Твори

Підкреслення наше... Але як вам подобається цей уривок? Верлібрист, як бачите, згадав, що він був колись главкомом і рветься «в розпалі бою» на панство. Його, здається, ще ніхто й не заспокоював, але він уже, так би мовити., авансом кричить: «Та де там,— коли «пече», дайош мені «фундаторів кабали вікової» — і нікоторих гвоздьов! Нерви мені заплутались у голові! Держіть мене, а то — побий мене Бог — вирвусь... Ви киваєте на неп? Тєто єрунда? Хіба ви способні почувати щось? Ну, кажіть, способні?.. Ага! А я от чую, «колони революційного війська повз «Петроградского Особого Присутствия по продовольствию» не йдуть, а прямо тобі рєжуть!.. Але й тєто не хвакт. Ви думаєте, що я під Косинчину «Анкету» 5 підробляюсь? Нічого подібного! То вже кличуть мене до продоволь-ствія... Я зараз!.. Зараз... (тільки, будь ласка, не забудьте про ордена... чи то пак про «поверхурочного ордера»)... Я зараз! Мене трясьот у лихоманці... і... і... вже потекла слина... Ах, «сельдяной буян»! Ну коли ж, нарешті, я доконаю цей дорош-єфремовський 6... чи то пак зеро-хвильовський 6... «крупник з трескою»!

Так голосить і галасує (і цілком справедливо) наш колишній «оплічник», «теперішній кращий приятель С. Пилипенка» (див. славетну автобіографію, а також у туманну історію «видавництва автора»)..Такі «твори» «випущасть» «тєтой» симпатичний мальчонка.

Але робили ми цей ліричний вступ тільки для того, щоб наші читачі не сумнівались:

— «Г ом ер революції» 7 і сьогодні не докинув слинити і плю-ватись. Отже, коли ми назвемо його слинявим каптьором (ти не ображайся, Валерьяне, «ми тебе не хочемо підозрівати в цьому»), то не вбачайте, будь ласка, в такій фамільярності вульгаризму й бажання нашого зробити неприємність своєму «оплічникові». Особливо просимо не звертати уваги на те, що наша характеристика цього милого, хоч і малописьменного (про малописьменність буде далі) «гомера» зійдеться з відповідною характеристикою якогось жовто-блакитного емігранта. Справа тут, бачите, занадто простенька: Поліщукова слина однаково неприємна для всіх. Це просто фізіологічне почуття.

І

Отже, в боротьбу двох сил улетів динамічний верлібрист, автор скандальної автобіографії («фе») і не менш нудної губа-нівської «Європи на вулкані» 8, «ахтанабіль» сучасності, як сам він себе рекомендує.

Словом, В. Поліщук випустив ще одну брошуру й чекає на неї рецензії.

Отже, авансом: брошура, як брошура! Розділи два й будуть мати поспіх 9... Особливо серед дурачків, оскільки цей поспіх зветься зиссез сій 8сапсіа1е *. Але коли ми об'єктивно підійдемо до неї, то побачимо: новий «твір» машинізованого верлібриста страшенно нагадує його передостанній. Ми говоримо про той передостанній 10, де Поліщук на протязі двох друк[ованих] аркушів їсть «революційні» баклажани й не менш «червону» «юшку, де плавало кілька галушок». Словом, справа йде про той твір, що від нього відвернулись буквально всі, хто поважає себе: мабуть, багато в ньому цього самого «фе»!

Очевидно, треба було б замовчати й нову «циркуляцію культурної крові». Але — досить! «Ахтанабілеві» сучасності вже слід показати його справжній гараж. Бо і справді: доки він буде використовувати наївняків із «науково-дослідчої кафедри історії української культури в Харкові» та якимись путями пролазити навіть... в комуністичний університет. Нам тим легше зробити це, що слинявий каптьор (ти не ображайся, Валерьяне, «ми тебе не хочемо підозрівати в цьому») зачепив своєю слиною нашого шановного памфлетиста Миколу Хвильового, який, памфлетист, до речі, давно уже чекає причіпки покінчити з цією болячкою на пролетарській літературі.

Отже, по-перше, два слова про особисті випади. Зупинятись на них ми довго не будемо (це була б неповага до самих себе) о Але, приймаючи на увагу, що Поліщуків твір може попасти в руки якогось малописьменного читача, ми вважаємо за потрібне на момент і для розваги зупинитись і на цьому.

Так от: вимушену сміливість «сельдяного буяна» дуже тонкими нитками шито. Прошу, приклад:

Поліщук, як і його «папаша» Пилипенко, перш за все, схопився за вітаїзм: мовляв, це ж страшенне неуцтво викинути з цього слова «л» 11, хоч би і свідомо, як ви пишете.

От тобі й раз! А ти ж як думав: висока культура? Неуцтво, голубе, неуцтво! Тому ж ми й шукаємо Зерова.

От динамічність — це нам подобається! Знаючи добре, що ми рано чи пізно, а назвемо його малописьменним «ордером», Поліщук йде в «контратаку» й заявляє:

— Це ж мал ©культурність вживати 12 так багато чужоземних слів: «опоненти», «класичний афоризм», «солідарність» і Т. д.

От тобі і два! А ти ж як думав: культурність?

Правда. Істинна правда.

Малокультурність дуже частенько прикривається словечками високого штибу (це ми докажемо далі, коли розберемо «твір» «ахтанабіля» сучасності, але ніколи «опоненти» чи то «класичний афоризм» не були словами подібного гатунку, коли ними глушили «крупник із тріскою». Звичайно, можна б було сказати так:

— Філософічні твори В. Поліщука — то є зібрання шаблонних думок, які треба висловити в короткій і одривочній формі і які, на жаль, розтдглися у триаршинні поеми.

Але можна сказати й так:

— В. Поліщук — то є просто класичний афоризм із держ-видавського «ділового календаря».

Ми гадаємо, що друга формула краща, хоч би. своїм динамізмом... І незважаючи на чужоземне походження.

А втім, покиньмо фехтувати полемічною шпагою; коли когось цікавить, як ми будемо відштовхувати ті чи інші особисті нападй, хай улаштовує турнір: ми з охотою приймемо в ньому участь. А зараз давайте подивимось, чи не виглядає зі сторінок останнього «твору» нашого «автора» обличчя «військового фершала» і... і... Словом, далі буде видно.

Почнемо з першої статті, що зветься «Завдання доби». Завдання такі: «1) на міжнародний терен! 2) машинізація, 3) динамізм, 4) матеріалістична мова, 5) мистецтво для працюючих». Завдання, як бачите,, «оченно сурйозні». Отже, спитаймо, як їх розв’язує «гарячий воїн революційних битв Октября» (тіїіїапі; агсіепі: еїс.).

Словом, було так: було три періоди і прийшов четвертий. В першому періоді був Котляревський та інші, в друго?4у — Драгоманов 13 і Франко, в третьому — Леся Українка й Коцюбинський із модерністами. Перший «не цурається свого», другий характеризується тим, що «ми повинні бути культурні і свідомі національно», а для третього характерне: «у нас може бути так, як у Західній Європі». Що ж до четвертого, то поки що почекаємо. -

Ну, як вам подобається це поділення? На наш погляд, воно дуже «вумне». Справді, хіба письменники поліщуківського другого періоду не брали на себе завдань письменників третього періоду? Хіба Драгоманов і Франко не користувалися з «європейських сюжетів»? ї, навпаки, хіба Леся Українка не закликала до культурності і свідомості національної? Звичайно, в нюансах «мужня жінка» відрізнялась чимсь од мудрого галичанина, оскільки вона належала до молодшого покоління; але ці нюанси не судилося підмітити нашому верлібристові. Його ж поділення — це просто малописьменні етюди,

«Але зараз після Жовтневої революції,— пише далі «сельдяной буян»,— наступає четвертий період.— Ми не тільки вміємо взяти дещо із Заходу, але ми маємо (підкреслення його ж) і знаємо, що дати свого оригінального в світову скарбницю».

Та невже? Так-таки й маємо з підкресленням? От «сто-рія»! Чи не «Європу на вулкані»? Ні, каже Поліщук: «ідею пролетарської революції, втілену в своєрідні культурні та літературні форми»! От бачите що! А ми й не знали досі! Словом, каптьор вносить пропозицію влаштувати «соревнование» зі штабом світової революції — компартією. Що ж, пропозиція непогана.

Але хто ж із нас буде вносити цю «ідею» до вищеназваної «скарбниці»? З брошури видно, що всі сучасні українські письменники до цього не здібні, бо хоч дехтЬ з них і має цю «ідею», але формально всі вони або Надсони и, або Пільняки, або неокласики. Залишається авангардний верлібрист Поліщук... та почасти Пилипенко,.. чи то пак «плужани». Очевидно, вони й мусять наробити репету в «світовій скарбниці». Ідея, як бачите, варта уваги. Словом, дайош тов. Петнікова 15 — і «ні-которих гвоздьов»! На те ж він і вчив чужоземні мови, щоб перекладати... чи то пак заробляти гроші. І потім, хіба ви не знаєте,— «скандинавська література завоювала собі місце на світовій арені». Поліщук за це цілком відповідає, бо він чув дещо,і про Гамсуна Іь.