Страница 72 из 81
видівня — арена
виїмковий — винятковий
вильоти — відкидні рукави
випити стремінного — випити на коня
випулисті (очі) — булькаті, вирячені, лупаті (очі)
висок (рос.) — скроня
вистилізувати — відредагувати
виховзнутися — вислизнути
виш (рос.) — алегроформа від видишь («бачиш»), укр. Бач
Вишневецький Януш — краківський каштелян
відданиця — дівчина шлюбного віку; дівчина на порі
віддатися — вийти заміж
відлога — каптур, частина верхнього одягу для захисту голови в негоду
відтрутити — відштовхнути
відтручувати — відштовхувати
візвання — заклик, звернення
вікторія — перемога
вірли — орли
вісьта — вигук, яким повертають коней наліво
віха — зрізана вершина ялини, берези, декілька гілок тощо, які прибивають до крокв, аби позначити завершення основних робіт на спорудженні хат та господарських будівель
возглаголити — промовити
Войнаровський Андрій Янович (1681/1682–1740-і) — небіж І. Мазепи, син Олександри Мазепи і київського земського судді Яна Войнаровського. Навчався у Києві й у Дрезденському університеті. У жовтні 1708 І. Мазепа відправив А. Войнаровського до Меншикова з повідомленням, що не може зустрітися з ним через хворобу. А. Войнаровський, отримавши нові повідомлення від гетьмана, втік з Горська. Взяв активну участь в антимосковському повстанні — їздив до Туреччини, Криму зі зверненнями про допомогу, відзначився у боях за Веприк і Гадяч. У Бендерах домігся передання йому в спадок великого скарбу гетьманського уряду. Провадив переговори у Криму, Стамбулі, з європейськими урядами в українській справі, намагався створити антиросійську коаліцію, щоб відновити українську державність. 1716 був підступно захоплений і вивезений з Німеччини до Петропавлівської фортеці, де пробув до 1723, потім його заслали в Якутськ, де він помер десь у 1740-их роках.
воловодити — довго вирішувати якусь справу; зволікати
вонь — сморід
впоминатися — нагадувати, домагаючись чогось
всадник (рос.) — вершник
встави — суглоби
ґваранція — гарантія
Ґіллєнкрок — генерал-квартирмайстер шведської імператорської армії
ґорсетка — корсетка; безрукавка, пошита на талію
ґуґля — курка
гаківниця — довга важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні запорізьких козаків
Галаган Гнат — охочекомонний полковник
галерія — галерея, довгий балкон уздовж внутрішніх стін фортеці
галябарда — алебарда, бойова сокира у вигляді півмісяця на довгому держаку зі списом на кінці
Гамалія Михайло Андрійович (? — до1725) — син генерального осавула Андрія Гамалії (? — до1696). Був лохвицьким сотником, генеральним бунчужним (1701–1703), наказним Полтавським полковником (1705), генеральним хорунжим (1707). У квітні — травні 1708 р., коли старшинська верхівка у Білій Церкві присягнула гетьманові спільно з ним боротися за права і вольності України, М. Гамалія став генеральним осавулом. Узяв участь в антимосковському повстанні. На переправі через Псел потрапив у полон. Завдяки підтримці Д. Апостола та І. Скоропадського був реабілітований. Але вже 1712 р. на засланні в Москві, де, знесилений, помер до 1725 р.
Ганнібал (247–183 до н. е.) — син Гамількара Барки, карфагенський воєначальник і політик; один з найбільших полководців стародавнього світу, тактика якого стала зразком для багатьох полководців і теоретиків; у II Пунічній війні (218–202 до н. е.), попри перемоги, зазнав поразки (202 до н. е.) під Замою; 195 був змушений покинути країну; вчинив самогубство
гарфярка — арфістка
гедоне (гр.) — насолода, задоволення
гер (ніж.) — пан
Герцик Григорій Павлович (? — після 1735) — син Полтавського полковника. Закінчив Києво-Могилянську колегію. Виконував обов'язки наказного полковника. Ймовірно, 1708 р. перебував у Батуринській фортеці і якимсь чином врятувався. В уряді п. Орлика обійняв посаду генерального осавула. їздив з дипломатичними завданнями до кубанського султана, донських козаків, казанських татар, запорожців, до Туреччини. Проживаючи у Швеції, виконував різні доручення П. Орлика. 1720 р. його підступно викрали у Варшаві царські агенти. 1728 р. перебував у Петропавлівській фортеці, а пізніше жив як політичний засланець у Москві. Ще раніше, 1712 р. була заслана його дружина. Коли вона померла 1732 р., Г. Герцик навіть не мав грошей на її поховання. 1735 р. був звільнений з-під караулу і почав отримувати на сім'ю, в якій було четверо дітей, 25 копійок на день.
герць — сутички, поєдинки козаків з ворогом перед боєм; поєдинок
гетера — у стародавній Греції освічена незаміжня жінка, що вела вільний спосіб життя; жінка легкої поведінки; легковажна жінка
гіндус — індус
Гіярн Уран — учень Парацельса
глорія (лат.) — слава; краса
гнітити — тиснути
гов — вигук, яким зупиняють коней; вживається також для привернення чиєїсь уваги
голендерський — голландський
Голіцин Дмитро Михайлович — київський губернатор, князь, московський воєвода у Києві.
Головкін Гаврило Іванович (1660–1734) — російський державний діяч, граф, один з найбільш наближених до Петра I з його дитинства людей. Родич матері Петра I — цариці Наталії Кирилівни. Постійно супроводжував Петра I у роз'їздах. З 1706 начальник посольської канцелярії, а потім і Посольського наказу. З 1709 державний канцлер. З 1718 президент Колегії іноземних справ. Одночасно з керівництвом зовнішньою політикою Г. як сенатор брав участь у розробленні внутрішніх заходів. У 1726–30 член Верховної таємної ради. Після смерті Петра II (1730) підтримав Анну Іванівну і був членом кабінету міністрів.
голодова яма — приміщення для утримання в'язнів
Горленко Дмитро Лазаревич (1660–1731) — син Прилуцького полковника Лазара Горленка, вбитого і спаленого козаками в час скинення гетьмана І. Самойловича. Служив канцеляристом у Батурині. 1693 р. І. Мазепа передав йому урядування Прилуцьким полком. Д. Горлен-ко потрапив до кола найвпливовіших довірників гетьмана. Воював проти кримських орд і шведів, заснував кілька селітряних заводів. Давав гроші на будівництво церков, Густинського монастиря. Активно підбурював гетьмана І. Мазепу до рішучих дій щодо виходу Гетьманщини з-під влади Москви. Влітку 1708 р. разом з Д. Апостолом, Д. Зеленським, І. Ломиковським клявся Мазепі бути йому вірним. Залишився вірним гетьманові і після Полтавської битви. Отримавши запевнення в безпеці, 1714 р. повернувся в Україну і наступних 15 років пробув на засланні в Москві, звідки не мав права виїжджати.
городничий — службова особа в повітовому місті, яка виконувала адміністративно-поліційні функції
гороїжитися — триматися зарозуміло, чванливо; козиритися
градобур — ворожбит, який відвертає бурю, град тощо
грець — тут: гра
Грозний — Іван IV Васильович (25.8.1530, с. Коломенське, — 18.3.1584, Москва) — великий князь з 1533, перший російський цар (з 1547). І. IV прагнув до зміцнення самодержавної влади і посилення централізації держави. Внаслідок військових походів І. IV у 1547–52 було приєднано Казанське ханство, у 1556 — Астраханське ханство; у залежність від І. IV потрапили сибірський хан Едигер (1555) і Велика Ногайска орда (1557). У зовнішній політиці І. IV бере курс на доведення до кінця боротьби зі спадкоємцями Золотої Орди, розширення території держави на схід і оволодіння берегами Балтійського моря на півночі, у внутрішній політиці — курс на посилення самодержавної влади. Методами боротьби з політичними супротивниками за І. IV стали опала, страта і висилка; 1565 запроваджена опричнина. І. IV одержав у народі прізвисько «Грозний», що відбило уявлення про нього як про могутнього правителя, але тирана, деспота.