Голубий пакет

Туманова кивнула.

— Літак чергуватиме тут з моменту першого вашого сигналу й до виклику, — додав Бакланов. — А про сигнали для прийому літака доведеться домовитися з льотчиком заздалегідь. Оце ніби і все. — Бакланов підвівся. — Прощатись не будемо. Я проведу вас до аеродрому. Ідіть відпочивайте. А ви, капітане, їдьте до командира полку. Він чекає вас.

Начальник гестапо прокинувся цього ранку незвичайно пізно. Весь оцей розгардіяш з кур'єрською машиною не виходив у нього з голови. Він заснув лише під ранок, а встав з болем у скронях і з якимсь неприємним осадком у роті.

Лежачи в ліжку, він подумав, що квапитись на службу немає рації. Відразу ж почнуться дзвінки коменданта міста, начальника гарнізону, начальника місцевої поліції та фельджандармерії, знову посиплються запитання, на які щось треба відповідати, а його від цих запитань уже нудить. Нехай там за нього викручується заступник: він уміє патякати і за словом до кишені не полізе. Та й формально він, начальник гестапо, правий. Він не вважає ні себе, ні свій апарат відповідальним за загадкове зникнення кур'єра з машиною. Яке йому до всього цього діло! У нього й своєї мороки по саму зав'язку… Досить того, що в місті працює підпільний радіопередавач, якого не вдається ніяк запеленгувати і зловити. Досить того, що на вулицях міста щодня з'являються крамольні листівки з закликами бити окупантів і автори цих листівок живі, здорові і роблять своє діло. Досить, нарешті, того, що протягом лише останнього місяця зареєстровано шість надзвичайних подій. Та ще які події! Серед білого дня, мало не на виду в дюжини городян, майже біля дверей убито слідчого кримінальної поліції. Убито наповал пострілом з пістолета, і вбивці пощастило втекти, Під міським телефонним комутатором виявлено підкоп із сусіднього будинку, а в цьому будинку вже протягом десяти місяців жив гауптман інтендантської служби, людина бездоганної репутації. І думай, що хочеш! Персонал, який обслуговує міську електростанцію, весь без винятку тричі вже заново змінено, а всього тиждень тому знову сталася навмисна аварія, що позбавила світла всі установи на чотири дні. У кабінеті керуючого біржею праці в ніч на неділю виникла раптом пожежа і від списків осіб, підготовлених до відправки в Німеччину, лишився тільки попіл. У зоні аеродрому якось днями затримали підозрілого типа без ніяких документів. Схоплений відмовився відповідати на запитання, а коли двоє автоматників повели його в контррозвідку, він по дорозі втік. А всього лише два дні тому біля будинку для приїжджих хтось крикнув, що на подвір'я проник радянський парашутист з гранатами в руках. Зчинилася неймовірна паніка, стрілянина. Ніякого парашутиста не знайшли, як не знайшли й людини, що зняла паніку, а в перестрілці було вбито двох поліцейських і одного німецького солдата.

Від одного цього голова йде обертом, а тут ще кур'єрська машина…

Дідько з нею, з цією машиною! Нехай начальник гарнізону та комендант псують собі нерви. Не він, начальник гестапо, одержав повідомлення про те, що машина пройшла, а комендант. Не до нього надходять шифровки, а до коменданта. Не він мусив був зустріти машину й міняти охорону, а комендант. Так йому й карти в руки! Нехай і відбріхується…

Начальник гестапо спробував було навіть не згадувати про цього злощасного кур'єра, якому, видно, й справді не поталанило, і подумав про повідомлення агента Філіна. Це зовсім інша справа, конкретна, ясна.

Вчора він сам зустрівся з Філіним і прочитав одержаного листа.

Так, усе йде, як і доповів йому заступник.

Командир партизанського загону пише: «З'явиться до тебе моя дочка. Влаштуй її де-небудь коло себе».

Що це значить? Це значить, що дочка вже послана. Він не просить дозволу, згоди Філіна, а посилає дочку. Можливо, вже послав. Про це ясно каже одно слово «з'явиться».

Цікаво! Дуже цікаво. Не може бути ніяких сумнівів, що це дівчисько не звичайним зв'язковий, а людина з певними повноваженнями. В листі йдеться не про те, щоб Філін прийняв її і дав притулок на день-два. Ні! Йдеться про те, щоб влаштувати її надовго. А командир загону далі пише: «Вона дівчина здібна, майстер на всі руки»… І ще «до того ж вона й німецьку мову непогано знає…»

І тут безпомилково можна сказати, що партизани посилають до міста людину для встановлення зв'язку з місцевим підпіллям, а може, й для керівництва ним. Партизанський загін стоїть зараз далеко від міста, а втрачати зв'язки з підпільниками не хоче. А можливо, партизани вирішили скористатися з радіостанції підпілля, якої самі не мають. Нарешті, не виключено й те, що партизани готують і мають намір зробити разом з міськими підпільниками якусь крупну диверсію.

Оце діло! Справжню, чисто агентурне діло, що потребує розуму і хитрощів. Тут можна розгорнути надзвичайно цікаву комбінацію. Можна змусити це дівчисько працювати на себе і не тільки виловити підпільників, але й проникнути в партизанський загін.

І думати треба саме про те, як змусити це дівчисько працювати на нового хазяїна. Хапати і кидати в підвал невигідно і безглуздо. Так може зробити лиш заплішений дурень, який нічого не тямить у питаннях контррозвідки, її треба зустріти, дати притулок, дати їй роботу, але…

— Філін не дурень! — вигукнув начальник гестапо і сам обірвав власні роздуми. — Тепер схопити б нам цього «крота»! А може, він уже в наших руках? А може, і гостя вже завітала до Філіна? А що як зразу: і «кріт» і гостя!

Згадавши, що, йдучи вночі із служби, він просив не дзвонити йому додому і не турбувати його, начальник гестапо схопився з ліжка і кинувся до письмового стола, де стояв телефон. Він наказав з'єднати його із своїм заступником. Негайно!

У трубці почувся знайомий голос:

— А ви мені дуже потрібні.

— Знаю, — перебив його начальник гестапо. — Спочатку скажіть: як справи у Філіна?

— Чекає. За старими умовами вона повинна з'явитися до нього, як смеркне, і прямо на роботу.

— Це Філін сказав?

— Філін.

— А як з «кротом»? — спитав начальник гестапо.

— Кепсько…

— Знову проґавили?

— Гірше.

— Що? Як гірше? Що сталося? Не тягніть…

— Його застукали за роботою, вдерлися в будинок, а він кинув гранату. Сам відправився на той світ і прихопив із собою трьох наших. А двоє важко поранені. Один з поранених півгодини тому віддав богові душу, а другий, здається, скоро піде за ним…

— Майн гот![2] — вигукну» начальник гестапо. — Йолопи! Ідіоти! Хто керував операцією?

— Оберштурмфюрер Мрозек, але я не вбачаю тут його провини…

— Цебто?

— Будинок був запертий, і його довелося брати штурмом. Я на місці Мрозека зробив би так само, як і він: зламав би двері і вдерся.

— А рація?

— Він знищив її.

— Але хто ж це він? Що це за герой?

— Молокосос… Підліток років сімнадцяти-вісімнадцяти.

— А з ким він жив?

— Із старою матір'ю.

— Її схопили?

— На жаль, ні. Зникла.

— Чорт знає що…

Після довгої паузи заступник запитав:

— Коли вас чекати?

Начальник гестапо помовчав і потім відповів:

— Я не прийду… Так, так… Я трохи нездужаю і треба відлежатись. Командуйте там… — і він поклав трубку.

Упала ніч. Густа хмарка на обрії злизала недогризок пізнього місяця. Темрява прикрила тимчасові аеродромні споруди, бонові машини, сховані в земляних гніздах. Ліс, що обступав злітну площадку, злився з темним небом.

Капітан Дмитрієвський і Юля спочивали на траві коло «емки». Він сидів, прихилившись спиною до парашута, а вона напівлежала поруч.

Обоє мовчали. Уже про все переговорили, кожен думав про своє. Він — про те, що вже в який раз дорога йому людина йде не знати куди, назустріч небезпеці. Зараз Юля знову полетить, і повільно минатиме час, без ліку… І він знову думатиме про неї, непокоїтиметься аж до тих пір, поки вона не буде знову поруч. Він спробував уявити собі її перші кроки по той бік, у думці ставив себе на її місце і послідовно, крок за кроком, намагався простежити шлях до Горєлова й назад.

2

Боже мій!