Тінь попередника

— Ну й біс із нею, з тією активацією… Ви, сестро, знаєте, що сталося насправді?

— Імператор мертвий, — оголосила Знаюча. В цих її словах бриніла, співала і рвалася на волю недоречна для Преподобної сестри тріумфальна радість.

Борт лінкора першого класу L1 «Айн Соф»,

орбіта Місяця, супутника Землі (0КА01:3а).

Сонячна система.

23 октомбрія 416 року Ери Відновлення

Туре Шактірі Другий наштовхнувся на портрет випадково. Він прискіпливо оглядав свої тимчасові апартаменти і вже пройшов через приймальню до робочого кабінету, коли щось наче прошепотіло йому у вухо: «Стій!» Імператор зупинився, озирнувся. І відразу його побачив, цей портрет. Він висів на протилежній стінці, правіше від входу до приймальні. Великий, у рамі кольору старого срібла.

На портреті було зображено імператора Сіорана Шостого, останнього монарха з Дому Тізе, бічної лінії великої династії зоряних мандрівників і володарів. Саме за його правління було завершено будівництво лінкора, і портрет шостого із Сіоранів в апартаментах «Айн Софу» був більш ніж доречним. Правлячий імператор знав правду про смерть цього монарха. Його було вбито за наказом діда Туре Шактірі Другого — тодішнього канцлера Іріте Ойзеле. Батько розповідав імператорові, що дружина Іріте — піфійка Ківа — була категорично проти цього вбивства. Вона благала чоловіка не давати санкції на злочин, не наражати себе і нащадків на кармічний гнів вищих сил. Але канцлер сподівався не на пророцтва Знаючих, а на крихітних мікророботів, здатних вночі підкрастися до сплячого і залишити на шкірі маленьку крапельку контактної отрути.

Імператор дивився на портрет і намагався уявити собі, як це було. Зграйка мікроскопічних механізмів, менших за блоху, набагато менших, неквапом злізає зі стін. Ось вони оточують сплячого Сіорана, атакують… Ні, напевне, все було не так. Робот-убивця був одним-єдиним. Він ховався у ворсі килима. Або сховався під таким ось портретом. Тоді, здається, ще не було сканерів, здатних виявляти такі малопомітні псевдожиттєві форми. А може, й були, але зрадники, підкуплені дідусем Іріте, їх вимкнули. І тоді робот почав свою чорну справу. Він виліз зі своєї криївки і поповз, поповз…

Імператора пересмикнуло від обридження. Ще трошки, і він зірве з себе одяг і шукатиме на тілі затаєних маленьких убивць. Такі істеричні напади траплялися з ним усе частіше. Він знав, що це лише невротичні примари, але нічого не міг з цим удіяти. Йому треба було відволіктися, перемкнути уяву на інші теми й образи. Раніше йому допомагали наложниці й професійні організатори костюмованих оргій. Але останнім часом він почав боятися наложниць. Серед них могли опинитися замасковані вихованки піфійських жриць. Майстри оргій тинялися без роботи.

Туре Шактірі наблизився до портрета. Його було виконано з використанням невідомої імператорові технології. Масивне, з важким підборіддям, обличчя Сіорана Шостого тьмяно відблискувало чи то міддю, чи то червонуватим металізованим лаком. Темно-бордове тло портрета щільно вкривали химерні рельєфні візерунки, залишені тонким інструментом.

«Добре бути художником, — подумав Охоронець прав і свобод світів. — Малюєш собі портрети, пейзажі, заробляєш гроші й безсмертну славу, кохаєш красивих натурниць і не боїшся, що одна з них у найніжнішу мить прокусить тобі шию. Насолоджуєшся радощами життя. Спокійно спиш. І не шукаєш мікровбивць у власній білизні».

Розуміння виникло в нього, як острів серед неспокійного океану. Він навіть не здогадався, а відчув усім своїм єством, що вороги чудово інформовані про його фобії. Вони знають, що більше за всі жахи світу він боїться невидимих нанороботів, запрограмованих на атентат. І вони грають на його фобіях, немов на інструментах… Підкидають йому якісь бридкі грудки пилу і змушують його тікати з бази як останнього страхополоха… Ні, це неправда. Є щось таке, чого він боїться більше, ніж роботів-убивць. Телепатки з Піфії. Синьоокі відьми, невідворотні, всюдисущі і невблаганні. Жриці смерті. Кров прилила до обличчя монарха.

І в ту мить, коли образи піфійських відьм в його уяві стали межово чіткими, майже фізично відчутними, йому здалося, що око намальованого Сіорана ворухнулося.

«Що ще за маячня!» — Туре Шактірі нахилився до портрета і побачив, що в оці Сіорана з'явився маленький отвір. Зовсім крихітний, не більше за міліметр у діаметрі.

«Гніздо робота!» — тіло монарха вкрилося холодним потом.

Він уже почав викликати охорону, але з отвору просто йому в обличчя стрілила цівка прозорої рідини. Охоронець прав і свобод світів відійшов до своїх предків ще до того, як його велике тіло впало на підлогу. А через три секунди на його особистий комунікатор прийшов запит. Супремус безпілотного крейсера КХ17, що огинав далеку зірку в Агрегаті Оріона, запросив найвищої санкції на знищення великого військово-транспортного корабля «Капітан Паландо».

— …Цей портрет, сіре, висів тут з часів побудови лінкора, — сказав старий технік, який з безпечної відстані дивився, як знімали зі стіни портрет. — Ми його сто разів проскановували, шукали там роботів, а воно ось що там було…

Шеф особистої охорони покійного імператора байдужо спостерігав, як одягнені в захисні костюми спеціалісти управління «А» розміщають портрет у прозорому боксі, як знімають шар фарби з його поверхні.

— Так, сіре, це древня пастка, — продовжував свою балаканину технік. — Її, напевне, приготували ще для Сіорана Шостого, але тоді вона не стала в пригоді. Старого інакше вбили… Але ж хтось таки пам'ятав про цю пастку, знав, як вона працює. І що отрута в ній не слабшає з часом, також знали. А вона шістдесят років чекала. І дочекалась…

— А вас, майстре, чекає трибунал, — сказав технікові шеф охорони. — Ви повинні були її знайти.

— А як би ми її знайшли, сіре? — щиро здивувався технік. — Це ж не робот, не псевдожиттєва форма, а проста механічна пастка з тепловим сенсором. Її сховали в живописному шарі, а на нього ще наклали металізованої фарби. Таку пастку жоден сканер не зміг би знайти. Навіть резервуар з отрутою не висвічується. На екрані — лінії, смуги, плями. Ручна робота. Живопис. Там, де немає стандартів, неможливо знайти відхилення… Усе в них було продумано, все до останньої дрібниці. Піфійська робота, сіре, навіть сумніву не майте. У ноланців там або альфійців у мізках на таке масла б не стало. А піфійки, ті можуть. Відьми — вони і є відьми… Але мене інше дивує: навіщо було імператорові так близько підходити до портрета? Вона ж слабенька, ця пастка. Може вбити лише з близької відстані. Десь зо пів-метра, не більше… А може, він під гіпнозом був?

— Ідіот, — прошепотів шеф охорони і вийшов з приймальної.

«Кажуть, що за давніх часів охоронці загиблих монархів кінчали життя самогубством, — прийшла йому до голови похмура думка. — А тепер шість років до пенсії, доведеться йти охоронцем до приватної фірми. До якого-небудь гамана з вухами… Якщо ще залишать жити, зрозуміло… Вислуга, доплати за звання, за секретність, за особливі умови праці — все пішло до одного місця…»

Захищений канал міжзоряного зв'язку

Через Білі Камені з родини Логолло.

24 октомбрія 416 року Ери Відновлення

Канал відкрито о 09:47

за умовним галактичним часом.

«Вітаю вас, ґрос-адмірале Теслен!»

«Радий чути вас, генерале Марков».

«Ви бажали розмовляти зі мною. Я слухаю вас, сіре».

«Наскільки мені відомо, генерале, у довіреному вам покійним монархом Секторі Кастора склалася напружена ситуація. Згідно з рішенням сенатського Комітету з питань безпеки, я виконую обов'язки реґента Імперії, і прошу вас доповісти про здійснені вами заходи безпеки».

«Наскільки мені відомо, сіре, Комітет не є уповноваженим пропонувати комусь або надавати комусь реґентську владу. Навіть такій достойній людині, як ви, ґрос-адмірале. Правом визначати правлячих реґентів, за законом, наділено винятково Президію. А я, вибачте, сіре, не отримав поки що жодної постанови Президії Сенату, яка б підтверджувала ваші реґентські повноваження».