Прекрасні катастрофи

Величезна більшість науково-фантастичних творів присвячена технічним проблемам і лише небагато — проблемам біології та медицини. Це не випадково. Галузь медицини надзвичайно складна, прогрес в ній здійснюється, в порівнянні з технічним прогресом, досить повільно, тому і стимулів для фантазії менше, звичайно, для такої фантазії, яка б ґрунтувалася на реальних перспективах, а не відвертала від них.

Смолич обрав для своїх науково-фантастичних повістей найскладнішу галузь — медицину.

“Прекрасні катастрофи” складаються з трьох повістей: “Господарство доктора Гальванеску”, “Що було потім” і “Ще одна прекрасна катастрофа”. В перших двох повістях катастрофи зазнав поміщик і вчений Гальванеску, у третій повісті катастрофи зазнав індійський учений Нен-Сагор — в умовах капіталізму виявилося неможливим здійснити в медицині профілактичний напрям, який розробляв Нен-Сагор, відкривши нові методи оздоровлення. Так розвіялись його хибні погляди, і він почав мислити реалістично, визнавши, що тільки в соціалістичному суспільстві можна здійснити зроблені ним відкриття, здійснити широку профілактику захворювань.

Отже, ці катастрофи, на наш світогляд, є катастрофами прекрасними, бо кінець кінцем вони нам корисні і сприяють перемозі передових ідей.

Але основний задум книги не в тому, щоб тільки довести, що крах ідей буржуазного суспільства нам на користь. Письменник, порівнюючи буржуазну і радянську медицину, хотів розкрити людиноненависницьку суть буржуазної ідеології і гуманність та прогресивність науки радянської, науки соціалістичної.

Смоличу вдалося здійснити цей задум.

Ось перед нами доктор Гальванеску.

Це вчений, хірург, талановитий експериментатор і водночас багатий поміщик, жорстокий і ненажерливий, цілком відданий прагненням і життєвим інтересам свого класу. Він мріє про “перебудову сучасної системи експлуатації на основі нових наукових здобутків”, причому “експлуатації цілого світу”, аж ніяк не менше. Він мріє про перетворення самої людини в покірну, слухняну машину, позбавлену здатності почувати і мислити.

На думку Гальванеску, робітникам немає потреби почувати і мислити. Це, як він вважає, лише гальмує прогрес і заважає самій роботі. “Людина хоче їсти і їсть занадто багато. Ні одна машина не потребує стільки опалення і мащення… А скільки лиха виникає на основі цих дурних і зайвих властивостей. Заколоти, заворушення, революції: це треба ліквідувати. Негайно. Поки продуценти всіх країн, всі ці пролетарі і трудящі не об’єднали своїх сил проти нас”,— Є міркує він.

У своєму маєтку, під захистом і при сприянні уряду — діється ще за часів капіталістичної Румунії — під пильною охороною з боку сигуранци, Гальванеску здійснює свої диявольські досліди на ув’язнених та емігрантах. Йому вдається перетворити живих людей в машину, керовану по радіо, замінити в їх артеріях і венах кров на “кров штучну” — рідину особливого складу, що є “досконалим провідником електричного струму”. Тепер динамічна гармонія функцій органів здійснюється спрямованим із-зовні рухом електричних струмів.

Гальванеску заглядає в майбутнє. Він вважає, що людство витрачає загрозливо швидко запаси копалин. Незабаром “брюхо землі спорожніє,— Є говорить він, — і ми житимемо на порожньому вилущеному горіхові”. Він закликає до розумного, обережного ставлення до природних багатств за рахунок використання людини, як найдешевшого, найдоступнішого і легко відтворюваного матеріалу. Перетворені в автомати люди постачатимуть таким, як Гальванеску, матеріальні блага й предмети розкоші, “і ніяких заворушень, ніяких революцій”. “Хіба машина здатна на революції?” — самовдоволено твердить Гальванеску.

Проти Гальванеску напружену і тяжку боротьбу веде комсомолка Сахно. Це смілива, сильна, цілеспрямована жінка, наполеглива в досягненні мети, полум’яна патріотка. Вона прекрасна в своїх словесних боях з Гальванеску, у спалахах жагучої ненависті до людиноненависницької ідеології реакційного вченого, у благородному почутті прихильності і дружби до простих людей з народу — до шофера Чіпаріу та човняра Йонеску — в упертому прагненні допомогти їм, коли вони потрапляють у біду, і повернути їм життя, коли лиха воля Гальванеску обертає їх у машини.

Повернувшись на батьківщину з перетвореними в механізми самим поміщиком Гальванеску, Чіпаріу та Йонеску, Сахно негайно звернулася до хірургів з просьбою повернути життя своїм “мертвим” супутникам.

Радянським ученим вдається, нарешті, після довгих шукань знайти спосіб відживлення перетворених в автомати людей. Але відживлений Гальванеску перерізує собі вени, кінчає життя самогубством, а перед цим в приступі безсилої люті вбивав човняра Йонеску.

Горький писав: “Немає фантазії, в основі якої не лежала б реальність”. Чи можливо з наукової точки зору те, що розказано в повістях? Чи можна говорити про фантазію Смолича як про розвідку майбутнього науки?

Коли писалася ця повість, техніка тільки конструювала перших “роботів”, механічних “людей”. Це були недосконалі і громіздкі механізми, які насилу могли бути використані для реальних практичних цілей. Хто міг в ті часи подумати, що майбутні “роботи” перевершать в окремих галузях діяльності досконалий людський організм з його мислительним апаратом і будуть здатні, наприклад, швидко перекладати з однієї мови на другу, запам’ятовувати факти і відтворювати їх, коли в цьому буде потреба, тобто ці “роботи” матимуть надзвичайну “пам’ять”, яка перевершує пам’ять людську, що вони будуть здатні провадити найскладніші математичні обчислення, до того ж з блискавичною швидкістю, що появляться “геніальні” автомати, здатні самостійно керувати і складним виробництвом, що, нарешті, появляться цілі заводи без робітників.

Але все це — механізми, автомати, які виконують функції, що їх раніше могла виконати тільки людина. Яка ж рація перетворювати людину в механізм? Залишивши в стороні доцільність такого перетворення, запитаємо: а чи можливе взагалі таке перетворення з науково-медичної точки зору?

Читаючи Смолича, віриш у можливість таких експериментів. В цьому — сила і майстерність творів: примусити читача повірити у фантазію, як у реальний факт. Розв’язуючи проблему консервації живих тканин і навіть органів, ми наближаємося до розв’язання проблеми консервації цілих організмів, а з часом, коли буде розкрита природа нервових процесів, не виключена можливість, що думки можна буде передавати на відстані без участі слів або рухів.

Певна річ, тут ідеться лише про реальність дослідів Гальванеску тільки з загальнобіологічного медичного погляду. В умовах соціалістичного суспільства ні у кого, звичайно, не може виникнути такої маячної ідеї — автоматизувати людину. Та коли б автоматизація людини була б уже нині підготовлена сучасним рівнем розвитку медицини, то в буржуазному суспільстві навряд чи відмовилися б від цієї ідеї. Хіба німецький фашизм не став на шлях фізичного винищування цілих народів? Поділивши людство на “арійців” і “неарійців”, надавши “арійцям” властивостей “надлюдини”, хіба він не скористався б з дослідів Гальванеску, коли б їх можна було виконати? Хіба не стали б на той же шлях американські буржуазні ідеологи, які заговорили про “еліти”, про “обранців”, що їм нібито, як здібним, розумним і вольовим, належить безроздільна влада над “юрбою”? У своїй скандально відомій книзі “Шлях до порятунку” американець Фогт вимагав з допомогою воєн і хвороб “скоротити зайве населення” земної кулі. А англійський професор Хілл обурюється тим, що наука використовується для поліпшення здоров’я і продовження життя людей, — цей факт, як твердить він, веде “до посилення міжнародної напруженості і безпорядків”, бо сприяє зростанню населення. Намагаючись виправдати війни, буржуазні ідеологи пояснюють їх причини “надлишком енергії”, “зміною клімату” і просто… нудьгою. Саме нудьгою пояснює професор Райт у своїй двотомній книзі “Дослідження війни” виникнення воєн і пов’язані з ними страхіття і т. д.