Страница 14 из 31
тому мені байдужі будь-які біди і злидні от вчора я сказала Петрові що дома закінчилася мука а він тільки відмахнувся рукою мовляв це вже немає ніякого значення ніякогісінького бо мені вже не треба муки і пирогів і тебе а сьогодні я знайшла за пічкою акуратно розпакований лист від коханки яка пише що
в мене Пєтєнька все гаразд Серьожі підійшли чоботи які ти прислав тільки щось він зараз хворіє бо в нас два місяці без перерви йдуть дощі і мені Пєтя дуже без тебе одиноко все чекаю коли ти скажеш їй про нас і приїдеш
і я заховала лист у пазуху як колись ховала туди гриби й побігла до Петра на роботу викрикуючи: Пєтєнька! Серьожі підійшли чоботи які ти прислав! - але мені всередині було байдуже і до Петра і до Мотрі най би собі їхав хіба я тримаю? - Пєтєнька! Дуже без тебе одиноко! - а мені все одно шановні депутати
- так мамо буде вже цьому терпіти…
а в сусідньому селі жив Лесь Бомко який на Купала все ходив у ліс шукати цвіт папороті й одного разу його знайшов бо під ранок повернувся додому блідий як смерть сів під горіх де сидів завжди і сказав Васюті що відтепер розуміє мову тварин і що відтепер тиВасюто сама будеш різати курей і свиней або наймемо різника або Франя попросимо він і так без діла цілими днями блендає - а Васюта на Купала ходила на Замаґурку шукати цвіт кучерів ніби то були не кучері а троянди Адольфо - але на Замаґурці крім суниць диких груш і борсучих нір нічого не було (правда казали що по понеділках там ходить мара б’ють ланцюги й іржуть конячі голови одна дівчинка ледве звідти винесла ноги і зливали їй віск чотири старі баби з Остапківців) - тому Васюта поверталася зранку додому надто печальною щоб мати силу визиваюче не подивитися на Бомка мовляв огій чоловіче добрий ти вже чисто здурів та хіба мені треба курей чи свиней? - мені вже ніц не треба маю сир і сметану і мені буде…
а раз вони обидвоє косили траву на присадибі й Васюті раптом здалося що Лесь щойно скосив кучер і вона кинулася до Леся як квочка мало не вдарила по лиці але то був не кучер а кульбаба - заспокійся Васюто бо ти стала ще чорнішою ніж є - видиш то кульбаба кучера я б не скосив кучерів тут уже давно нема вони люблять мочарі і спеку - й Бомко кидав косу і йшов під горіх курити тютюн хоча знав що від тютюну в нього вкорочуються пальці ніби хто їх обрізав січкарнею і курив доки Васюта не приносила йому гарячі пироги з цибулею а потім знов курив доки Васюта не лягала спати й доки вона не вставала мовляв я буду тут курити Васюто доки ти не забудеш кучері й не згадаєш все гарне що в нас було - як ми мотузком у липні струшували з пшениці сніг який у нас був злий собака Рудько як мені на полі залізла під сорочку миша і як я півгодини без упину ригав - а згадай усіх їжаків що ми з тобою бачили і лисиць і мурашник у глинищах - о - а скільком кротам ми заливали воду в нори скільки курчат забрали з-перед хати сороки а як ми знайшли в полі яйця диких курей поклали їх під гуску як вилупились курчата і через тиждень утекли назад у поле - хіба ти не пам’ятаєш? - а як циганка вкрала кожух з хати а як Франьо казав дітям що в нього корови такі чисті бо він їх щонеділі купає у ванні і як діти йшли дивитись на ту ванну - а про дурнуватого Василя Соли - хіба не пам’ятаєш Соли? - як він лупив люд доки не бачив крові і як його вбив на толоці грім пам’ятаєш яка тоді була гроза а ми їли в літній кухні затерку з молоком? - я тоді ще сказав когось нині обов’язково вб’є громом - і вбило - в нас уже дорослі доньки скоро треба буде заміж видавати а ти все шукаєш свої кучері - кажуть до Аннички залицяється син Ядзі яка маму била баняком по голові - не знаю може ще втрутитися і роз’єднати? - чекаю що ти Василинко скажеш…
Лесь сидів під горіхом а Васюта доїла корову коли на подвір’я зайшли свати від Ядзиного сина - Васюта кинулася мити руки й знімати фартух але Ядзя привіталася з нею так ніби все гаразд і в неї і в Васюти - й попереду ще багато часу і нічого ще не закінчується - не я перша і не ти остання Васютко в житті яких були одні жінки
коли мені виповниться шістдесят шість років я буду жити у старій частині великого галасливого міста бажано з метрополітеном на п’ятому поверсі п’ятиповерхового цегляного будинку і мої вікна будуть виходити на внутрішню частину такого ж будинку як мій - у дворі між будинками поруч з поламаними гойдалками завжди стоятиме чорна калюжа й нечасті автомобілі вгрузаючи в неї бризкатимуть на мене смердючою водою коли я сидітиму на лавці біля під’їзду - але мене завжди дивуватиме що помешкання моє на диво тихе й небагатолюдне інколи я навіть думатиму що сусідні квартири порожні і я сама живу в п’ятиповерховій покинутій вежі
я вдягатимуся винятково в світло-коричневе і світло-сіре вбрання і в сусідній продуктовій крамниці завжди куплятиму своє улюблене печиво й мені буде дуже приємно кожен день проживати однаково дозволяючи собі маленькі творчі варіації - для мене буде надзвичайно важливо: вертатися з крамниці швидко чи повільно - всміхатися до продавців мовляв я не вредна язиката баба яку нервують ваші надміру повільні рухи чи дивитися крізь них мовляв слухайте в мене вдома живуть син з невісткою й донька із зятем і в них по четверо дітей які понад усе на світі люблять стрибати з дивана на стіл і кричати коли хтось тихо говорить а коли я тікаю в туалет почитати мені обов’язково вимикають світло злісно регочучи за дверима - мені буде важливо скільки пияків і безпритульних божевільних тіточок я побачу за день і чи вони мене побачать а якщо побачать то чи я їм сподобаюся або нагадаю когось із раннього дитинства - для мене буде велика різниця чи на стелі зранку сидітиме два комарі чи три і чи мені захочеться вбита їх подушкою - і єдине що я справді навчуся досконало робити - це варити овочеві супи щоразу даючи їм найчастіше жіночого роду манірні й вишукані імена - довгий час проблему для мене становитимуть огіркові супи бо огірок коли розварюється втрачає смак або навіть стає огидним - і мистецтво змішування крупів бо наприклад гречка і товчений горох разом не смакують узагалі а гречка й геркулес смакують - а коли ці проблеми вирішаться я додаватиму в супи відвар м’яти або липи або молодих смородинових бруньок і чекатиму щоб хтось до мене прийшов і скуштував новий суп і якщо протягом тижня ніхто не приходитиме я виливатиму суп в унітаз і варитиму новий
звичайно тебе я вже тоді майже не згадуватиму
коли раптово заявлятимуться друзі й коханці з минулого я не буду відчиняти дверей сидітиму так тихо біля порога як злодій що краде у себе а коли нежданий гість вирішить ще трохи почекати мене на лавці біля під'їзду (бо ж дарма тоді вирушав у таку даль) і його оббризкає смердючою водою одиноке авто яке тут власне проїхало помилково або через балкон я побачу краєм ока як гість дивиться на замученого часом Єгора що вилазить з-під смітника то вкотре порадію зі свого помірного й затишного помешкання - але про тебе не подумаю хоча ти кохана протягом стількох років залишишся в мені спогадом який вічно обмислює сам себе
часто я виходитиму на вечірні прогулянки і знову як колись заглядатиму у вікна незнайомим людям - там буде так само видно на столі повну тарелю смаженої картоплі тільки виделок буде не п’ять а дванадцять хоча я на це майже не зверну уваги - за мить важко перелічити всі виделки на столі - я не збентежусь я довгий час навіть не скажу собі що ну от Барбаро на столі вже дванадцять виделок але ти не бентежся - скажу це собі може вже аж наступного дня але виберу момент коли погана звістка матиме найменше сили й розумієш - це вже зовсім не те коли день повний дуже сліпучого літнього сонця - і я нічим не засмучена сиджу в затінку під горіхом і пальці мої хоч з обгризеними нігтями але не зменшуються - я дивлюся на перехожих і знаєш - у зоні мого житла тут під горіхом завжди затінок а навколо дуже сліпучо світить сонце так що шкіра перехожих і волосся й одяг неймовірно блищать - хоча може якби я не сиділа в затінку а йшла позаду них чи попереду щохвилини оглядаючись аби побачити чи блищить у них шкіра - то тоді якраз шкіра могла б і не блищати а лише трохи підсвічуватись - і люди мені не виглядали б настільки щасливими ніби більшість доби живуть у раю і тільки зараз вийшли покрасуватися переді мною своєю шкірою тобто своїм щастям - так - тоді мені буде набагато легше сказати собі правду про виделки що ну от Барбаро мені здається що вчора у вікні куди ти заглянула на мить (пам’ятаєш? - ти ще здивувалася чому на ньому немає ґрат) - так ось мені здається що в тому вікні як і колись було видно тарелю смаженої картоплі але виделок біля тарелі було не п’ять - ну я тебе прошу тільки без дурнуватих сцен - а дванадцять вони лежали купою тому ти вчора не звернула на них уваги але зараз я все проаналізувала й кажу цілком свідомо що виделок було рівно дванадцять однак бентежитися немає жодного приводу бо Вони якраз того вечора могли чекати гостей - мало що буває: запросили близьку родину або давніх друзів з сім’ями