Депеш мод

Ще з нами на поверсі живе Ваха. Ваха — грузин, хоча Собака його теж називає євреєм. У Вахи свій бізнес — біля кільцевої, на самому виїзді з міста, зовсім близько від нас, у нього стоїть кілька кіосків, у яких працює кілька наложників. Наложники живуть в одному з кіосків, збираються там на ніч, взимку палять багаття, одного разу ледь не спалили кіоск, добре, що він був залізний, просто посмажились, але вижили. Ваха має цілих дві кімнати — в одній він живе, в іншій тримає контрабанду, різні там шоколадки, колу, героїн і чупа-чупси. Мінтурі він платить, вахтерам теж, нас не чіпає, тож Ваха — позитивний герой, точно позитивний, інакше не скажеш. Нам він продає непалену водяру, хоча знижок не робить. Собаку Ваха боїться, і коли той приходить до нас, зачиняється в одній із кімнат, я собі уявляю, як він у цей час перераховує терті банкноти і заковтує золоті монети, щоб єврей-антисеміт Собака Павлов не відібрав бува чого.

Далі по коридору, десь у його нетрях, живе Какао — донбаський інтелігент. Себто, його мама працює в бібліотеці на якійсь шахті. Какао товстий, і ми його не любимо, він до нас натомість тягнеться, ну, в нього й виходу, за великим рахунком, іншого немає, хто стане водитись із донбаським інтелігентом. Хоча в нього є ще якісь знайомі в місті, окрім нас, якісь музиканти, очевидно, такі самі піжони, як і Какао, коли він із ними зустрічається, то приповзає додому на рогах, накачаний портвейнами, і завалюється спати. В Какао є пісочний костюм, у якому він схожий на повного мудака, він його майже ніколи не знімає, ледь не в душ у ньому ходить; коли накачується портвейнами і приповзає додому, завалюється в ліжко просто в цьому костюмі, багатофункціональна штука виходить — костюм донбаського інтелігента. Прокинувшись, Какао виходить на кухню і спостерігає, хто там що собі готує, нюхає напівфабрикати і говорить на всілякі відв'язні теми — неопохмілений, товстий, у м'ятому піжонському костюмі.

Ще весь час десь поруч живе Моряк — відбитий чувак із порваним правим вухом, каже, що вухо йому собака прокусив, Павлов? — перепитує обов'язково хто-небудь, такий ніби жарт, Моряк якийсь богобоязливий чи просто гальмонутий, навіть не знаю, як пояснити, він, скажімо, миється лише вночі, говорить, що не хоче, аби йому заважали, заважали що? питаюсь я весь час, Моряк червоніє, але й далі миється лише вночі, такий ось чувак.

З інших друзів можна згадати хіба що Карбюратора, так, Сашу Карбюратора, теж мого гарного приятеля, Саша приїхав звідкись із кордону, хоча він тут всюди, цей кордон, Саша власне приїхав всупереч батьківській волі, виявляється й таке буває, у нього вдома залишились мама і вітчим, Саша закінчив курси водіїв, має справжнє водійське посвідчення і хоче з часом відкрити яку-небудь контору з перевезення вантажів, ну там купити собі катафалк і возити, скажімо, меблі, він взагалі пристрасно ставиться до техніки, якщо ви розумієте, про що я. Одного разу він навіть купив собі підручники зі схемами й описами автомобілів і спробував у всьому цьому розібратись. Почав він, як неважко здогадатись, із карбюратора. Після цього підручники зникли, я собі так розумію, що їх просто хтось пропив, чого добру пропадати. Загалом, Карбюратор має таку здатність — вступати в гівно, не для нього приготоване.

Ну, всіх решту я вже й сам не надто добре знаю, з'являються різні герої коміксів час від часу, але прослідкувати, хто вони і для чого з'являються в нашому житті, дуже важко, так — приходить який-небудь, умовно кажучи, Іваненко — химерний тип, якщо не сказати йобнутий, і власне це все, що про нього можна сказати. Фактично все.

Гарна, вічно голодна компанія, котру незрозуміло що тримає разом, бо в принципі всі одне одного недолюблюють, ну, але це ще не причина, аби ігнорувати здорове спілкування. Робити нам, за великим рахунком, немає чого, хоча у кожного свої стосунки з дійсністю, в нашому віці вони зводяться до якихось простих примх і побажань — там потрахатись, я навіть не знаю, що іще. Жінки нас ігнорують, навіть проститутки з кільцевої, ми час від часу ходимо подивитись на проституток, такі ніби як екскурсії, безкоштовні атракціони, грошей у нас, звичайно, немає, тому ми просто з ними тусуємось, клянчимо папіроси, розповідаємо різні історії з життя, заважаючи їм, одне слово, заробляти важкий хліб проститутки. Але вони до нас ставляться непогано, там на кільцевій вони не особливо комусь потрібні, так само, як і ми, і їм, і нам не вистачає бабок і суспільної любові, і вони, і ми переживаємо це мокре дощове літо на порожньому харківському передмісті, зарослому травою і заліпленому рекламою, фантастичне місце, фантастичні проститутки, фантастичне життя. Гомосексуалізмом ми не займаємось, хоча до того все йде.

7.00

Головне, що вони все правильно порахували, в таких випадках щось десь не додумаєш — обов'язково попадеш, тут все не так просто, коли починаєш робити свій бізнес, щось там продавати, спершу подумай, хай ти навіть безпрограшними на перший погляд фішками займаєшся, все одно краще перестрахуйся. Одна річ якщо маєш справу, скажімо, з акціями або з перерахуваннями, ну, коротше, якщо бабки тобі до рук не трапляються, тут ще за тебе хтось може все порахувати, тільки й маєш виконувати, і що там від тебе вимагається, і не займатись розпіздяйством на робочому місці. Інша річ, якщо працюєш із живими бабками, з чорним, блядь, налом, і за тобою не стоїть контора, якщо опиняєшся сам на сам, без жодних посередників, з живою грошовою масою, ось тоді краще подумати, інакше де-небудь обов'язково влетиш, це вже без варіантів. Скільки разів доводилось бачити, коли нормальні загалом люди хапались за відверто лажові речі, відповідно горіли разом із рештками фінансового благополуччя і суспільної поваги, бізнес середньої руки така стрьомна штука, що лише один невірний крок — і вже маєш паяльник в задниці, таке ось первинне нарощування капіталу в умовах посттоталітарного суспільства.

Вони й мені спочатку пропонували вступити в долю, але я чомусь відмовився, не знаю, щось мене насторожило, навіть не знаю що — зовні все виглядало серйозно, мій друг Вася Комуніст, хороший хлопець, рідкісної душі похуїст, у якийсь момент заламався жити на водці з чаєм з постійними перебоями і все порахував, виходило ніби складно: вони скидаються на чотирьох, їдуть у Росію, купують там на всі бабки два ящики водяри, якщо купити в нас долари і поміняти їх в Росії, вони якраз вигравали на курсі, тим більше якщо береш оптом, ну, два ящики — це не опт, але кого це хвилює. В Росію і назад вони добираються електричками, на квитках економлять, в дорозі харчуються все тією ж водярою, привозять її назад і сплавляють на вокзалі за подвійну ціну, потім знову їдуть в Росію і купують чотири ящики водяри, так само привозять її назад і так само сплавляють, це займе трохи часу, але за пару ночей на Південному вокзалі міста Харкова можна продати будь-що, навіть душу, якщо вона в тебе є, після цього починалось найцікавіше — вони їдуть ще раз, востаннє, і на всі бабки купують вісім ящиків водяри, перевозити її дещо ризиковано, але спробувати можна, в разі чого відкупитись від митників можна буде тією ж таки водярою, хоч і шкода.

І ось, — говорили вони мені, — у нас виходить по два ящики водяри на рило, уявляєш? Ну, — кажу, — і що? І ми — говорили вони з придихом — їх пробухуємо!!! Що, всі вісім ящиків? Так! Не подужаємо, — кажу. Хуй, — говорить Вася Комуніст, — дні за три подужаємо, точно подужаємо. Я уявив собі ці три дні й відмовився.

Вася справді вміє такі речі серйозно провернути, я його розумію в принципі, що йому втрачати, це його шанс бодай кілька днів не мати перебоїв з продовольчим кошиком, який у його випадку майже виключно складається з різної лікеро-горілчаної продукції, власне горілчаної, причому тут лікери. Він набирає скаутів, підмовляє Моряка, Моряк погоджується досить швидко — чому б і не поїхати, говорить, у місті йому робити немає чого, ним навіть міліція не цікавиться, тому що живе Моряк без прописки, як і належиться справжньому морському вовку, вночі переховується в душі, вдень відсипається, про його існування взагалі мало хто знає, дембель в маю, одним словом, ще до них пристають два якихось чувака, невідомого соціального походження й адміністративного підпорядкування, Вася цілу ніч з середи на четвер проводить серед них агітаційну роботу, говорить, що в Росії зараз можна майже за безцінь скупити будь-що, хоч танки через кордон переганяй, але танків вони не хочуть, вони хочуть водяри, тож план усім подобається, я б теж погодився, я вже казав, ну, та не склалось. І ось на ранок вони таки зриваються їхати за своїми примарними синіми птахами демпінгового алкоголю, скидаються в кого скільки є, але у них не вистачає навіть на морозиво.