Страница 424 из 455
4 Бо яко ж в одному тїлї маємо многі члени, усї ж члени мають не одно дїло,
5 так многі ми - одно тїло в Христї, по одному ж, один другому члени.
6 Маючи ж дарування по даній нам благодатї неоднакі: чи то пророцтво (то й пророкуймо) по мірі віри;
7 чи то служеннє (пильнуймо) в служенню; чи то навчає хто - в ученню;
8 чи то напоминає хто - в напоминанню; хто дає, (давай) у простотї; хто старшинує, (старшинуй) з пильностю; хто милосердує, (милосердуй) з радістю.
9 Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго.
10 Братньою любовю (бувайте) один до одного нїжні; честю один одного більшим робіть;
11 у роботї не лїниві; духом горючі, Господеві служачі;
12 в надїї веселї; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі,
13 у потребинах сьвятих - подїльчиві; до гостинностї охочі.
14 Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть.
15 Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче.
16 Однаково один з одним думайте. Високо про себе не думайте, а до смиренних нахиляйтесь. Не бувайте мудрі самі в себе.
17 Нїкому злом за зло не оддавайте. Дбайте про добре перед усїма людьми.
18 Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир.
19 Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь.
20 Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його.
21 Не давай ся подужати злу, а подужуй зло добром.
До римлян 13
1 Усяка душа властям висшим нехай корить ся; нема бо властї, коли не від Бога. Які ж є властї, від Бога вони настановлені.
2 Тим же, хто противить ся властї, Божому повелїнню противить ся; хто ж противить ся, ті собі осуд набувають.
3 Князї бо не добрим дїлам страх, а лихим. Хочеш же не боятись властї? Добре роби, то й мати меш похвалу від неї.
4 Божий бо слуга він, тобі на добро. Коли ж лихе робиш, бій ся, бо не дармо меч носить; Божий бо слуга він, відомститель гнїва тому, хто робить лихе.
5 Тим же треба коритись не тільки ради гнїва (кари), та й ради совісти.
6 Того ж то й данину даєте; слуги бо Божі вони, що раз-у-раз того пильнують.
7 Оддавайте ж усїм, що треба: кому данину, данину; кому мито, мито; кому страх, страх; кому честь, честь.
8 Нїкому ж нїчим не задовжуйтесь, тільки любовю один одному; хто бо любить другого, закон сповнив.
9 Бо се: Не роби перелюбу, Не вбий, Не вкрадь, Не сьвідкуй криво, Не похотствуй, і коли (є) яка инша заповідь, у сему слові містить ся: Люби ближнього твого, як сам себе.
10 Любов ближньому зла не робить; тим любов - сповненнє закону.
11 Так (чинїть), знаючи пору, що вже час нам від сна встати; тепер бо ближче нас спасеннє, нїж як ми увірували.
12 Ніч минула, а день наближив ся; відложімо ж дїла темряви, а одягнїмось у зброю сьвітла.
13 Яко в день нумо чесно ходити, не в прожорстві та піянстві, не в любодїяннї та розпустї, не в сварнї та завистї.
14 Нї, одягнїть ся Господом нашим Ісусом Христом, і не догоджуйте тїлу в похотї.
До римлян 14
1 Знемогаючого ж у вірі приймайте не на розбіраннє думок.
2 Один вірує, (що можна) їсти все, а знемогаючий зїллє (нехай) їсть.
3 Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв.
4 Ти хто єси, що судиш чужого слугу? своєму панові стоїть він, або падає. Устоїть же, бо здолїє Бог поставити його.
5 Инший шанує (один) день над (другий) день; инший же судить про всякий день (однаково). Кожен у своїй мислї нехай буде певен.
6 Хто вважає на день, Господеві вважає; і хто не вважає на день, Господеві не вважає. Хто їсть, Господеві їсть, бо дякує Богу; і хто не їсть, Господеві не їсть, та й дякує Богу.
7 Нїхто бо з нас собі не живе, і нїхто собі не вмирає.
8 Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї.
9 На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати.
10 Ти ж чого судиш брата твого? або й ти, чого докоряєш брата твого? Усї бо станемо перед судищем Христовим.
11 Писано бо: Як живу, глаголе Господь, що передо мною поклонить ся всяке колїно, і всякий язик визнавати ме Бога.
12 Тим же кожен з нас за себе перелїк дасть Богу.
13 Оце ж більш один одного не осуджуймо, а лучче розсуджуйте, як би не класти спотикання брату, або поблазнї.
14 Знаю я і впевнивсь у Христї Ісусї, що нїщо нескверне само собою; тільки, хто думає, що воно скверне, тому й скверне.
15 Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер.
16 Нехай же не ганить ся ваше добре.
17 Бо царство Боже не їжа і питтє, а правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім.
18 Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові і шануваний між людьми.
19 Тому ж отсе побиваймось за тим, що для впокою і для збудовання спільного.
20 Ради їжи не руйнуй дїла Божого. Все чисте, тільки лихо чоловікові, що їсть із спотиканнєм.
21 Добре не їсти мясива, анї пити вина, нї (такого), від чого брат твій спотикаєть ся або блазнить ся, або знемогає.
22 Ти маєш віру? май (її) собі перед Богом. Блажен, хто не осуджує себе в тому, що похваляє.
23 Хто ж сумнить ся, чи їсти, осудить ся, бо (їсть) не по вірі; все ж, що не по вірі, гріх.
До римлян 15
1 Мусимо ми, сильні, немочі безсильних носити, а не собі догоджати.
2 Кожен бо з нас ближньому нехай догоджає, на добре, до збудування.
3 Бо і Христос не собі годив, а яко ж писано: Зневага зневажаючих Тебе упала на мене.
4 Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіннє та утїшеннє (з) писання мали надїю.
5 Бог же терпіння та утїшення нехай дасть вам однаково думати між собою по Христу Ісусові,
6 щоб однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
7 Тим же приймайте один одного, яко ж і Христос прийняв вас у славу Божу.
8 Глаголю ж, що Ісус Христос став ся слугою обрізання ради істини Божої, щоб ствердити обітовання отцїв,
9 а для поган - з милостї, щоб прославляли Бога, яко ж писано: За се визнавати му Тебе між поганами й імени Твоєму співати му.
10 І знов глаголе: Звеселїть ся, погане, з людьми Його.
11 І знов: Хвалїть Господа, всї погане, і вихваляйте Його всї люде.
12 І знов Ісаїя глаголе: Буде корінь Єссеїв, Той, що встане, владикувати над поганами; на Него погане вповати муть.
13 Бог же вповання нехай сповнить вас усякими радощами й упокоєм у вірі, щоб ви збагатились упованнєм, силою Духа сьвятого.
14 Впевнив ся ж і я сам про вас, браттє моє, що й самі ви повні добрости, повні всякого знання, і зможете один одного навчати.
15 Сьмілїще ж написав я вам, браттє моє, трохи, яко нагадуючи вам по благодатї, даній менї від Бога,
16 щоб бути менї служителем Ісус-Христовим між поганами, сьвято проповідуючи благовістє Боже, щоб приношеннє від поган було приятне і осьвящене Духом сьвятим.
17 Маю оце похвалу через Христа Ісуса в Божих речах.
18 Не сьмію бо глаголати про таке, чого не вдїяв Христос через мене на послух поган, словом і дїлом,
19 силою ознак і чудес, силою Духа Божого; так що я від Єрусалиму і кругом аж до Ілирика сповнив благовістє Христове.
20 Так силкувавсь я благовістити, не де іменував ся Христос, щоб на чужій основинї не будувати,
21 а яко ж писано: Кому не звіщено про Него, побачать, і котрі не чули, зрозуміють.
22 Тим же й був я з'упинений не раз, прийти до вас.
23 Тепер же, більш не маючи місця в сих країнах, бажаннє ж маючи прийти до вас од многих лїт,
24 як пійду в Іспанию, прийду до вас; сподїваюсь бо, проходючи, бачити вас, і що ви мене проведете туди, як перш вами трохи навтїшаюсь.