Страница 30 из 41
— Нам треба прорвати ланцюг, тоді я зможу поговорити з одним важливим чоловіком он у тому от фургоні, — показав пальцем Асура Махарадж.
— Три ряди поліцейських з щитами, — порахував вголос Енді. — Знаєш у школі, я був центральним нападаючим. Коли я був у середніх класах, мене боялись навіть старшокласники. Я думаю, ми прорвемось. Гей, народ! — закричав Енді. — Скільки можна терпіти цих лягавих? Я почуваюся, як квочка в курятнику, оточений з усіх сторін цими лисицями! Вали поліцейську країну! Додолу банду! Поліція — інструмент у руках банкірів!
«Так їх, так», — почулося з натовпу.
— Не хочу бути загнаним у власній країні! Не хочу почуватися безпомічною маріонеткою! Геть банду від грошей! Геть маріонеткову поліцію!
Асура Махарадж вражено спостерігав, як швидко починає довкола Енді збиратися натовп. Здається, він недооцінив цього вкритого ластовинням чоловіка. За якихось десять хвилин люди зосередилися біля кордону з поліціянтами. Ті стояли, відгороджені металевими турнікетами, тримаючи в руках пластикові щити, широко розставивши ноги, міцно впершись у землю.
— Кому ви служите? — кричав їм Енді, і люди підхоплювали його слова згідним ревінням. — Приєднуйтесь до нас! Нас дев’яносто дев’ять процентів! Нас підтримує ціла планета!
— Так їх, так! — кричали за спиною в Енді. — Де мої пенсійні виплати? Де мої дотації?
— Я чесний фермер, — пробасив Енді. — Я працюю з ранку до ночі, а ввечері, коли я вмикаю телевізор, я дізнаюсь, що моя країна сидить по вуха в лайні!
— Так, так! — ревів натовп позаду.
— Моя льоха — й то чистіша, ніж ті, кого ви захищаєте! Складіть зброю, приєднуйтесь до нас! Ми зупинимо всі війни, ми роззброїмо всю планету. Хіба ти не хочеш долучитись до процвітання планети? — гукнув Енді.
Один із поліцейських, що стояв у ланцюгу, не витримав:
— Закрийся вже, село!
— Як ти назвав мене?
— Я назвав тебе «село», бевзю.
— Вгамуйся, Дженкс, — гукнув хтось із поліцейських.
— Авжеж, вгамуйся, Дженкс, — підхопив Енді. — Вгамуйся, інакше тобі знімуть надбавку за це безглузде стояння в ланцюгу піжонів у чорних костюмах. Інакше тобі не буде що розповідати своїм внукам — не зможеш сказати, як доблесно ти стримував тих придурків на Уолл-стріт, котрі хотіли перемогти несправедливість. Авжеж?
— Так! — заревів натовп.
— А може, Дженксу просто без різниці, що відбувається навколо нього до тих пір, поки це не стосується його товстої задниці? Хай там що, аби моя дитина була ситою! А діти арабів — це справа Саддама Хусейна і Усами бін Ладена! Ні, Дженкс, зараз ти кожною хвилиною, що стоїш тут, несеш відповідальність за всі війни, які відбуваються в цілому світі. А знаєш, чому? Тому що ти бачиш, що робиться несправедливість. І ти нічого не робиш, аби захистити правду, Дженкс. Тому що коли тобі стане совісно, ти завжди зможеш набухатися, Дженкс, або нажертися лайна, яке тобі продають під виглядом гамбургерів! Ти відповідальний за все, Дженкс, це все ти, ти винуватий у тому, що діти зараз голодують в Африці, що йдуть війни на Середньому Сході, що винищуються тропічні ліси в Бразилії, і знаєш чому, Дженкс? Тому що робиться несправедливість, Дженкс, і ти нічого не робиш, аби захистити правду. Ти підтримуєш цю брехню, ти стоїш на іншому боці, ніж ми, а ми могли б зараз бути разом, і тоді б ми переламали їх, тому що нас — 99 процентів!
Натовп у ражі закричав, заулюлюкав і загрюкав у каністри.
— Попереджаю, ще одна образа працівника поліції, мудило, і я застосую до тебе свій до-о-вгий гумовий кий.
— Що, правда неприємна, Дженкс? Вибирай, з якою совістю жити — з розумінням, що ти міг щось зробити, але не зробив, чи з відчуттям, що ти вкрав у своїх дітей майбутнє, вкрав у них мир і спокій, натомість подарував світ, де все продається, і все купується, де все використовується, поки воно може використовуватись, а потім викидається? Тебе теж може спіткати така доля, Дженкс, не тільки тебе — всіх вас, хлопці, вас усіх використовують зараз, як ганчірки, щоб закрити трубу, яку прорвало. Але знайте, нас уже не зупинити! Цілий світ підтримує нас.
— Молися, щоб ми не зустрілися в темному переході, село, — процідив Дженкс.
— Молюся, щоб ми зустрілися, і щоб ти дав мені як слід у тому темному переході, Дженкс! Бо як інакше ти зрозумієш, що ти безсилий щось змінити за допомогою своєї злості? Ти неміч, Дженкс…
— Останнє попередження, Арізона.
— …ти здався жадібності та страхові…
— Заткни пельку, я сказав тобі!
— …своєму ницому бажанню сито їсти і ні про що не думати!
Від цих слів поліцейський, котрого звали Дженкс, роз’єднав неперервний ланцюг поліцейських і зробив два кроки вперед до металевих парапетів, аби огріти Енді палицею. І саме в цей момент Енді вискочив на парапети і кинувся Дженксу навперейми. За ним, не роздумуючи, метнувся Асура Махарадж. Під натиском натовпу парапети почали завалюватися, і хвиля людей, що згустилася вздовз загорож, навалилася на поліцейських. Ті наставили щити, втримуючи людську масу, але тиск дедалі наростав.
— Ах ти ж, клятий селюку, — кричав Дженкс, розмахуючи своєю гумовою палицею, та Енді мовби й не відчував його ударів. Він просувався вперед. Асура Махарадж крутив головою, визираючи в тисняві натовпу прохід, але скрізь щити стояли щільно.
«Господи, будь ласка, допоможи мені прорватися, — подумав він. — Допоможи мені зробити те, що Ти просиш мене».
— Гей, мужик, — почув він з-за спини. — Сюди давай, — хтось потягнув його, і він побачив серед переплетіння рук обличчя Вільяма Джозефа Сміта. Між поліцейськими утворився невеликий прохід. Енді, мов цирковий силач, наліг на кордон із поліцейськими, не відчуваючи ударів киями, ланцюг проліг під його вагою, і щити знову розійшлися. Асура Махарадж не гаючи ні хвилі, кинувся у щілину. Почалася бійка, в якій уже було не розібрати, хто кого і за що обмахує киями. Асура Махарадж, закриваючи голову руками, відчуваючи, як по ньому шмагають важкі палиці, зробив іще один різкий прорив крізь плетиво тіл, хтось ударив його під дих, він побачив, як у натовпі заблищали кайданки, у машини почали передавати перших заарештованих, які брикалися ногами і волали. У діло пішли балончики зі сльозогінним газом. Асура Махарадж ухилився від чергового удару ногою і вискочив із протилежного боку живого ланцюга. Він упав на коліна, аби віддихатись, однак побачивши, що до фургона залишилося всього сорок метрів, кинувся туди.
— Гей, зупиніть хтось цього придурка, — почув він собі в спину. Асура Махарадж кинувся бігти до фургона. Відчинив дверцята і вскочив усередину.
— Так, так, так. Хто це у нас? — почув він знайомий скрипучий голос рептилії. — Невже сам містер Асура Махарадж, збурювач громадського спокою і заколотник? Чим же ми повинні завдячувати такому візитові?
За монітором химерного прилада, мало схожого на земні комп’ютери, в чорній солдатській уніформі сидів помічник судді Раху.
— Вітаю вас, пане помічник судді.
— Не треба цих поклонів, Махарадж. Тобі не треба було так прориватися, сьогодні увечері я б сам прийшов до тебе.
— Боюсь, увечері було б уже запізно.
— Запізно? А по-моєму, прогулянка по багаттю світової війни — найкращий час для розмови двох йогів.
— Не для мене. Я, здається, став надто людиною, щоб насолоджуватися такою прогулянкою.
— Швидко ж, Асуро, ти забув свою природу.
— Думаю, моя природа щойно чекає, поки я відкрию її.
— Оптимістично. Втім, хотілося би розчарувати тебе, — помічник судді Раху розвернувся до нього. — Що ж, сідай, — він вказав рукою на крісло біля себе. Асура Махарадж присів.
— Я бачу, тебе побили, на тобі кров, — помічник судді Раху нахилив обличчя до Асура в удаваному співчутті.
— Дурниці, — Асура Махарадж провів долонею по обличчю, і та стала червоною. — Сьогодні має пролитися значно більше цієї червоної штуки.
— Ти правий, мій хлопчику, — усміхаючись, сказав помічник судді Раху. — Зараз, один момент, — старий змій зробив застережний жест Асурі і надягнув навушники з мікрофоном. — Дельта п’ять, це база. Дельта п’ять, це база, що у вас?