Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 94 из 104

— Що за діва? — не менше за Грака здивувався Сідалковський.

— Чудовий товарний вигляд. Чи не так, Сідалковський? — оговтався Грак.

— Не будьте примітивом, Грак. Ви говорите, як ветеринар. Про жінок, як і про покійників, кажуть «аут бене, аут нігіль».

Грак тихо, як хорт, підвівся і підійшов до «Мегацети». Сідалковський розгадав його намір.

— Слухайте, супергеній. Не надумайте увімкнути фари. Це вам не ондатра. Жінки на світло не йдуть. Вони, як і непроявлені фотонегативи, люблять темряву.

— Гарна фігура, — зітхнув Грак, спершись на капот «Мегацети». — Цікаво, доктор, чому жінки люблять так часто роздягатися, коли вони самі з природою? Мені здається, це вплив Заходу. Чи не так, Сідалковський?

— Грак, ви так і залишилися на стадії розвитку «комуніс монакус», що в перекладі на українську означає — звичайна мавпа шимпанзе. Це клич предків, Грак. Дике бажання первісної печерної людини. Оцей одяг нам накинуло християнство. І ще одне запам'ятайте, Грак. Це вам корисно знати, я заповнюю прогалини, які у вас лишилися після сільгоспакадемії. Ніхто так часто й інтригуюче не роздягається, як жінки з гарними фігурами. Цього в академіях не вчать. Це, як і поезія, дається від бога. Ви мене зрозуміли, власник диплома з відзнакою? — Сідалковський був в ударі, як більярдист, що заклався на пляшку «Арарату». — Ви вечірній філософ, Грак. А це дитя природи повертається до язичницького періоду. Вам цього не зрозуміти, Грак. Це, коли хочете, запізнілий протест проти спідниць, якщо вони навіть «міні».

— А я гадаю, що ходовий товар тримати під прилавком, — продовжував Грак, — це злочин…

— Ви мені починаєте подобатися, Грак. Дещо, повинен сказати, академія вам у голову таки вклала, але… — Сідалковський замовк.

Діва, розпустивши коси, що спадали темним пасмом на білу спину, підійшла до кладки, занурила у воду ногу, як термометр. Температура, очевидно, її задовольняла, і вона поступово почала заходити у ріку, як у голубий горизонт.

— Повернення Афродіти до бога Посейдона, — повідомив Сідалковський.

— Чорт забирай, ти не уявляєш, доктор, як мені подобаються жінки у такому вигляді!

— Грак, такі жінки не для вас. У вас залишилося багато диких інстинктів. Я бачу, еволюційна теорія Дарвіна не залишила на вас ніяких відбитків.

Грак простяг руку, шукаючи вмикача.

— Слухайте, Грак, при місячному світлі жінки значно кращі, ніж при електричному. На фари вони рідко йдуть. А якщо йдуть, то тільки на погашені. Крім усього, ви можете її передчасно перелякати. Чи ви хочете прискорити процес занурення її в воду? Вона це зробить і без ваших рефлекторів. Так що приготуйтесь, Грак. З мене ще десятка. Передостання. Останню я залишу на той випадок, якщо нам по дорозі трапиться калюжа і вам доведеться мене перенести. Я не терплю брудних черевиків. Викреслювати зараз чи ви довіряєте мені і я це зроблю завтра?

— О, дама почала занурюватися до лебединої шиї! — захоплено повідомив Євмен.





— Ви помиляєтесь, Грак. У неї не лебедина шия. Через хвилину в неї почнеться лебедина пісня: вона кликатиме вас на поміч, Грак.

— Мене?

— Яка різниця, вас чи мене? Звичайно, вас. За десятку, я знаю, ви полізете у воду, навіть не вміючи плавати. Але не падайте в розпач, для вас персонально я тичку приготував, так що приготуйтесь. У вас є шанси через хвилину потрапити в обійми цієї красуні. Щоправда, вони будуть мокрі.

— Хто?

— Не хто, а що — обійми…

Сідалковський не помилився. Рівно через хвилину туман передав сигнал SOS, що в перекладі на українську мову означало: «рятуйте».

Грак зробив три величезних, як для нього, кроки, на ходу скидаючи штани. Це виходило дуже кумедно. Але на цьому ми несподівано обриваємо розділ: для інтриги. Хто ця дама, звідки вона, що буде далі — ви дізнаєтесь у наступному розділі.

У «Фіндіпоші» готувалися до суду. Ковбик ходив коридорами і носив у собі неймовірну кількість зарядів. Він нагадував величезне скупчення хмар, з яких вилітали на землю громи і блискавиці, а дощу не було. Арій Федорович Нещадим розшукував по місту Чадюка, який влаштувався кудись на базу експедитором, і хотів разом з Варфоломієм укласти єдиний блок, щоб повести рішучий наступ на фіндіпошівців на суді.

Фіндіпошівці також не дрімали. Насамперед вони пустили чутку, що в Ковбика вгорі десь є третя рука і ніякі суди, навіть народні, йому не страшні. По-друге, кожний фіндіпошівець, за винятком Сідалковського й Грака, розучував свою роль свідка і готовий був дати бій не лише Нещадимові, а й двом Варфоломіям Чадюкам, якби вони несподівано з'явилися на обрії.

Карло Іванович Бубон останні дні погано спав і тимчасово не уявляв себе помічником міністра фінансів, але чітко бачив перед собою контролерів і ревізорів, які уві сні раптом перетворювалися на шукачів і постійно щось винюхували. Вони були в позолочених ошийниках. Карло Іванович щодня (так йому снилося) купував їм ліверну ковбасу і, пригощаючи, питав: «Шановні, ну що ви тут шукаєте?» — «Знаємо що!» — відповідали людськими голосами шукачі і, пережовуючи ліверну ковбасу, єхидно посміхалися.

Ховрашкевич з Панчішкою потіли над сценарієм, який збиралися розіграти у суді (на той випадок, якщо він справді відбудеться). З його рядків Нещадим поставав як типовий, але далеко несучасний самодур, що відстав від життя на цілих тридцять-сорок років, діяв старими методами, забувши про те, що життя йде вперед, стає складнішим, досконалішим. Крім того, він мав з'явитися на світлі очі народного судді, як злісний п'яниця, що постійно викрадав у лабораторії «Фіндіпошу» спирт і спочатку ставив перед собою єдину мету: споїти непитущого і хворого Ковбика. На що саме хворого — поки не було встановлено, а тому в сценарії залишили місце, яке збиралися заповнити після відвідування лікаря. Отже, це місце тимчасово мало такий вигляд: «Постійно намагався споїти краденим спиртом Стратона Стратоновича, який хворіє на… (печінку, шлунок, серце). Але Стратон Стратонович не піддавався, і Нещадим напивався з горя сам». Далі йшлося про Нещадима, як підступного кар'єриста, котрий споював Стратона Стратоновича, з однією метою: скомпрометувати його в очах підлеглих, зробити хронічним алкоголіком і згодом усунути з посади, щоб самому зайняти директорське крісло.

Те, що Нещадим прогульник, мала засвідчити Маргарита Ізотівна, котра витягла на світ «закон трьох чорнильниць», зошит і рішення профспілкових зборів, на яких виступав Арій Федорович з пропозицією ліквідувати книгу відвідування. У книзі, як ми знаємо, справді останнім стояв запис Арія Федоровича, який свідчив, що він запізнився на роботу, бо розписався не тим чорнилом.

Одне слово, фактів у фіндіпошівців було достатньо, але вони ніколи не зупинялися на досягнутому, тому вирішили піднести Нещадимові ще й, як казав Панчішка, «бомбу уповільненої дії». Вона полягала в тому, що фіндіпошівці відмовилися від нової партії ондатр і їжаків, які мав привезти Сідалковський і Грак. Так що вони, ще нічого не знаючи про події в рідному «Фіндіпоші», даремно докладали стільки сил до вилову їжаків та ондатр.

Вирішили залишити все, як було. Панчішка брав на себе особливу роль: довести, що нібито після довготривалих дослідів він несподівано заснув біля вольєрів (те, що він не ночував дома, могла засвідчити й Майоліка, яка йому буцімто наступного дня влаштувала грандіозний скандал). Спав довго — і раптом помітив, як на одну з кліток упала чиясь згорблена тінь. Він заховався за кущі й принишк. До кліток наближався, крадучись, Нещадим з двома спринцовками, в чорних рукавицях. Рукавиці йому слугували для того, щоб, очевидно, не залишити після себе слідів і щоб не поколотися об колючки їжаків. Так були споєні на той час уже кітні ондатри і пристосовані до гібридизації їжаки… Маргарита Ізотівна підтверджувала, що на такі нечувані й жорстокі підлості здатні лише чоловіки, а тому вона певна: ондатри споєні тільки Нещадимом. Це факт. Жінка на таке не піде. Цю свою точку зору вона висловить і на суді, навіть у тому випадку, якщо суддя буде мужчиною. Вибачатися перед ним за свої тверді погляди вона не стане. Якщо ж судитиме жінка, то та зрозуміє її з перших слів.