Серця трьох

Коли в основі цієї авантюри, іменованої “Серця трьох”, лежить співробітництво, то принцип співробітництва захоплює мене. Проте боюся, що такого колегу, як м-р Годард, можна здибати не частіше, ніж одного на мільйон. Ми жодного разу не прохопилися навіть словом, у нас не було жодної суперечки чи дискусії. Але в такому разі я також не просто спільник, а мрія! Хіба не я дозволив йому беззастережно “відображати” усе, що йому заманеться, протягом 15 епізодів сценарію, 1300 сцен і 31 000 футів плівки і, зрештою, 111 000 слів, що склали роман? і все ж тепер, коли я закінчив цю працю, я вельми був би радий, коли б не розпочинав її, — з однієї простої причини: мені хотілося б самому прочитати книгу і подивитися, як вона читається. А мене це вельми цікавить. Вельми.

Джек Лондон

Вайкікі, Гавайські острови,

23 березня 1916 року

РОЗДІЛ І

Цього пізнього весняного ранку події в житті Френка Моргана змінювалися надто швидко. Якщо коли-небудь людині призначено було, перемістившись у часі, стати учасником жорстокої, кривавої драми, а точніше — трагедії простих душ, і водночас свідком середньовічної мелодрами, насиченої сентиментальністю і бурхливими пристрастями, властивими мешканцям Латинського Нового Світу, то цією людиною Доля призначила бути Френкові Моргану, і то досить незабарно.

Проте сам Френк Морган перебував у незнанні того, що у світі щось для нього готується, і навряд чи був готовий до подій, які насувалися. Засидівшись за бриджем, він пізно розпочинав свій день. За пізнім пробудженням і запізні лий сніданок із фруктів і каші; покінчивши з цим, Френк подався до бібліотеки — зі смаком обставленої кімнати, звідки його батько останніми роками життя керував своїми великими і різноманітними справами.

— Паркере, — звернувся Френк до камердинера, що служив ще його батькові, — ти не помічав ознак ожиріння в Р. Г. М. останніми роками його життя?

— Ні, сер, — відповідав той із усією шанобливістю добре вимуштруваного слуги, але мимоволі змірявши швидким поглядом чудову постать молодика. — Ваш батько, сер, завжди був струнким. Постава його ніколи не змінювалася: він був широкоплечий, з могутніми грудьми, маслакуватий, проте талія, сер, у нього була тонка. Завжди тонка. Коли його поклали на стіл, багато молодиків у нашому місті могли б засоромитися своєї постави. Він завжди ретельно дбав про себе, сер, — я маю на увазі всі ці вправи, що він робив у постелі, півгодини щоранку. Ніщо не могло йому завадити. Він називав це своїм культом.

— Атож, постать у батька була рідкісна, — неуважно вимовив молодик, дивлячись на біржовий телеграф і кілька телефонних апаратів, установлених ще його батьком.

— Чудова, — переконливо ствердив Паркер. — Ваш батько був стрункий, як аристократ, незважаючи на ширококостість, могутні плечі й груди. І ви це успадкували, сер; тільки ви ще досконаліші.

Молодий Френк Морган, що успадкував від свого батька не тільки постать, а й чимало мільйонів, безтурботно розвалився в широкому шкіряному кріслі і витягнув ноги, зовсім як могутній лев у клітці, не знаючи, куди подіти свої сили. Розгорнувши ранкову газету, він поглянув на заголовок, що повідомляв про новий зсув на К’юлебрській ділянці Панамського каналу.

— Добре, що ми, Моргани, не схильні до повноти, — позіхаючи, промовив він, — а то я міг би і розтовстіти від такого життя… Правда, Паркере?

Старий камердинер, не розчувши, зніяковіло подивився на свого хазяїна.

— Так, сер, — поспішно сказав він., — Тобто я хочу сказати: ні, сер. Ви зараз маєте найкращий вигляд.

— Нічого подібного, — переконано заявив молодик. — Я, можливо, і не розжирів, але безумовно обм’якнув… Га, Паркере?

— Так, сер… Тобто ні, сер… я хотів сказати: ні, сер. Ви все такий же, яким повернулися з коледжу три роки тому.

— І вирішив, що неробство — моє покликання, — розсміявся Френк. — Паркере!

Паркер шанобливо витягнувся. Проте пан його вже занурився в глибокий роздум, немов вирішував проблему першорядної важливості, а рука його раз у раз смикала маленькі настовбурчені вусики, які він віднедавна почав відрощувати.

— Паркере, я їду рибалити.

— Так, сер.

— Я виписав кілька вудок. Будь ласка, склади їх і принеси сюди, я хочу оглянути. Я гадаю, що поїхати тижнів на два кудись до лісу — це для мене найкорисніше. Якщо я цього не зроблю, то, без сумніву, почну товстіти і зганьблю весь наш рід. Адже ти чув про сера Генрі? Старого оригінала сера Генрі, пірата і головоріза[4]?

— Так, сер. Я читав про нього, сер.

Паркер уже стояв біля дверей і чекав тієї хвилини, коли балакучість молодого пана вичерпається, аби виконати його доручення.

— Авжеж, пишатися тут нічим — старий розбійник!

— О ні, сер! — запротестував Паркер. — Адже він був губернатором на Ямайці і помер у пошані.

— Добре, що його не повісили, — розреготався Френк. — Власне кажучи, тільки він один і ганьбить наш рід, який сам і заснував. Але я ось що хотів сказати: я досить ретельно переглянув усе, що його стосується. Він вельми піклувався про свою постать і, слава Богові, до самої смерті зберіг тонкий стан. Це гарна спадщина, що перейшла й до нас. А от скарбу його ми, Моргани, так і не знайшли; втім, тонкий стан — це дорожче від рубінів. Родова ознака, як казали професори біології, котрі мене навчали.

Запала довга пауза, і Паркер обережно вислизнув з кімнати, а Френк Морган заглибився у вивчення газетної статті про Панаму й з’ясував, що канал відкриють для судноплавства, очевидно, не раніш як за три тижні.

Задзвонив телефон, і за допомогою електричних нервів сучасної високої цивілізації Доля зробила першу спробу простягнути свої щупальця і дістатися до Френка Моргана, що сидів у бібліотеці особняка, вибудованого його батьком на Ріверсайд-драйв.

— Шановна місіс Карузерс, — запротестував він у слухавку, — що б там не було, це просто тимчасовий ажіотаж. “Темпіко петролеум” у повному порядку. Це не спекулятивні папери, а цілком надійне вкладення капіталу. Тримайте їх. Тримайте міцно… Уся справа, напевно, в тім, що якийсь фермер з Міннесоти приїхав до Нью-Йорка і вирішив купити кілька пакетів акцій, бо вони здаються йому солідними, а так воно і є… Ну й що тут такого, що вони подорожчають ще трохи? Все одно не продавайте. “Темпіко петролеум” — це вам не лотерея і не рулетка. Це — надійне підприємство. Мені б, наприклад, вельми хотілося, аби воно було не таким величезним, — я б тоді міг фінансувати його сам… Та ні, вислухайте мене: зовсім це не жарт! Ми нині замовили тільки цистерн більше ніж на мільйон доларів. Наша залізниця і три нафтопроводи коштують понад п’ять мільйонів. Тільки діючі нафтосвердловини дадуть нам нафти на сто мільйонів доларів, так що нині головне наше завдання — доставити її до моря на танкери. Тепер саме час для вкладання коштів. Мине рік чи два, і державні папери порівняно з вашими акціями видадуться справжньою дурницею…

2

Переклад Анатолія Балабухи.

3

Стерлінг Джордж (1869–1926) — американський прозаїк і поет, близький до гуртка Джека Лондона.

4

Сер Генрі — відомий англійський пірат Генрі Морган (1635–1688), що діяв у XVII столітті в Карибському морі та в інших прибережних районах Центральної і Південної Америки, що належали тоді Іспанії. Згодом Морган пішов на англійську королівську службу і обійняв важливу адміністративну посаду на острові Ямайка, де розташовувалися опорні пункти британського флоту.