Страница 65 из 144
— Забирайтеся геть, — кинула Фернанда. — І нічого лізти до порядних людей.
Звали його Маурісіо Бабілонья. Він народився й виріс у Макондо і працював учнем механіка в майстернях бананової компанії. Меме познайомилася з ним випадково, коли пішла з Патрицією Браун по автомобіль, щоб їхати на плантації. Шофер був хворий, вести машину доручили Маурісіо Бабілоньї, і Меме нарешті вдалося вдовольнити своє бажання — сісти поряд із водієм, щоб роздивитися всю систему керування. На відміну від штатного шофера, Маурісіо Бабілонья пояснив їй усе наочно. Це було ще тоді, коли Меме тільки почала відвідувати будинок сеньйора Брауна і коли водити автомобіль вважалося недостойною для жінок справою. Тим-то вона вдовольнилася теоретичним поясненням і кілька місяців після того не зустрічала Маурісіо Бабілонью. Згодом вона згадала, що під час прогулянки плантацією її увагу привернула його мужня краса — не сподобалися тільки грубі руки, — і що потім вона обговорювала з Патрицією Браун неприємне враження, яке залишила його майже гордовита самовпевненість. Якось у суботу Меме пішла з батьком у кіно і знову побачила Маурісіо Бабілонью, він був у своєму полотняному костюмі й сидів неподалік. Вона зауважила, що фільм його мало цікавить: він весь час обертався й дивився на неї, не стільки для того, щоб бачити її, а щоб вона знала, що він на неї дивиться, Меме неприємно вразила вульгарність цього вчинку. Після сеансу Маурісіо Бабілонья підійшов привітатися з Ауреліано Другим, і тільки тоді Меме зрозуміла, що вони знайомі, бо Маурісіо Бабілонья працював раніше на маленькій електростанції Ауреліано Сумного, — до її батька він звертався з шанобливістю підлеглого. Це відкриття звільнило Меме від неприязні, яку викликала в неї його гордовитість. Вони ще не бачилися віч-на-віч, не обмінялися жодним словом, крім слів привітання, аж раптом якось уночі їй приснилося, що він рятує її з корабля, який тоне, однак вона відчуває не вдячність, а лють. Уві сні вона ніби сама надала йому бажану можливість, а Меме жадала іншого, і то не тільки від Маурісіо Бабілоньї, але й від будь-якого чоловіка, котрий захопиться нею. Тому її обурило те, що, пробудившись, вона не зненавиділа його, а відчула непереборне бажання побачитися з ним. У міру того як минав тиждень, її неспокій чимдалі збільшувався, а в суботу зробився нестерпним, і, коли Маурісіо Бабілонья привітався до неї в кіно, їй довелося зробити над собою величезне зусилля, аби тільки він не спостеріг, що серце мало не вискочить у неї з грудей. Засліплена щастям і гнівом водночас, вона вперше подала йому руку, і Маурісіо Бабілонья її потис. На якусь частку секунди Меме розкаялася в своєму пориві, але розкаяння відразу перейшло в жорстоке вдоволення, коли вона зауважила, що його рука так само волога й холодна як лід. Вночі Меме стало ясно, що вона не матиме ані хвилини опокою, поки не доведе Маурісіо Бабілоньї всю марність його сподівань, і цілісінький тиждень дівчина вже не могла думати ні про що інше. Марно вигадувала всілякі виверти, намагаючись змусити Патрицію Браун піти з нею по автомобіль. Нарешті скористалася з приїзду до Макондо рудого американця й потягла його в Гараж, буцімто подивитися на нові моделі машин. Побачивши Маурісіо Бабілонью, Меме нарешті зрозуміла: вся річ у тім, що вона вмирає від бажання залишитися з ним віч-на-віч. Він теж усе зрозумів, щойно вона зайшла, і це розсердило її.
Я хочу подивитися на нові моделі, — сказала Меме.
Непоганий привід, — відказав він.
Меме здалося, ніби полум'я його зарозумілості обпалило її, і вона стала гарячково шукати спосіб, щоб принизити Маурісіо Бабілонью. Та він не дав їй зробити це.
— Не лякайтеся, — мовив він, притишивши голос. — Не вперше жінка губить голову через чоловіка.
Вона почулася такою беззахисною, що пішла геть з ґаража, навіть не глянувши на нові моделі, і цілісіньку ніч переверталася з боку на бік у ліжку, плачучи від обурення. Рудий американець, котрий, правду сказати, вже почав був цікавити Меме, здавався їй тепер немовлям у пелюшках. Саме тоді вона зауважила, що жовті метелики передують появі Маурісіо Бабілоньї. Вона бачила їх і раніше, найчастіше в Гаражі, але гадала, що їх вабить туди запах фарб. Якось вона почула, як вони пурхають над її головою в напівтемряві кінозалу. Але тільки коли Маурісіо Бабілонья став переслідувати її, мов той привид, видимий тільки для неї в людському натовпі, Меме збагнула, що жовті метелики мають якийсь стосунок до нього. На концертах, у кіно, в церкві під час меси — всюди, де Маурісіо Бабілонья був серед публіки, Меме досить було розшукати поглядом зграйку жовтих метеликів, щоб знайти його. Якось Ауреліано Другий почав бурчати, проклинаючи їхнє набридливе кружляння, і Меме мало не довірила батькові свою таємницю — адже вона обіцяла про все розповідати йому, однак інстинкт підказав їй — цього разу він не засміється й не скаже як звичайно: «Дізналась би твоя мати!» Якось уранці, коли Фернанда й Меме підрізали троянди, Фернанда раптом скрикнула й відтягла доньку вбік: саме з того місця, де стояла Меме, вознеслася на небо Ремедіос Прекрасна. Фернанду налякало якесь тріпотіння, яке зненацька наповнило повітря, і їй на мить здалося, що чудо повториться й з її донькою. Але то були метелики. Вони з'явилися перед очима Меме так несподівано, ніби виникли просто з сонячного проміння, і в неї тьохнуло серце. Тієї ж миті в сад зайшов Маурісіо Бабілонья з пакунком у руці — як він пояснив, то був подарунок від Патриції Браун. Зусиллям волі Меме взяла себе в руки й, зобразивши досить невимушену усмішку, попросила його покласти пакунок на поруччя галереї, бо в неї руки в землі. Фернанда майже не звернула уваги на чоловіка, якого через кілька місяців вижене з будинку, навіть не згадавши, що вже раз його бачила, — вона тільки помітила хворобливо жовтий колір його шкіри.
Дуже дивний чоловік, — зауважила Фернанда. — З обличчя видно — не житець він на цьому світі.
Меме вирішила, що мати просто ніяк не може забути метеликів. Скінчивши підрізати троянди, вона помила руки, забрала пакунок до спальні й там розгорнула. В пакунку виявилось щось схоже на китайську іграшку — п'ять вкладених одна в одну коробочок, а в останній була листівка, на якій хтось, що ледве вмів писати, старанно вивів: «У суботу побачимося в кіно». Меме злякалася: адже пакунок тривалий час пролежав у ґалереї і Фернанда могла поцікавитися, що там усередині. Сміливість і винахідливість Маурісіо Бабілоньї сподобалися Меме, проте його простодушна впевненість, що вона неодмінно прийде на побачення, вколола її. Меме знала, що в суботу ввечері Ауреліано Другий зайнятий. Проте увесь тиждень вона відчувала такий болісний неспокій, що в суботу умовила батька відвести її в кіно, а після сеансу прийти по неї. Поки лампи в залі ще світилися, над її головою безперестану кружляли нічні метелики. А потім це сталося. Вогні погасли, й поряд з нею сів Маурісіо Бабілонья. Меме почувалася так, ніби вона безпорадно борсається в страшній трясовині і врятувати її може, як це було уві сні, тільки цей пропахлий мастилом чоловік, ледь помітний у напівтемряві кінозали.
Якби ви не прийшли, — сказав він, — то ніколи більше мене не побачили б.
Меме відчула на своєму коліні тягар його руки й зрозуміла: від цієї миті вони обоє вже не беззахисні.
Мене в тобі обурює, — всміхнувшись, мовила вона, — що ти завжди кажеш саме те, чого не слід говорити.
Вона закохалася в нього до нестями. Втратила сон, апетит і так глибоко поринула в самотність, що навіть батько зробився для неї завадою. Щоб збити з пантелику Фернанду, вона склала довгий, дуже заплутаний список різних запрошень та справ, забула про своїх подруг і відкинула будь-які умовності, аби тільки побачитися з Маурісіо Бабілоньєю — байдуже де і в який час. Спочатку їй не подобалася його грубість. Коли вони вперше залишилися самі на пустирі за ґаражем, він безжально довів її до якогось тваринного стану, що геть знесилив її. Згодом Меме зрозуміла, що це також своєрідні пестощі, й відтоді зовсім втратила спокій, стала жити тільки своїм коханням, знемагаючи від пристрасного бажання знов і знов поринати в запаморочливий запах мастила та жавелю. Незадовго до Амарантиної смерті Меме раптом на короткий час посеред божевілля віднайшла ясний розум і затремтіла від непевності майбутнього. Тоді вона почула про одну жінку, що ворожила на картах, і тайкома пішла до неї. Це була Пілар Тернера. Побачивши Меме, вона відразу зрозуміла приховані причини, які привели дівчину до її кімнати. «Сідай, — мовила Пілар Тернера, — мені не потрібні карти, щоб передректи майбутнє дівчині з роду Буендіа». Меме не знала і ніколи не дізналася, що столітня віщунка доводиться їй прабабусею. Та й не повірила б цьому; того дня вона з цікавістю вислухала вкрай відверті пояснення Пілар Тернери, що, мовляв, болісну знемогу кохання можна заспокоїти тільки в ліжку. Цієї ж думки був і дотримувався й Маурісіо Бабілонья, але Меме не хотіла вірити: глибоко в душі вона вважала, що він так каже, бо невіглас, як і кожен робітник. Тоді вона гадала, що один різновид кохання знищує інший його різновид, бо ж людина за своєю природою, погамувавши голод, втрачає цікавість до їжі. Пілар Тернера не тільки розвіяла хибний погляд Меме, але й запропонувала до її послуг старе мотузяне ліжко, де сама зачала Аркадіо — діда Меме, а потім Ауреліано Хосе. Крім того, вона навчила Меме, як запобігати небажаній вагітності за допомогою гірчичних ванн, і дала їй рецепти напоїв, які, коли вже трапиться така біда, допоможуть позбутися усього — «навіть докорів сумління». По цій розмові Меме відчула такий самий приплив хоробрості, як і в день пиятики з подругами. Однак Амарантина смерть змусила її відкласти здійснення задуманого. Поки тривали дев'ять поминальних ночей, вона ні на мить не розлучалася з Маурісіо Бабілоньєю, який бродив по будинку серед натовпу людей. Потім почалася довга жалоба та обов'язкове затворництво, тож закоханим довелося на певний час розлучитися. Це були дні, повні такого внутрішнього хвилювання, такої нестримної знемоги й таких притлумлених поривів, що першого ж вечора, коли Меме вдалося вийти з дому, вона рушила просто до Пілар Тернери й віддалася там Маурісіо Бабілоньї без опору, без сорому, без кривляння, виявивши таку безсумнівну обдарованість і таку мудру інтуїцію, що підозріливіший чоловік міг би сплутати їх зі справжнісінькою досвідченістю. Вони кохалися двічі на тиждень близько трьох місяців, захищені несвідомим спільництвом Ауреліано Другого, який простодушно підтверджував вигадані донькою алібі, аби тільки звільнити її від суворої материної опіки.