Страница 31 из 31
В лікарні тітка в білому хоче дати мені укол, але я щосили пручаюся. Сиджу на канапі в передпокої. Бачу діда-санітара, який через тиждень подарує мені десять використаних уколів і сплетеного з крапельниць чортика. Мене лихоманить. Здається, ніби ми з батьками ще тільки ідемо до лікарні - я ще лежу на ліжку біля вікна - втікаю від мами ґрунтовою дорогою - прокладаю у фосі шлях до казкової країни Москви -…і раптом до передпокою лікарні заводять чоловіка років сорока, якому щойно січкарнею відрубало руку; його руку несуть інші люди; кров хлине з чоловіка потоками; я притуляюся до стіни і не відводжу від крові погляду.
Мама, тато і старенький санітар кидаються виводити мене з передпокою, але пізно - я вже побачила.
Прошу в мами купити мені пупсика і посудку на базарі у Заболотові.
Прошу не робити уколів, бо мені дуже тепло.
Прошу не залишати мене так надовго у баби.
Заледве переживаю ніч.
Руку чоловікові не пришили, але кров з підлоги акуратно витерли. Укол дали все одно. Члени мого тіла покояться в різних кутах кімнати - однак я слідкую тільки за руками. Щоб були дві.
На ранок приходжу до тями - і продовжую жити. Здається, аж донині.
Якщо переживу цю ніч, то буду вічно.