Страница 9 из 15
— І я такої думки, хоча в мене є підстави припускати, що скарб сховано десь на материку. Адже в давнину люди мали звичку зазначати довготу і широту з відступом на кілька градусів.
— Атож, якщо на карті позначено десять градусів північної широти і дев’яносто східної довготи, це цілком може означати дванадцять градусів північної широти і дев’яносто два східної довготи, — ствердив Френк. — А може означати і вісім градусів північної широти і вісімдесят вісім східної довготи. Пірати тримали поправки в голові, і якщо вмирали раптово, а це було їхнім звичаєм, то секрет умирав разом з ними.
— Я вже майже вирішив перебратися на острів Бика і всіх цих ловців черепах вигнати звідти на материк, — продовжував Генрі. — А потім мені раптом здалося, що, мабуть, починати краще з материка. У тебе теж, напевно, є свої ключі для пошуків скарбу?
— Звичайно, — кивнув Френк. — Але знаєш, мені хотілося б узяти назад свої слова щодо поділу.
— То бери, — підохотив його Генрі.
— Ну, тоді беру!
І, скріплюючи свою угоду, вони міцно потисли один одному руки.
— “Морган і Морган” — компанія усього з двох осіб, — розсміявся Френк.
— Актив: усе Карибське море, іспанські колонії на материку, більша частина Центральної Америки, скриня, набита нікуди не придатним мотлохом, і безліч ям, викопаних у землі, — підхоплюючи жарт, продовжував Генрі. — Пасив: зміїні укуси, грабіжники-індіанці, малярія, жовта лихоманка…
— І красиві дівчата, що спочатку цілують зовсім незнайому людину, а потім тикають їй у живіт блискучим срібним револьвером, — додав Френк. — Я зараз розповім тобі одну цікаву історію. Позавчора я приплив на шлюпці до материка. Не встиг висадитися на берег, як до мене підскочила найвродливіша на світі дівчина і потягла за собою в джунглі. Я вирішив, що вона або збирається з’їсти мене, або одружитися зі мною. Але що саме — зрозуміти не міг. І, перш ніж я встиг це з’ясувати, як ти гадаєш, що зробила ця чарівна особа? Сказала щось досить непорядне про мої вуса і, пригрозивши револьвером, погнала назад до човна. А там заявила, щоб я негайно їхав і ніколи більше не повертався або щось подібне.
— А де ж це трапилося? — запитав Генрі, весь перетворившись на слух.
Але Френк, захоплений спогадами про свою невдалу пригоду, не помітив підвищеного інтересу співрозмовника.
— На протилежному боці лагуни Чирикви, — відповів він. — Я довідався потім, що це родовий маєток сімейства Солано. Ну і люди ж — справжній порох! Але я ще не все тобі розповів. Слухай. Спочатку, виходить, ця особа потягла мене в зарості й образливо відгукнулася про мої вуса, потім, загрожуючи револьвером, погнала мене назад до човна. А під кінець побажала дізнатися, чому я її не поцілував. Ні, чув ти щось подібне?
— І ти поцілував її? — запитав Генрі, і рука його мимоволі стиснулася в кулак.
— А що залишалося робити бідолашному чужоземцю в чужому краї? Дівчисько було прегарненьке!..
Наступної миті Френк схопився на рівні і, прикривши рукою щелепу, ледве встиг відбити удар могутнього кулака Генрі.
— Я… я… вибач, будь ласка, — промимрив Генрі, важко опускаючись на стародавню морську скриньку. — Я ідіот — знаю, але нехай мене повісять, бо я не можу дозволити…
— Ну ось, знову, — з докором перебив його Френк. — Ні, ти справді навіжений, як і всі в цій божевільній країні. Щойно ти перев’язував мені рану на голові, а тепер готовий знести цю саму голову з пліч. Поводишся не краще, аніж те дівчисько, що спочатку розцілувало мене, а потім стало тикати револьвером у черево.
— Правильно! Лай мене, я заслужив цього, — сумно мовив Генрі і відразу мимоволі знову спалахнув: — Біс би тебе забрав, адже це була Леонсія!
— Ну і що з того, що Леонсія? Або Мерседес? Або Долорес? Невже, коли хлопець поцілував гарненьке дівчисько, та ще під дулом револьвера, це дає право якомусь пройдисвіту в брудних парусинових штанях знести йому голову з пліч?
— А якщо гарненьке дівчисько заручене з пройдисвітом у брудних парусинових штанях?..
— Не може бути!.. — палко перервав його Френк.
— Так, і цьому обшарпанцю, — продовжував Генрі, — не досить приємно чути, що його наречена цілувалася з пройдисвітом, якого вона ніколи не бачила до того, як він висадився зі шхуни якогось сумнівного ямайського негра.
— Виходить, вона гадала, що це ти, — задумливо мовив Френк, починаючи розуміти, як усе те сталося. — Я не ображаюся за те, що ти скипів, хоча, мушу сказати, характер у тебе препоганий. Це ж учора ти збирався відрізати мені вуха, чи не так?
— У тебе теж вдача не краща, Френку. Як ти насідав, аби я відрізав тобі вуха, коли я поклав тебе на лопатки, ха-ха!
І обоє весело розреготалися.
— Це характер старого Моргана, — сказав Генрі. — Він, судячи з переказів, був задерикуватий, як чорт.
— Та, напевно, не задерикуватіший від цих Солано, з якими ти збираєшся породичатися. Там майже все сімейство висипало на берег і явно хотіло зрешетити мене, поки я гріб до шхуни. А твоя Леонсія схопила свою гармату і пригрозила довгобородому, вочевидь, батькові, мовляв, пристрелить його, якщо він не припинить стріляти в мене.
— Б’юся об заклад, що це і був її батько, старий Енріко! — вигукнув Генрі. — А решта — її брати.
— Милі голуб’ята! — мовив Френк. — Скажи, а ти не боїшся, що твоє життя стане занадто монотонним, після того як одружишся і ввійдеш у цю мирну, лагідну сімейку? — Проте відразу перебив себе: — Слухай, Генрі, якщо вони приймали мене за тебе, якого біса їм так хотілося тебе вбити? Знову, напевно, та сварлива морганівська вдача! Чим це ти роздратував родичів майбутньої дружини?
Генрі з хвилину дивився на нього, ніби зважуючи, сказати чи ні, і нарешті відповів:
— Ну що ж, можу тобі, мабуть, розповісти. Це паскудна історія, і, напевне, тут завинила моя вдача. Я посварився з її дядьком. Це був наймолодший брат її батька…
— Був?.. — перебив його Френк багатозначно.
— Я ж сказав, що був, — кивком стверджуючи свої слова, продовжував Генрі. — Його вже немає на світі. Звали його Альфаро Солано, і характер у нього був теж препоганий. Усі вони вважають себе нащадками іспанських конкістадорів[11] і пишаються цим, Як індики. Альфаро набув собі багатство на продажі цінних порід деревини і саме тоді розвів на узбережжі велику плантацію кампешевого дерева. Якось я з ним посварився. Сталося це в маленькому містечку Сан-Антоніо. Можливо, це було непорозуміння, хоча я досі вважаю, що він був не правий. Він завжди затівав зі мною сварку: розумієш, не хотів, щоб я одружився з Леонсією.
Ну от і сталося! Почалося все в пулькерії[12]. Альфаро пив там мескаль[13] і випив трохи зайвого. Він образив мене не на жарт. Нас розвели і відібрали рушниці; але, перш ніж розійтися, ми запри-сяглися убити один одного, І все лихо в тім, що під час нашої сварки було людей двадцять свідків і всі вони чули, як ми погрожували один одному.
Години за дві комісар із двома жандармами проходив глухим провулком тоді, коли я нахилився над тілом Альфаро: йому хтось усадив ніж у спину, і я спіткнувся об його труп, йдучи до берега. Що тут можна було сказати? Нічого! Усі знали про сварку і погрозу помсти. І ось не минуло і двох годин, як мене спіймали на гарячому біля ще не охололого трупа Альфаро. Відтоді я жодного разу не був у Сан-Антоніо — я тоді миттю дав драла. Альфаро був вельми популярний: це був хвацький хлопець, а таких завжди люблять. Мене навіть і не судили б, відразу випустили б кишки. Тому я негайно накивав п’ятами — pronto!
Потім, коли я вже був у Бокас-дель-Торо, мене розшукав посланець від Леонсії і передав мені обручку з діамантом, що я їй подарував. Тепер ти знаєш усе. Після цієї історії мені все остогидло. Повернутися в ті краї я не наважуюсь, знаючи, що Солано, та й тамтешні жителі прагнуть моєї крові; от я і перебрався сюди пожити трішки самітником і пошукати скарб Моргана… Проте мені вельми хотілося б дізнатися, хто загнав ножа в Альфаро. Якщо мені вдасться знайти вбивцю, я виправдаюся перед Леонсією й іншими Солано; і тоді можна не сумніватися, що ми одружимося. Тобі ж я можу зізнатися, що Альфаро був зовсім непоганий хлопець, хоч і запальний.
11
Конкістадори — іспанські завойовники, що наприкінці XV і в XVI столітті захопили величезні території Південної та Центральної Америки.
12
Пулькерія — пивничка, де продається пульке — п’янкий напій із соку рослини агави.
13
Мескаль — мексиканська горілка.