Прекрасні катастрофи

— Хм! — відгукнувся Коломієць. — Кажіть ясніше.

— Ясніше?.. Будь ласка. Я приходжу до висновку, що ціла Нен-Сагорова наукова теорія… антисоціальна…

— Антисоціальна?! Ну, знаєте, це ви взяли через край! Адже її спрямовування скероване на впорядкування біологічного життя саме через соціальні зміни.

— Дарма!

— Дарма?

— Так. Лист Ліліан! Яка прекрасна відповідь Нен-Сагорові!

— Я… не зовсім розумію вас.

— Зрозумійте… Я не буду докоряти старому й геніальному лікареві за його наукову замкненість та за його аполітичність. Тепер це вже можна йому подарувати. По-перше, тому що через свої наукові постулати він нарешті таки дійшов висновків широкосоціального значення. Саме наука спростувала йому наукову замкненість — нехай це не видасться вам за парадокс — і покликала його до узагальнень чисто соціальних. По-друге, тому що останньої хвилини він і сам збагнув неправдивість того шляху, який він волів проторувати манівцями, околицями, поза соціальним життям. Англійська зброя показала йому, що всякий шлях — нехай і “чистої науки” — лежить тільки навпростець через соціальне життя. Останні слова, — на жаль, дуже короткі,— Є які ми почули від нього, якраз засвідчили таку зміну його світогляду… Але я докоряю йому не за це. Я вважаю і всю його наукову теорію самою суттю за антисоціальну. Так, так! Хіба правильно в сучасних світових соціальних умовах починати перепорядкування людського життя з “переродженця” людського організму? Звичайно, ж ні! Адже ж і сама Нен-Сагорова теорія мусила була дійти висновку, що таке “переродження” можливе тільки при кардинальній зміні соціальних умов на такі, що можуть стати функціональним чинником у самому біологічному переродженні. Старий аполітичний лікар цілком щиро додумався до соціалістичної організації життя, побуту й праці! Значить, — при наявності таких елементів соціалістичного упорядкування життя, до яких найпершою передумовою є здобуття політичної волі пригнобленими класами, — при таких умовах і ціла наукова теорія про біологічне оздоровлення людства стає реальною. Але чи є ця ідея реальна в умовах панування капіталістичної системи в світі? Ні.

— Нен-Сагор і дійшов саме такого висновку, — зауважив Коломієць. — З цього й почалося все.

— Вірно! Я й кажу, що цим не докоряю старикові. Але він не зробив ще другого остаточного висновку. Що таке часткове запровадження його системи біологічного переродження в умовах цілої капіталістичної системи, яке він здійснив у своєму Нурі,— Є антисоціальне! Ви не погоджуєтеся хіба, що таке “переродження” і, я б сказав, до того ж “уніфікація” людей надто в умовах мирного, нормального добробуту ставлять увесь цей людський колектив поза соціальним життям нашого сьогодні, знижують його класове чуття, загрожують навіть перевести його зовсім у інший клас, атрофують стимул до боротьби? Природжені геліопольці не можуть бути кадрами для боротьби за новий світ, за новий соціальний — соціалістичний — устрій, який і є основою і передумовою до широкого здійснення наукових досягнень геніального лікаря! Геліопольці не пішли б боротися з британським імперіалізмом. Ви не згодні з цим?

Коломієць знизав плечима.

— Я згодний. Але тепер по приїзді губернатора можна бути певним, що геліопольці підуть боротися проти британського імперіалізму.

— Ви маєте рацію.

Думбадзе нахилився до чемодана й затяг останнього ремінця.

— Отже, найприкріше це, безперечно, те, що ми пакуємо цей чемодан.

— І вивчаємо бедекер, — долучив Коломієць. — Власне кажучи, я собі добре уявляю, що мали б ми робити зараз. Але я не зовсім ясно уявляю те, що насправді нам доведеться робити.

— Певна річ, — охоче підтримав Думбадзе, з гнівом штовхнувши запакованого чемодана ногою. — Ми б мали зараз покинути цей чемодан і податися навздогін за Ліліан, Ямою та Альбертом Сю…

— В Пешавар…

— Бомбей, Калькутту…

— Словом, у глиб країни, я знаю — ви тримаєте в руках бедекер і можете перерахувати всі пункти нашого уявного подорожування. Закрийте бедекер: ми не поїдемо туди.

Коломієць слухняно закрив довідника й зітхнув.

— Ми б мали зараз організувати місцеве населення й захопити губернатора…

— Тим часом треба було б налагодити зв’язок з повстанським комітетом у Пешаварі.

— Не забудьте й про гірські племена афридійців. Це вже є певний кадр для розгортання партизанських загонів.

— Найтяжче було б установити щільний контакт із пролетарськими організаціями центральної частини краю. Цей Пенджаб так далеко закинутий і зовсім майже ізольований від пролетарських районів Індії. Власні пролетарські кадри з Пешавара надто невеликі. Ми б мали…

Думбадзе зірвався з місця й з силою загатив кулаком об стіл.

— Чорт забирай! Проклятий кон’юктив. Ви дивіться — ми не маємо права чинити так, як того вимагає наше класове чуття!

Він замовк і, трохи заспокоївшися, закінчив:

— Ви звернули увагу, як на протязі цілого роману ми з вами руки і ноги, якщо можна так висловитися, зв’язували розвиткові сюжету? Скільки разів повинні ми були активно виступити й тим вплинути на хід подій! Але ми не могли цього зробити, бо ми… радянські громадяни й кожне наше слово, кожний наш вчинок був би розцінений, як “пропаганда”, як “рука Москви”! Чорт забирай! Трудне становище радянського персонажа в колоніальних романах!

Він знову замовк і потягнувся до пальта з капелюхом:

— Беріть чемодан і, щоб не ускладняти міжнародного становища, щоб не викликати нової зливи брудних наклепів на Радянський Союз, давайте рушати геть.

“ПРЕКРАСНІ КАТАСТРОФИ”

Творчість письменника Юрія Смолича багатогранна. Смолич виступає в багатьох жанрах: йому належать твори з сучасного життя, історичні романи, пригодницькі та науково-фантастичні повісті, гострі публіцистичні статті, памфлети, літературознавчі розвідки.

Вклад Юрія Корнійовича в скарбницю української радянської прози значний. Його трилогія “Дитинство”, “Наші тайни”, “Вісімнадцятилітні”, повість “Театр невідомого актора”, романи “Вони не пройшли” і “Світанок над морем” широко відомі читачеві. Про Смолича можна по праву говорити, як про видатного майстра прози, художника тонкого і спостережливого. Надзвичайно цінним є те, що письменник працює і над розробкою науково-фантастичного жанру. Трилогія “Прекрасні катастрофи”, написана ще в тридцятих роках, витримала в свій час чимало видань, і досі на цю книжку великий попит у бібліотеках.

Немає потреби доводити, яке велике значення для виховання і збудження творчої думки мають науково-фантастичні твори. Читання таких книжок в юнацькі роки у багатьох випадках визначало наперед вибір професії, обрання життєвого шляху, прищеплювало любов до фантазії, до мрії, без яких життя і діяльність втрачають барви і про які Ленін писав, що вони потрібні не тільки поетам, а навіть і математикам. К. Е. Ціолковський, видатний радянський учений і винахідник, в свій час відзначив, що “прагнення до космічних мандрівок” збудили в ньому романи Жюля Верна, а це вже викликало конкретну “діяльність розуму”.

Давно вже здійснилися мрії героїв казок, створених народом. Тепер ми маємо не килими-самольоти, а реактивні літаки, які випереджають звук, і вертольоти, які піднімають тонни вантажу. Людство стоїть на порозі великих відкриттів: все менше часу відділяє нас від того моменту, коли реактивні двигуни поринуть у космічні простори. Атомна енергія вже потекла по проводах, створюються атомні кораблі, атомні підводні човни.

Самі вже ці наукові завоювання збуджують фантазію, відкривають нові простори для польоту сміливої думки художника-фантаста.