Страница 57 из 91
— Що там? — спитав він рвучко.
— Я ще не дивився.
— Ти — ще — не — дивився?!
— У-у…
Одночасно Орест і Юрась влетіли до палати, зіштовхнувшись ліктями в дверях, і нависли над ліжком. На ліжку сиділа чорнокнижниця в рожевому светрі й вивіреними рухами затягувала Ліні руку вище ліктя гумовою трубкою, щоб устромити голку у вену. Юрасик, який крові не терпів, скосив очі до вікна, перечікуючи момент, коли кров порскає через голку й кривавить підкладену вату. Ловка медсестра зробила два блискавичних рухи — і з крапельниці в Лінине тіло помалу потекла прозора рідина.
— Вона спить, — повернула голову медсестра, і коси її зазміїлися по спині. Юрасеві Булочці привиділося, що на кінчиках роззявилися маленькі пащі з дрібними зубками і з тихим сичанням вистромили язики. «С-с-спить, с-с-спить…» — чулося звідусіль. Юрасик закліпав очима, щоб відігнати видіння. Відьма в рожевому светрі підморгнула йому й випливла з палати.
Але Ліна не спала. Зітхнувши, вона розтулила вуста й намірилася щось сказати, але голосу не було. Ліна прокашлялася, скривилася, бо голова боліла нестерпно, й урешті-решт спитала:
— Що… там… у вас?.. Стільки… — вона ковтнула, — галасу!..
Без слова Юрась Булочка поклав Ліні на ліжко блискучу жерстянку, що в таких колись переварювали шприци, й відкинув накривку. Ліна спробувала підвестися на лікті, щоб зазирнути всередину, але їй миттєво закрутилось у голові й занудило. Притискаючи руку до вуст і стримуючи нудоту, вона завела очі під стелю:
— Та що там уже таке? Я тут дуба вріжу і так і не взнаю, що за буча! Дві голови схилились над коробкою, й одностайне розчароване зітхання вирвалося з двох грудей. Орест дістав із жерстянки дивну пластмасову штукенцію, наштрикану тисячами металевих виводів, як їжак голками. Штукенція була загорнена у фольгу. Орест обережно відгорнув фольгу, але руками за голки братися побоявся.
— Що це? — спитав Юрасик з надією.
— Заклятий скарб…
— А що тепер робити?
— Усі, хто міг знати, — відповів Орест жорстоко, — вже на небі.
Ліна покрутила «їжака» в руці і стенула плечима, від чого голка ледь не вискочила з вени.
— Обережно! — одночасний крик із двох боків. Голка затремтіла, затремтіла, вспокоїлася…
І саме в цю мить до палати увірвався холодний, гнилий запах минулої вже зими, й у дверях стали нові дві особи. Прибульці, розпашілі й рум’яні з вітряного дня, розшпилили чорні однаковісінькі пальта й підступили до Ліниного ліжка. Важкі черевики гупали за кожним кроком.
— Як гадаєш, воно? — звернувся до товариша один із двох у чорних пальтах.
— Може, й воно, — знизав той плечима. Він потягся рукою до «їжака» й був би вже взяв його з Ліниних пальців, коли Юрасик блискавичним рухом вихопив невідомий голчастий прилад і жбурнув його під ліжко.
— Розтрощиш, — ледь чутно сказала Ліна.
— Сам дістанеш, правда? — насунувся один із двох на журналіста.
Той побілів і мотнув головою. Чорний пістолет вискочив із-під поли, і цівка його цілила прямісінько Юрасеві Булочці поміж брови. Гість у чорному пальті щось таке зробив зі зброєю, від чого та загрозливо клацнула, і посміхнувся.
— Лізь, лізь, поквапся. Нема часу чекати, — мовив він лагідно і махнув пістолетом.
Юрасик пополотнів і відчув, як по спині й під колінами струмочками стікає холодний піт. Відчуття було огидним, але воно відволікло думки від пістолета й не дало знепритомніти. Він повільно нахиливсь і слухняно поліз під ліжко. Гарячкове дихав, думки скакали й перекидалися, у голові зринали слова: «не можна… не так… зачекай… хіба ти… не можна…» Якби не ця пукавка, якби не ця пукавка! Ці двоє несамовитих можуть підстрелити Ліну! А вона беззахисна, непорушно лежить на ліжку, голка стирчить із вени! Що робити? Що вдіяти? Крикнути — і хтось обов’язково зазирне в палату? На ґудзичок он той над ліжком натиснути — і тоді чорнокнижниця прибіжить?.. Але ж і її підстрелять! Боже, Боже!..
Час просипався крізь дірочку у часомірі, і часу ставало дедалі менше. Юрась Булочка у самих кінчиках пальців мав оце відчуття: час вислизає, час утікає від нього! Водою крізь пальці проливається, і шкіра миттєво сохне, і вже сліду нема, ні краплиночки! І тоді крізь товщу ватних думок прорвалася чарівна мелодія.
— Ну, ваше згори, — Лінин миролюбний голос дзвенить-дзюркоче, — тільки не стріляйте, «їжака» ми вам віддамо — за одну відповідь: для чого він призначений?
Гість із пістолетом, балакучіший за свого суворого товариша, з довірливою посмішкою повернувся до Ліни й промовив:
— Не питай, звідки нам знати? Нам наказують, ми виконуємо. Сказали принести — приносимо. Хіба нам хтось пояснює? Не цінують, не цінують виконавців!..
Червонопикий злочинець голосно й фальшиво схлипнув і втерся рукавом. Юрасик виринув із-під ліжка з дивним «їжаком» у долоні. З жалем глянув він на незрозумілий прилад: ніколи вже не дізнатися, для чого він призначений… Ох-ох… Як дико закінчується дика історія!..
— Ну, давай, давай, — поквапив його балакучий у чорному пальті.
Журналіст уже простягнув руку — і спалахом у мозку сяйнула неймовірна, проте страшна здогадка: зайві свідки! Вони всі — зайві свідки! І напівпритомна Ліна — теж… Тільки-но він оддасть оцю штукенцію… А якщо він зараз не віддасть, заберуть силою, силою заберуть! А потім, потім…
Кепські справи, — паралельно з Юрасем міркував Орест. Але як вони планують вшитися? Ще чотири хвилини — і кінець тихій годині. Задзеленчать тривожні дзвоники по всій лікарні, засоваються люди. Знуджені хворі на кожне нове обличчя голодні, добре запам’ятають! Що ж ці двоє собі думають?..
Балакучому набридло чекати, і він узявся за невідомий прилад, але переляканий журналіст міцно стискав п’ястук і не випускав знахідку. Зловмисник смикнув. Судомою звело Юрасикові пальці: захочеш — не розігнеш! Пістолет задерся роздратовано. Юрась гупнувся на коліна, пригинаючи голову, й поповз під ліжко, а рука тримала «їжака» — аж побіліла.
— Вельми, вельми нерозумно, — зненацька мовив глухо мовчазний товариш того, що з пістолетом, і насунувся на Юрасика, дихнув йому в обличчя кровожерливим духом хижака. — Руку відпусти.
Юрась Булочка крутнув головою.
— Відпусти руку, прилад зіпсуєш.
Балакучий легенько вдарив його пістолетом у скроню, від чого Юрасик зіпнув повітря, розкинув руки й розпластався на підлозі. Орест кинувся навперейми, щоб підхопити Юрася, і відчув на потилиці тверде, металеве, але болю не було, тільки відразу зацебеніла кров. Ще один удар — носаком важкого черевика у незахищений живіт, — і Орест хекнув і почав падати.
Нога підвернулася, зачепилася за чорний черевик — високий, з міцною шнурівкою, потягла за собою. Балакучий у чорному пальті, не втримавши рівновагу, заточився.
Постріл ляснув у хірургічному відділенні, приспаному тихою годиною. І миттєво в коридорі зачулися крики, біганина, загупали двері, десь дзенькнуло, розбиваючись, скло, десь із металевим «брязь» упало відро води, і хтось, послизнувшись у калюжі, загуркотів і поїхав уздовж довгого коридору. Двері до небезпечної палати розчахнулися, на порозі виросла гнучка постать медсестри у рожевому светрі, яка чомусь видалася присутнім удвічі вищою за нормальний людський зріст.
Те, що зчинилося опісля, жодними словами не описати.
Відьма-чорнокнижниця за інерцією влетіла до палати, наштовхнулася на одного зі злочинців, втратила на мить рівновагу та збила його з ніг. Той, розкинувши поли чорного пальта, упав і врізався потилицею в спинку ліжка, від чого Ліну добряче трусонуло. Голка вискочила-таки з вени й зателіпалася на довгій трубці крапельниці, а з рани бризнула кров. Юрась Булочка вивернувся й заклацнув зуби довкола зап’ястя балакучого, непритомніючи від запаху чи то пороху, чи то мастила з пістолета. Хтось ревнув, але він уже не міг знати, хто то був. Довкола нього літали прозорі тіні, перепліталися, миготіли, і раптом гримнуло радіо на підвіконні океанськими хвилями:
«…бо навколо мене був туман,