Твори

5:5 Сухаревські крамарих и.— Йдеться про Сухаревський ринок у Москві. Ця назва була уособленням непманської стихії, міщанських інтересів і смаків.

54 Разін Степан Тимофійович (бл. 1630—1671)—керівник Селянської війни 1670—1671 рр., донський отаман, воював з кримськими татарами

і турками.

55 Пугачов Омелян Іванович (1740 чи 1742—1775)—ватажок Селянської війни 1773—1775 рр., донський козак, учасник Семилітньої 1756— 1763 рр. і російсько-турецької 1768—1774 рр. воєн.

5 Арцибашевщина — епігонське наслідування мотивів вседозволеності, ніцшеанських настроїв романів російського письменника М. П. Арци-башева (1878—1927).

57 Гладков Федір Васильович (1883—1958)—російський радянський письменник, автор романів «Цемент» (1925), «Вольниця» (1950) та ін.

5В Іванов Всеволод Вячеславович (1895—1963) — російський радянський письменник, автор повістей «Партизани» (1921), «Бронепоїзд 14-69»

(1922) та ін.

59 Толстой Олексій Миколайович (1882—1945) —російський радянський письменник.

60 Брандес Георг (1842—1927) — датський літературознавець і публіцист. Після поїздки в Росію (1887) написав книгу «Російські враження». Автор фундаментальної праці «Найголовніші течії в європейській літературі XIX століття» (1872—1890).

61 Рудін — персонаж однойменного роману І. С. Тургенева, написа-, ного 1856 р.

02 Л е о н т ь є в Костянтин Миколайович (1831 —1891) —російський філософ-ідеаліст, соціолог.

Розанов Василь Васильович (1856—1919) — російський філософ-ідеаліст, письменник і публіцист.

64 Данте Алігієрі (1265—1321) —італійський пост, антор поеми

«Божественна комедія» (1307—1321), сонетів, присвячених Ьемтріче.

1)5 Руссо Жан Жак (1712—1778) —французький письменник і фі лософ, представник сентименталізму.

Дідро Дені (1713—1784) - французький фіікч иф прт ттігмі.,

письменник, засновник «Енциклопедії».

б/ Даша — героїня роману О. Тожтого «Хидішін по муюіѵ».

08 Ф о н в і з і її Денис Інапопич ( Г/44 а(>о 1745 1/9/) рік шм.мні

письменник, предстанпик проенітительеького романтизму.

1>'( В статті про Ф о н в і з і її а В. Ь е л і п с ь к и й к а ж є... Мається на увазі рецензія написана в 1838 р. на вид.: Поли. собр. соч. Д. 1. Фон-візіна (Див.: Бєлінський В. Г. Полн. собр. соч.— М., 1953.— Т. 2.— С. 553).— Г. Плеханов згадує цю роботу Бєлінського у своїй статті «Д. І. Фонві-зін». (Див.: Плеханов Г. В. Литература и эстетика.— М., 1958.— Т. 2.—

С. 66).

70 Тов. Сталін говорит ь...— М. Хвильовий цитує лекцію Й. Сталіна «Про основи ленінізму», прочитану у Свердловському університеті. (Див.: Сталин И. В. Соч.— М., 1947.— Т. 6.— С. 186).

71 «Коли виник м а с о, в и й національний ру х...» — Хвильовий цитує статтю Леніна «Про право націй на самовизначення». У ПЗТ це звучить так: «Але, якщо виникли масові національні рухи, відмахнутися від них, відмовитися від підтримки прогресивного в них — значить на ділі піддатися націоналістичним передсудам») (Див.: Ленін В. /. ПЗТ.— К., 1972.— Т. 25,— С. 287).

72 «Бориславські оповідання» — цикл оповідань з життя бо-риславських робітників І. Я. франка, написаних протягом 1877—1899 рр.

73 Колись в своїй «Истории русской общественной мысли» Плеханов так писа в...— Хвильовий цитує роботу Г. Плеханова «История русской общественной мысли»: «Но нужно помнить, что Лессинг совершил свою литературную реформу, следуя примеру английских и французских идеологов третьего сословия, в особенности Дидро, которого он ставил чрезвычайно высоко. Благодаря этому его протест против французомании не был протестом против освободительных французских идей» (Див.: Плеханов Г. В. История русской общественной мысли.— М.— Л., 1925.— Т. 3.— С. 111). Хвильовий цитує Плеханова у вільному переказі.

'4 Л ес с і н г Готхольд Ефраїм (1729—1781) — німецький драматург, теоретик, літературний критик Просвітництва.

/5 «Л у ч света в темном царств е».— Цей крилатий вислів походить із статті російського критика М. О. Добролюбова (1836—1861) про^ п’єсу О. М. Островського (1823—1886) «Гроза» (1859), написану 1860р.

76 Мальва — героїня оповідання М. Горького «Мальва» (1897).

77 «Война и мир» — роман Л. М. Толстого, написаний у 1863—1869 рр.

78 «Вишневий сад» — п’єса А. П. Чехова, написана 1904 р.

79 Герцен Олександр Іванович (1812—1870) —російський революціонер, письменник, філософ.

Золя Вміль (1840—1902)—французький письменник, прихильник натуралізму. Роман «Земля» написаний 1887 р.

‘ Григорович Дмитро Васильович (1822—1899) — російський письменник.

82 «М у ж и к и» — оповідання А. П. Чехова, написане 1897 р.

83 Рисаков Микола Іванович (1861—1881) — народоволець, учасник замаху на імператора Олександра II 1 березня 1881 р.

84 «М и повні почуття національної гордост і...» — М. Хвильовий цитує роботу Леніна «Про національну гордість великоросів» (Див.: Ленін В. /. ПЗТ.—К., 1972.—Т. 26.—С. 98—99). У ПЗТ цитата звучить так: «Чи чуже нам, великоруським свідомим пролетарям, почуття національної гордості? Звичайно, ні! Ми любимо свою мову і свою батьківщину» (С. 98). І далі: «Ми сповнені почуття національної гордості, бо великоруська нація теж створила революційний клас, теж- довела, що вона здатна дати людсттзу великі зразки боротьби за свободу і за соціалізм, а не тільки великі погроми, ряди шибениць, катівні, великі голодовки і велике плазування перед попами, царями, поміщиками й капіталістами» (С. 98—99).

85 Пестель Павло Іванович (1793—1826) —декабрист, автор «Руської правди», організатор Південного товариства декабристів на Україні.

Короленко Володимир Галактіонович (1853—1921)—російський письменник і публіцист.

87 Мерсьє Луї Себастьєн (1740—1814) —французький прозаїк, драматург і літературний критик.

«Кремлевский мечтатель» — так англійський письменник Г. Уеллс назвав В. І. Леніна у книзі «Росія в імлі» (1920).

89 Данилевський Микола Якович (1822— 1885) — російський публіцист і соціолог, ідеолог панславізму.

90 Шатобріан Франсуа Рене де (1768—1848)—французький письменник, автор повістей «Атала» (180Л), «Рене» (1802) та ін.

91 Мейєрхольдівський — походить від прізвища Мейєрхсшьда Всеволода Емілевича (1874—1940), російського радянського режисера-новатора.

92 Ніцше Фрідріх (1844—1900) —німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму, один із засновників «філософії життя».

93 Мікенська культура — центр егейської культури в південній Греції. Розквіт Мікён припадає на 1400—1200 рр. до н. е.

94 Камбіоз (Камбіз; 540—522 до н. е.)—давньоперсидський цар

із династії Ахеменідів, син царя Кіра* В 525 р. завоював Єгипет.

95 Александр Македонський (356—323 до н. е.) — цар Македонії, полководець, засновник найбільшої тогочасної світової монархії.

96 Птоломеї (Птолемеї) —царська династія в елліністичному Єгипті в 305—ЗО рр. до н. е. Заснована полководцем Птолемеем І. За останньої представниці династії Клеопатри держава Птолемеїв була завойована Римом.

Муссоліні Беиіто (1883—1945)—фашистський диктатор Італії в 1922—1943 рр.

98 Сунь Ятсен (1866—1925) —китайський революціонер-демократ, вождь китайської революції 1911 — 1913 рр., перший (тимчасовий) президент Китайської республіки.

99 Хіна — вживана в той час назва Китаю.

100 ...М аяковський одкривав і розвінчував... сьогодні ш-ню Америку.— Йдеться про книгу В. Маяковського «Моє відкриття Америки» (1926).

101 Лозовський А. (Дрідгю Соломон Абрамович; 1878—1952) — радянський партійний і державний діяч, доктор історичних наук, генеральний секретар Профінтерпу.