Кармелюк

Ксьондз (схоплюється і теж починає ходити, обурений). Це таки справді може обурити! Я не знаю, що вони там роблять, куди вони дивляться: кругом бунтарять, грабують, скрізь безладдя, безраддя, а їм байдужісінько, мов їм і діла до цього немає!

Пані Люба і панна Рома починають плакати.

Пані Люба. Я ж казала, я ж казала, що так воно вийде! Не йняв віри, а тепер сам...

Панна Рома. Це сором! Це ганьба! Матері, жінки, сестри мусять ховатися по льохах, і немає кому за них заступитись. Я ж прохала, я ж благала, їдьмо з цього проклятого краю бунтарів і гайдамаків за кордон. Ні, не послухали...

Пан Стась. Я ж оповістив їх, в якому ми можемо опинитися становищі, я ж доносив, що ми тримаємо в себе великої ваги в’язня, що за його нам розбійник горло поперегризає, як тільки довідається, що ми його тримаємо у себе... Я ж...

Ксьондз. Це злочинство! Цього не можна терпіти далі! Про це треба скаргу посилати намісникові краю, а то і його величності...

Здіймається лемент, жінки плачуть.

Пан Маркел (слабо, плаксиво). Та, може ж таки, не все ще пропало. Може, те військо вже десь близько...

Пан Стась (гаряче). Воно повинно було вирушити того ж дня, тієї ж години. І нехай би воно плуталося волами,- воно ще вчора мусило тут бути. Мусило! Бо це ж не жарт. Тут про життя ідеться. Тут може таке чортовиння зчинитися...

Пан Стась раптово дає всім ознаку рукою, щоб мовчали; сам прислухається до забарикадованих дверей.

(Сердито до дверей.) Хто такий?..

Пауза.

То що це ти - не знаєш, кудою треба йти?

Всі. Що таке? Хто такий? В чім річ?

Пан Стась. Чорт Остапа несе чогось. (Одпирає й одчиняє двері.)

III

Увіходить економ - задиханий, стримано радісний.

Пан Стась (сердито). Я питаю тебе, чого прешся в ці двері?

Пані Люба. Що там таке?

Пан Маркел. Що там діється?

Ксьондз. Що там зчинилося?..

Економ (витираючи піт). Заспокойтеся, кохане панство, хвалити бога - все гаразд: військо прийшло!

Пауза. Неймовірно і радісно перезираються.

Пані Люба. Що, що ти сказав? Військо прийшло?

Панна Рома. Прийшло військо?

Ксьондз. Військо?!

Пан Маркел (радісно). Військо? Та не може бути!

Економ (спокійний, радісний). Прийшло, прийшло, ясний пане...

Обличчя в усіх одміняються. Вириваються вибухом радощі: «Нарешті!..»

Пан Маркел. Немов гора з душі!.. (Сідає знеможений, далі з дикою енергією схоплюється і плеще в долоні.) Прийшло військо! Прийшло військо!.. (До всіх, як переможець.) Ну що, панове мої? Не я вам казав, що військо прийде? Не вірили? Що тепер скажете, пане Стасю?

Пан Стась (до економа). Куди ж прийшло воно, де розташувалося?

Економ. Військо розташувалося зараз за брамою, в гаю, а командир тут, коло дверей. Прохає впустити його пересидіти негоду. У вітальні тепер порожньо, все сьогодні звідти повиносили,- і я не знаю, куди його зараз прохати.

Панна Рома (здригнула). Ой!

Пан Стась. Що тобі, Ромо?

Панна Рома. Я не знаю, чогось мені зразу стало так боязко і радісно.

Економ. То куди ж, пані,- сюди накажете його привести?

Пані Люба. Підожди, я сама до його вийду. (Схоплюється з ліжка, починає метушитися, хапається прибирати.) Куди ж його... Як же його... Що тут у нас таке безладдя?..

Пан Стась. Облишмо це, мамо: хто нам тепер подивує?

Пані Люба (радісно). Хоч би ж було трохи одягнутися, а то ніби тая єврейка з міста. (Озирає себе.) Ну, хай уже вибачає. (Іде до дверей, далі спиняється.) Ви ж хоч світло засвітіть тута.

Пан Стась (лагідно). Не турбуйся, ненько, засвітимо.

Пані Люба пішла.

IV

Пан Стась (до економа). Війська багато прийшло?

Економ (таємниче). Як хмари!

Пан Маркел. Багато?!

Економ. Я вам кажу - як листу в гаю!

Ксьондз. І ти бачив його своїми очима?

Пан Стась. Кінне чи піше?

Економ. І кінного і пішого. І якесь дивне те військо, що я його такого ніколи й не бачив: і зброя, і одежа - все якесь химерне, невидане. Та веселе, та гучне. Співають, у сурми грають, у бубни вибивають, я вам кажу - мороз поза спиною сипле!

Пан Маркел. І кажеш - тут воно вже близько?

Економ (радісно). Та отут же воно, отут за брамою, видно огні.

Пан Стась (веселий). Іди ж ти зараз, Остапе, до того війська, довідайся, може, чого треба там.

Економ. Іду, пане. (Пішов.)

V

Пан Маркел (заводить танок). Трам!.. Трам!..

Панна Рома захоплено сміється.

Пан Стась (засвічує ясні огні). Ви гляньте, як наш дядя зразу розгулявся! Одмолодів, виструнчився, прямо не впізнаєш. Що то - волю почув!

Пан Маркел (на хвилинку спиняється). Вина! Музиків!..

Панна Рома. Панове, завтра впоряджаєм бенкет. З музиками, з танками до самого ранку!

Пан Маркел (люто). Бенкет!

Пан Маркел починає награвати губами мазурку й жартома запрохує до танку панну Рому. Панна весело схоплюється і йде з ним у танок. Ксьондз незграбно хапає пана Стася в обійми і починає з ним теж кружитися в танку. Танок стає спільний, безладний, захоплений.

Ксьондз (визирнувши в двері, урочисто, радісно). Іде!

Всі спиняються, дожидаючи, на обличчях - радісні, привітні осмішки.

VI

Увіходить пані Люба із нею хтось Невідомий, закутаний в керею. Обличчя в його стомлене.

Пані Люба (докінчуючи розмову). Коли так, присилає справдешній наказ, мовби якийсь намісник: одержавши до рук цеє, мусите того ж часу випустити невільницю і ніяких турбот їй наперед не чинити. Коли ж цього мого наказу того ж дня не виконаєте,- тоді я сам прийду до вас на розправу.

Невідомий. Звичайно, ви арештованої не випустили?

Пані Люба. І не подумали! Як же? Коли чим іншим не можна дати йому ради - принаймні цим можна буде зв’язати йому руки: свою сім’ю він дуже любить, хоч і розбійник.

Невідомий. Все ж таки ви на сміливий зважилися вчинок.

Пані Люба (сміється). Нас уже лякали, що він сюди крізь стіни прийде - всі його за чарівника мають, а ми вирішили, що дасть бог, те й буде... (Переміняє голос, лагідно усміхаючись.) Прошу познакомитись. (Знакомить.) Панна Рома, мого сина наречена.

Невідомий (до панни). Це ви й будете тая панна, що була Кармелюкові до рук упіймалася? Ну, як же, паненко, дуже настрахав вас той пройдисвіт? Не будете більш по бенкетах їздити? Чи як ото кажуть: вовка боятися - в ліс не ходити?

Пані Люба. Отож бачите, до всього йому, забродиголові, діло є: я грабую людей, панна Рома марнує людське добро, син із людьми поводиться негречно...

Невідомий. Оре людьми. (Добродушно.) Вигадка дотепна.

Пані Люба (інтимно). Але я кажу, хай би там як не було, але ж не можна попустити того, щоб злодій, розбійник, зарозумілий хлоп судив мене за теє...

Невідомий. Так, так... Хлопів із панами, дурень, порівняти хоче...

Пані Люба (показуючи на пана Маркела). Пан Марчевський.

Невідомий (здивовано). Голова судової комісії по справах Кармелюкових? Як ви сюди попали?

Пан Маркел (знизує плечима). Довелося. А ви мене знаєте?

Невідомий. Знаю, знаю... Кажуть, Кармелюк нахвалявся всю вашу комісію перепороти різками, а всі папери спалити?

Пан Маркел (смутно, ніяково). Що ви вдієте з таким каторжником...