Страница 48 из 48
Повісивши трубку, Смирнов докурив папіросу і натиснув кнопку дзвінка…
— Олександре Даниловичу, — сказав він, коли увійшов капітан Берестов. — Треба замовити два квитки на літак, південний напрям. Сьогодні вночі я відправляюсь у відрядження. Треба допомогти українським товаришам. Виходить досить вдало — у справі Горелла зараз потрібна перерва на кілька днів, поки звіряємо старі показання і визначається доробка останніх закритих питань. Ви продовжуєте оформляти справи. Викличте мені молодшого лейтенанта Соловйова.
Коли Берестов повернувся у відділ, Миша сидів, схилившись над. столом, і робив виписки з протоколу, необхідні для складання листа, реабілітуючого Акімову.
— Щось, як я подивлюсь, ти в нас звикати почав до канцелярщини, — сказав Берестов, зупиняючись біля столу Миші. — З натхненням строчиш!
— Канцелярщина різна буває! — поважно відповів Миша, дописуючи рядок. — Буває така, що…
— Спасибі за роз'яснення! — подякував Берестов. — Полковник кличе!
— Мене?
— Атож. Так і сказав, покличте мені молодшого лейтенанта Соловйова. Треба, каже, порадитись з ним у важливій справі. Без нього не можу вирішити! — І вже серйозно додав: — Іди скоріше!
— Єсть з'явитись до полковника! — поспішно сказав Миша, замкнув документи у сейф і метнувся до Смирнова.
Він повернувся через п'ять хвилин. Берестов подивився на нього і посміхнувся. Стільки явних зусиль потрібно було Миші, щоб пережити радісну звістку так, як це належить справжньому врівноваженому, досвідченому розвідникові.
— Яке тобі місце в літаку брати? — усміхаючись спитав Берестов, з задоволенням поглядаючи на Мишу. — Як ти любиш літати — біля вікна чи на другому сидінні?
— Біля вікна! — поспішно сказав Миша. — Якщо можна, звичайно, — додав він, потім подивився на годинник, подумав і розгублено сказав: — А додому я й не встигну з'їздити! Мені ще цілу гору довідок треба підготувати для полковника! Ще в архів треба!.. Як же бути, товаришу капітан?
— А ти без речей! — порадив Берестов. — По-солдатському! Рушник та мило завжди в дорозі знайдеш.
— Бере мене з собою на операцію! — вихопилось все-таки у Миші. — Мабуть, трудна справа, якщо сам…
— З полковником завжди буває трудно, — вже серйозно сказав Берестов. — Але ж хтось повинен виконувати важку роботу! — потім почекав і додав: — Ну що ж! Щасливої дороги. Бажаю тобі удачі, Малий.
І стільки теплоти було в голосі Берестова, що Миша здивовано і вдячно подивився на капітана і навіть забув образитись на прізвисько Малий, яке він тепер усе рідше і рідше чув від товаришів.