Буремні дев'яності

— Мій батько, містер Квін, був піонером південного заходу, — сказала йому місіс Гауг, — отже, я корінна австралійка і не боюся труднощів. Інша справа Морріс. Він приїхав сюди, в колонію, щоб зайнятися сільським господарством і розбагатіти. Звісно, він уявлення не мав, як тяжко обробляти землю, й не міг упоратися з усім цим — випалювати чагарі, розчищати ділянки під ниву, відбирати й таврувати худобу. Спершу в нас були наймити і пастухи, але вони чомусь довго не затримувались. Худоба розбрідалася по степу, й темношкірі її забивали. Я пробувала допомогти Моррісу, та це було марно. Господарство наше занепало й розвалилось, а він зненавидів суворе життя в глушині.

Місіс Гауг була дуже стурбована — Дінні це ясно бачив — і всіляко намагалась пояснити, чому вона просить не спускати з Морріса ока.

— Його батько страшенно розгнівався, коли Морріс продав ферму, вклавши гроші в тутешні рудники, і перестав йому допомагати. Як знаєте, так і викручуйтесь!

Вона всміхнулася куточками уст і вела далі:

— Мої батьки не давали згоди на наше одруження. То ми втекли. Це було дуже романтично, але й не менш жахливо. Тато з мамою ніколи не простять мені. І нікому навіть розповісти про наші злигодні. Морріс гадає, що коли він піде в цей похід, то теж знайде золото, як Арт Бейлі, вмить забагатіє і зможе повернутись до Англії. Однак він запевняє, що мені не можна йти з ним, а я так боюся за нього, містер Квін, у нього зовсім немає друзів, і він одразу заблудиться в цих диких нетрях.

Вона вилила перед Дінні свою душу, завоювала його симпатію, сподіваючись на його допомогу. Отож йому нічого більше не лишалось, як тільки сказати:

— Гаразд, мем. Нехай містер Гауг іде зо мною та з Олфом, коли він має чим заплатити Мерфі, щоб скинути речі у його фургон. Хоча ми самі ще не розстаралися на потрібну суму.

— Господи, та я ж можу позичити вам! — радісно вигукнула місіс Гауг. — Коли на фрезерівські рудники приїхав новий управляючий з інженером, вони жили в моєму пансіоні, і я заощадила трохи. Тільки, прошу, не говрріть Моррісу. Вчора ввечері він просив у мене грошей на карти, а я йому не дала, сказала, що не маю вільного й пенні.

— Можете покластися на мене, мем, — запевнив її Дінні. — А з Олфом я домовлюсь.

Того дня Дінні до зарізу потрібні були гроші, і йому було байдуже, де їх узяти. «Я ладен був у сліпого старця видерти з рук його мідяки», — признавався він. За звичайних обставин він, звісно, вважав би підлістю брати у місіс Гауг ці гроші, зароблені нею тяжкою працею. Він і без того заборгував їй немало. Не раз вона давала йому продукти, коли він рушав на пошуки золота; до того ж він з Олфом не розплатився з нею за квартиру й харчі.

Та місіс Гауг була дуже добра і не дріб’язкова, — мовляв, їсти їм все одно треба, а з нею встигнуть розрахуватися й тоді, як закінчиться страйк або їм пощастить накопати цілі мішки золота. Самого цього вже було досить, щоб не відмовляти їй і взяти під опіку містера Гауга. Тим паче, що для Саллі це, очевидно, була швидше послуга з їхнього боку, аніж обов’язок.

— Я певен, що настане день, коли я поверну вам свій борг з процентами, місіс Гауг, — сказав Дінні, заспокоюючи свою совість. — А зараз тільки бог знає, які дорогі для мене оці п’ять фунтів. Ніякими грошима не зможу я вам віддячити за вашу доброту. Гадаю, що й Олф скаже те ж саме.

— То, значить, домовились? — спитала місіс Гауг, і обличчя її засяяло посмішкою. — Морріс піде напарником з вами й містером Брайрлі? Тепер скажіть мені точно, що вам потрібно. Я дам вам продуктів з своєї комори, а Моррісу приготую одяг.

Дінні з радістю пристав і на цю пропозицію. Він пояснив, що найкраще — це об’єднати їхні припаси. Таким чином вони зможуть навантажити на фургон значно більше. Він з Олфом бере інструмент, намет і табірне начиння — всього цього зараз тут ні за які гроші не купиш. А внеском Морріса будуть харчі, за них також деруть втридорога, та майже всі вони вже й розпродані.

Повідомивши Олфу добру новину, Дінні чимдуж побіг до Пета Мерфі, щоб домовитись про місце на трьох у фургоні та про час від’їзду.

Коли Дінні через кілька годин вийшов з «Клаб-готелю», де в товаристві Арта Бейлі та інших старателів вихилив не один кухоль, він був п’яний і від пива, й від того, що наговорив йому Бейлі; але не настільки, щоб забути про справи, й одразу заходився складатись. Морріс покірливо слухався його наказів; він був схвильований і зговірливий не менше за Олфа, й обидва вони раділи, мов діти, що їх бере під свій захист такий досвідчений золотошукач та знавець місцевих умов.

Дінні переказав їм усі чутки, що ходили по місту про знайдене Артом Бейлі золото.

— Арт каже, — весело гомонів він, — що загалом привіз п’ятсот п’ятдесят вісім унцій. А скільки там ще лишилось! Вся земля ущерть набита золотом. Томмі Телбот з своїми хлопцями спробував був захопити його ділянку, та Форд пригрозив їм револьвером. Він і зараз там — стереже місце. Арт каже, що такого родовища він ще ніколи не бачив, а він немало перебачив на своєму віку. Туди кинуться всі, тільки-но ця новина дійде до Мельбурна й Сіднея. Наше щастя, що ми вже готові в дорогу і зможемо зразу ж закілкувати ділянку. Ви взяли дозвіл на старательство, містер Гауг? Взяли? Тоді все гаразд. Ну й напосіли ж на інспектора — одразу всією братією. Певне, за все життя йому не доводилось так попріти, як сьогодні, з отими дозволами. Він підписував їх навіть за обідом, та, мабуть, і вночі йому не дадуть спокою… Гадаю, ми обійдемось одним наметом, адже є ще ваш брезент, містер Гауг. Я роздобув просмолений мішок — згодиться нам для води; а якщо ви, місіс Гауг, зможете перебитись без отих двох бідонів з-під гасу, що стоять у вас на веранді, вони нам дуже стануть у пригоді. Ми покладемо в них харчі, а потім триматимемо там воду.

Дінні перевірив їхнє спорядження. Він дозволив Олфу й містеру Гаугу взяти для переміни по фланелевій сорочці, парі штанів та чобіт, хоч сам мав лише одну запасну сорочку. Кожен з них брав для себе вовняну ковдру, міх для води, похідний котелок, кварту, бляшану миску, ніж і виделку. Ступка Дінні, товкачик і два тази для промивання золота були ретельно сховані між одежею. Вірьовки й моток дроту разом з інструментом — кирками, лопатами, сокирами, кресалом та трутом — загорнули в намет і брезент, а потім у мішковину і міцно перев’язали мотузками. Харчі складалися з борошна, цукру, чаю та кількох бляшанок м’ясних консервів. Дінні додав до них пляшку «цілющого зілля». Вирішили також узяти рушницю Олфа й коробку патронів, а Моррісу дозволили прихопити револьвер.

До півночі все добро було акуратно спаковано і підготовлено для відправки фургоном, який вирушав на світанку.

Увечері прибігла Марі Робійяр і, заливаючись слізьми, кинулась в обійми місіс Гауг.

— О Саллі, — заголосила вона, — мій Жан теж іде й каже, що мені не можна з ним!

— І Морріс іде, — бадьоро відказала місіс Гауг, — а я мушу зостатись сама. Нічого не вдієш, Марі. Містер Квін запевняє, що нема ніякої небезпеки. Їй-бо. Адже інші чоловіки жили в тій глушині місяцями — і містер Бейлі, і містер Форд, і Томмі Телбот зі своїми друзями. Містер Бейлі каже, що тубільці там зовсім сумирні, як і тут у нас.

— Та вже ж, я знаю,—перебила її Марі. — Жан мені, те саме казав. І, може, він знайде багато золота. Тільки все одно це жахливо, що він їде так далеко, а я повинна тут скніти сама як палець та куховарити в готелі. Досі я завжди була разом з чоловіком, і просто страшно, що він тепер мене по кидає.

— Мені теж страшно, — призналася Саллі. Однак життєрадісність і здоровий глузд ніколи не зраджували її, і вона додала: — Але ми тут нічого не вдієм, Марі. Всі чоловіки в селищі немов знавісніли, кожному закортіло неодмінно піти в цей похід. Доведеться нам потерпіти, а там видно буде, як підуть справи у Жана та Морріса. Бог дасть, вони хутко й повернуться, або ми до них зможемо поїхати.

Така перспектива трохи втішила Марі. Вона сказала Саллі, що її Жан піде у парі з двірником готелю — той досвідчений старатель. Звісно, Жан був гордістю «Клаб-готелю» — ще б пак, кухар-француз! Та насправді Жан зовсім не кухар, пояснила подрузі Марі. В Англії він був учителем, хоч мріяв стати фермером, купити клапоть землі й поселити там своїх старих батьків, висланих з Франції через політичну неблагонадійність. Марі також була дочкою емігрантів, але її батьки померли, коли вона була ще дитиною.