Вибух

— Ви користувалися нею? — запитав.

Корольова, очевидно, не чекала від Болотова такого запитання, бо зиркнула здивовано.

— Звичайно. Вони не нові.

Експерт розпростував хусточку делікатно, двома пальцями, наче повісив її на неіснуючий мотузок, протягнутий уздовж кімнати.

— Ви користувалися нею сьогодні? — уточнив. — Після того, як повернулися з Криму й побачили весь цей… — поворушив губами, шукаючи слово, — безлад?

— Ні.

— Подумайте, це важливо.

— Ні-ні! Але ж яке це має значення?

— Певно, цією хусточкою скористався злодій. Вона втрапила йому під руку, й висякався. Інші, бачите, випрасувані й складені.

Корольова гидливо поморщилася і мовила:

— Доведеться викинути.

Мабуть, в неї й на мить не виникла думка про те, що хусточку можна випрати: вона побувала в чужих, жадібних руках, і Корольова одразу винесла їй присуд.

— Поняті, прошу сюди, — визирнув з кімнати Болотов. Показав їм хусточку й пояснив: — Бачите, хусточки лежали в шухляді, й злодій витягнув їх. У цю висякався, так і відзначимо в протоколі.

Артистка зневажливо поморщилася.

— І це наведе вас на слід?

Експерт заховав хусточку до поліетиленового пакета. Нічого не відповів, та й навіщо Корольовій і понятим знати, як багато може дати для слідства ця необережність.

Здається, злодій не лишив жодних слідів, діяв акуратно, у рукавичках, у всьому відчувався досвід, починаючи від замка у дверях і кінчаючи обшуком квартири, непоспішливим і детальним, — він не хапав усе, що лежало під рукою, як зробив би недосвідчений і переляканий злодюжка, знав, ніхто його не потривожить.

Отже, злодій був добре поінформований — тому й допитувався Хаблак у Корольової, хто саме міг знати про її несподіваний від’їзд до Криму.

Майор подумав: безрезультатно. Однак одразу ж уточнив: поки що безрезультатно. Мусив ще детально порозмовляти з Корольовою, щоб встановити коло тих, хто знав про її від’їзд, бо саме в цьому бачив якусь перспективу, промінь світла в поки що абсолютній темряві. Однак порозмовляти з Надією Петрівною слід пізніше, коли отямиться, хоч трохи заспокоїться, принаймні зможе міркувати розсудливо. Цю розмову Хаблак відклав на завтрашній ранок, сьогодні ж передбачашся інші зустрічі, він уже склав приблизний план розслідування.

Четверта крадіжка на Русанівці за два тижні — Хаблак був упевнений: працював той самий злочинець чи злочинці, в усіх чотирьох випадках відчувався, так би мовити, однаковий почерк. По-перше, акуратно, із знанням справи відімкнуті замки, в двох випадках з чотирьох замки не стандартні, навпаки, ускладненої конструкції; на дверях же квартири Володимира Йосиповича Перовського стояв замок місцевих умільців, вони клялися йому, що ніхто й ніколи не зможе потрапити до помешкання без їхнього хитромудрого ключа, до того ж замків на дверях Перовського було два, несхожих між собою, — і все ж не встояли перед “гостем”.

Далі: у жодній квартирі злодій не залишив слідів, їдучи до Корольової, Хаблак мав можливість погортати справи, заведені в районному карному розшуку, не вельми ще товсті… Протоколи огляду квартир, опис украдених речей, нечисленні показання свідків… Але це побіжне читання не принесло майорові вдоволення. Ніхто з сусідів, яких розпитували працівники міліції, не бачив нічого підозрілого, а злодії не лишили жодної зачіпки…

І ось нарешті перший слід: пожмакана, забруднена хусточка на ліжку Корольової…

Господарів усіх чотирьох квартир під час крадіжок не було в Києві, виїхали кудись, перебували у відпустках, злодії дізнавалися звідкись про це, “працювали”, як і у випадку з Корольовою, акуратно й непоспішливо, відбираючи найцінніші речі. Крадіжки на попередніх квартирах відбулися, як твердили експерти, приблизно два тижні тому, заяви ж про них міліція одержала зовсім недавно. Якщо б Корольова не повернулася до Києва зовсім несподівано, розслідування злочину почалося б також через два тижні, за цей час свідки, якби такі й знайшлися, забули б усе, а злодії могли спокійно розпродати награбоване

Отже, в усіх чотирьох випадках мусив бути навідник, до того ж досить поінформований — злодії лізли не в першу-ліпшу квартиру, а обкрадали людей заможних: директора магазину, професора медінституту, майстра взуттєвого ательє і, нарешті, народну артистку Корольову — правда, чутки про заможність артистки виявились явно перебільшеними: ношена каракулева шуба та кришталеві вази не йшли в порівняння з тим, що винесли злодії з попередніх квартир.

Закінчивши огляд спальні, Болотов перейшов до вітальні. Побіжно оглянувши кімнату, вказав на дві темні плями на вигорілих від часу шпалерах.

— Картини? — запитав у Корольової. — Тут висіли картини?

— Так, — ствердила.

— Їх також украли?

— Звичайно. Не знаю тільки, для чого…

— Дешеві?

— Любительські. Подруга малює, ну, для власного задоволення, пейзажі, натюрморти… Але в позолочених рамах, яскраві кольори, начебто модерні…

— І злодія привабили кольори?

— Та позолочені рами. А ось цей пейзаж, — любовно провела пальцями по зовсім простій рамі, — Івана Труша. Колись, — очі в неї затуманились, — якими ж ми були молодими… Театр гастролював на Закарпатті, й мені подарували пейзаж Труша.

— Маємо хоч невелику втіху від злодієвої необізнаності, — похмуро посміхнувся Болотов і розуміюче зиркнув на Хаблака. Майор кивнув: те, що злодій зняв зі стіни яскраву мазанину в золочених рамах, підтверджувало їхні здогади — у квартирі Корольової побував досвідчений “домушник”, який нічого не тямив у мистецтві, але досконало знав вартість кришталю, носильних речей та виробів з дорогоцінних металів.

Злодіїв такої кваліфікації в Києві було лише два. Один з них, Павло Шлапак, давно вже “зав’язав”: мешкав на Подолі, прижився біля крикливої, але душевної молодиці, працював автослюсарем, а руки мав справді золоті, його тепер на “малину” й арканом не затягнеш, та й для чого йому лізти до чужої квартири? Власників “Жигулів” он скільки розвелося, свисни тільки — гроші самі в руки течуть.

Другий, Василь Овсійович Сіренко, постарів, постатечнішав і років уже п’ять жив смирно, працюючи вантажником у гастрономі. Казали, правда, що іноді випивав зайве й хвалився своїми минулими “подвигами”, та підозрілих знайомств за ним начебто не водилося, а без цього такі великі крадіжки не мали сенсу: речі треба вивезти й збути, одному, без спільників, зробити це важко, майже неможливо, отже, і Сіренко, мабуть, відпадав. Однак перевірити їх обох треба було неодмінно. Хаблак вирішив доручити цю делікатну справу дільничним інспекторам, та й хто, крім них, міг краще впоратися з цим?

Згадавши про дільничних, Хаблак перевів погляд на лейтенанта Миколу Сагайдачного, тутешнього дільничного, який сидів у кутку кімнати на м’якому пуфику, незручно підібгавши під себе ноги й тримаючи відкриту теку, готовий першої-ліпшої хвилини занести до протоколу ще якесь спостереження експерта.

— Лейтенанте, — гукнув Хаблак, й інспектор одразу обернувся. Був він ще зовсім молодий, недавно закінчив школу міліції і до служби ставився надто серйозно, вважаючи її найпочеснішою і найвідповідальнішою в світі. А тут четверта велика крадіжка саме на його дільниці. Лейтенант сприйняв їх як особисту образу, казали, днював і ночував у своїй кімнатці, майже не спав, ходив по дільниці, сподіваючись уночі натрапити на слід злодіїв. Хаблакові розповідали, що, почувши про крадіжку в квартирі Корольової, мало не заплакав. Зразкова дільниця, жодного дрібного хуліганства, дебошів та інших пригод — і от тобі, все місто гомонить про крадіжки на Русанівці…

— Слухаю вас… — Сагайдачний склав теку, готовий підвестися, та Хаблак жестом зупинив його.

— Треба опитати людей, — наказав майор. — З цього та сусідніх під’їздів. Може, хтось помітив щось підозріле.

— Буде зроблено, — одказав лейтенант, і Хаблак зрозумів, що дільничний сьогодні ж побуває в кожній квартирі не тільки цього будинку, а й навпроти. Сагайдачному не треба було розтлумачувати, чим саме слід цікавитися в сусідів, і Хаблак зиркнув на Болотова: чи не надибав експерт щось нове й цікаве. Але сподівання його виявилися марними, огляд місця пригоди, як тепер офіційно називалася квартира Корольової, не приніс більше нічого суттєвого: майор дав протокол на підпис понятим і, домовившись а Надію Петрівною про зустріч, спустився з сьомого поверху ліфтом разом з Болотовим.