. У перервах між сексом ми вгадуватимемо, де хто хоче бути цієї миті і якою мовою хоче освідчуватись у справжньому і до гробу коханні.
Якби тільки Мар’ян знав, як я шкодую за свою поведінку і як нудьгую в цьому краї смішних любовей. Я як кішка - не витримаю, щоб не потертися об чиїсь ноги.
Коли приходить Інна, я мрію заховатися до шафи.
Інна - це моя вагітна сестра. їй уже тридцять років, але моя врода так і не дорівнялася до неї чолом. Вона вміє влучно говорити, кокетливо жестикулювати і вчасно закінчувати; нігті, губи, туфлі і сумочку має одного кольору; вміє приховувати друге підборіддя і ніколи нікому не розповідає, який її чоловік у ліжку. Інна успішно читає книжки, не запам’ятовуючи авторів, тоді як я переважно пам’ятаю тільки авторів і довгими тривожними вечорами оплакую їхнє безглузде життя і логічну кончину. Інна має кілька рівноцінних захоплень: робота бухгалтером у банку, оранжерея з тропічними квітами і перукарня при вул. Тичини, тоді як я щодня тільки те й роблю, що перескладую літній одяг з однієї купи на іншу або шукаю зручні хованки на випадок чийогось несподіваного приходу.
Інна досі з’являлась не дуже часто - двічі на тиждень, щоб я встигала відпочити і з полегшенням перевести подих. Я вся страшенно напружувалась, коли бачила її, щоки набрякали, як у хом’яка, руки так зціплювалися в кулак, що потім заледве можна було розправити долоню виделкою. Спина і волосся мокріли, очі автоматично покривались миготливими повіками - ще одним, не властивим для людей, а тільки для мене, зредукованим способом захисту. В присутності Інни я завжди сиділа або лежала, щоб сестра не помітила, як тремтять у мене коліна і нижня частина таза. Говорила мало й повільно, щоб сестра не помітила, як ні з того ні з сього я починаю заїкатися, плутаючи роди, відмінки й часові форми дієслів. Двічі на тиждень я тікала б з дому, але Інна могла запідозрити те, про що і без того давно здогадувалася: а що як її молодша сестра, себто я, Ліза, насправді заводить у блуд батьків, сусідів, друзів і саму Інну, приховуючи якусь страшну таємницю? Бо чому тоді в неї набрякають щоки, ціпеніє тіло, мокріють спина і волосся? Чому вона виглядає такою тупою, коли не знає, що ми за нею спостерігаємо? Не інакше, як через те, що Ліза приховує від нас щось жахливе.
Я знала: Інна планує моє майбутнє цілком щиро і сумлінно, як тільки вміють це робити безкорисливі вагітні сестри. Щоб нарешті звільнитися від опіки наді мною, вона могла або одружити мене, або поховати.
Обидва варіанти рівноцінні, бо витягнуть з неї однакову кількість грошей і сліз.
Я вдячна сестрі за те, що вона витрачає свій вільний час на моє перевиховання. Щоб вивести мене в люди й навчити господарювати.
Бувало, Інна сідала в кухні біля вікна і починала.
Веліла мені підмітати так, щоб не здіймати пилюки, витирати стіл так, щоб жодна крихта не впала на підметену підлогу (і взагалі - спочатку треба витирати стіл, а потім - підмітати підлогу), вчила мене розбивати яйця так, щоб шкаралупа не потрапляла в тісто, вчила мити сковорідку щоразу після її використання, вчила одним махом зливати сметану з трилітрового слоїка скислого молока, вчила правильно заварювати чай з найменшою кількістю опіків, - і завжди мужньо витримувала мій тупуватий вираз обличчя і дистрофічне неволодіння верхніми кінцівками. Я, можливо, змогла б бездоганно виконувати Іннині інструкції, якби тільки дивилася собі під руки. Але я завжди дивилася на Інну. Як загіпнотизована. Не могла інакше. Інні, без сумніву, було приємно, бо так я виглядала дуже приречено. Розбиваючи яйце, я наперед знала, що розіб’ю його зле, Інна це знала, і я знала, що Інна знає, а не вгадати їй було б дуже неприємно. Я не могла боротися проти її впевненості щодо мене. Щоб даремно не розхвилювати сестру, я була ладна зламати собі руку, замішуючи дріжджове тісто на пиріжки, мовляв, Іннусю, не турбуйся, за жодних обставин з мене нічого не вийде, окрім лобуряки і невігласа, правда стовідсотково на твоєму боці, одного дня я на рівній дорозі перечеплюсь об власну недоумкуватість і заб’юся до смерті, я взагалі дивуюся, як дожила до двадцяти років, якщо п’ятнадцять з них сама не прала собі нижню білизну.
Як правило, Інна не виказувала одержаної втіхи, а навпаки, журилася мною і пояснювала, навіщо треба вміти розбивати яйця. Тільки здається, що розбивання яєць - справа неважлива. Але не переймайся так, Лізо, ти ще не цілковито пропаща.
Вже під кінець сеансу Інна питала, як я. Тобто як я поживаю.
Я похапцем, відітхнувши, мало не захлинаючись слиною, швидко починала оповідати якісь історії про хлопчиків, які просили в мене сигарети, а я натомість дала їм цукерки, про ластівок, які раптово мені на радість з’явилися в дворі, але я називатиму їх чайками, бо справді певна подібність є, про мої педофілійні настрої - і лепетала так швидко, що абсолютно нічого не помічала, зокрема те, що Інна давно мене не слухає, а дивиться телевізор чи просто спить.
Її семилітній син Костик, мій небіж, у цей час, як правило, стріляв у дворі петардами, і я раділа, що він це робить не в моїй голові.
Я хочу спокою. Коли Інна поверталася до себе додому, я годину не підводилася з ліжка.
Добре, думала я, якщо є куди сховатись у разі чийогось приходу, добре вміти майстерно приховувати себе від інших, узагалі добре вміти ховатися. Неприємно, коли хтось бачить тебе частіше, ніж ти хотіла б.
- Що ти будеш робити, коли ми підемо? - питає Інна, а Костик якраз посягає на мою останню банку вишень.
- Щось почитаю або вийду на балкон засмагати, - в цей момент я вірю в сказане більше, ніж сестра.
На телефон ніхто не дивиться, але всі відчувають його вагому присутність у моїй квартирі. Інна виглядає проникливішою, ніж є насправді. Багатозначно запитує:
- І ти не будеш нікому телефонувати?
О, панно Інно, панно Інно, думала я, ти все одно не зможеш нічого вдіяти! Хіба не бачиш, що замість жил у моєму тілі протягнені телефонні дроти? Вголос відповідаю:
- Хіба ти не знаєш, що я вже вилікувалась? Я не маю куди дзвонити, окрім як замовити квитки в акваріум чорноморських риб. Зі мною все буде добре.
Інна з сином ще довго тупцюють в коридорі.
Я ніколи тебе не забуду, злотоцінна Інно, думала я, в тебе буде ще кількоро дітей з бантиками і рожевими щічками, твоя оселя вгинатиметься від екзотичних рослин і крісел з червоного дерева, ти дивитимешся телевізор вибірково, а не цілими днями і, о найкраща з усіх сестер, через кілька десятиліть я вмру від туги за тобою.
- Ляж на диван і спробуй розслабитися, - радить Інна, - я знаю, як тобі важко, але ти повинна це пережити. Можеш вищипати брови або повиколювати очі.
Я так ніколи і не взнала, чи останнє Інна сказала насправді, чи якраз тої миті я збожеволіла.
Задзвонив телефон.
- Ти чекаєш дзвінка?!!
- Ні, але, може, це хтось із риб подзвонив сказати, що акваріум сьогодні не працює.
- Лізо, ти завжди мені брешеш!
- Іннусю, неправда.
- Ліз, дивися мені в очі!
- Може, хтось помилився номером?
- Лі, я знаю, що це він! Ти щойно пообіцяла більше з ним не бачитися!
- Сестричко, це не він. Я не бачила його цілу вічність.
- Ел!!!
Телефон замовк. Я поцілувала Інну в руку, а Костика в чоло. Зробила це для того, щоб жодна жива душа не запідозрила мене у ненависті до людей.
На сходах Інна каже:
- Я спостерігаю за тобою, Лізо, ти під моїм контролем. Вважай, щоб нічого такого не сталося і щоб тобі потім не було за себе соромно!
Вдома Інну чекає коханий чоловік,тому я не сприймаю її слова надто серйозно. Абсолютно задоволені люди втрачають дар спостереження.
Костик, як завжди, на прощання вкусив мене за лікоть і відразу вибачився. Інна докірливо гладить його по голові - і вони, побравшися за руки, розміреним кроком рушають надвір. Ясна річ, уже на тролейбусній зупинці Інна з Костиком забувають про мене, і тоді я страшенно хотіла б бути з ними.