Страница 23 из 23
І ще: воскресаючи, могли б ставати бодай на мить єдину дітьми. Яка це була б краса і яке блаженство!
Але дорослі нікого не пускають назад у дитинство, лякаючись, що тоді нікому буде нести страшний тягар страждання і смерті.
Колись молодому Вені його дідусь Дійон розповідав безліч казок, і всі вони — тільки про те, як безстрашні герої переборюють смерть і страждання, страждання і смерть. Були там велетні, чарівники, дивовижні тварини, птаство і риби, сотворіння світу і кінець світу. Світ творився шість днів з нічого, з пітьми я поплутаності, поволі, послідовно, доцільно. Небеса і землю з усім воїнством їх докінчено на шостий день, і це найбільше дивувало малого.
— Чому на шостий день?
— Бо сьомий день — неділя, а в неділю треба спочивати.
— А навіщо воїнство, дідусю?
— Щоб захищати землю і небо.
Козак через силу загинав пальці на лівій руці. Один, два, три… Другого дня вони з Султановим були в… і четвертого теж були… паристі дні… сьогодні теж паристий… Шостий… А де Султанов?.. Іде все?.. Виходило, що сьогодні шостий день, як вони стали тут… Вони — воїнство. І він воїнство, і Султанов, і Боря Тетюєв, і Палярус, і Грановський, і Ардаб'єв…
А ті, в балці? Де вони і хто вони? Наповзли, ніби залізна сарана, і повзтимуть далі й далі, коли їх не зупинити… А він утікав од них! Як міг?
Чужі голоси почулися знизу з балки. Залізна хода, залізна мова, брязкіт чужого заліза… Ближче й ближче… Ось вони вже тут, затулили йому серце, тепло і світ. І лиця в них теж залізні… Що ж принесли? Смерть? А що таке смерть? Це останній крик людини. Чому його товариші вмирали мовчки? Тільки Султанов… Що він сказав, умираючи? Передав автомат… Автомат Султанова буде останнім його. Козаковим, криком. Заради життя, великого і вічного.
Останнім зусиллям він наставив автомат на темні залізні тіні і натиснув на спуск.