Страница 6 из 25
На город до діда Гната! Вірні друзі! Завтра вранці Спільно глянем, що там в ранці! VII Що творилось на городі,— Переказувати годі. Всі стрічали біля тину Козака, свою дитину. З ним і дівчинка пригожа. На маленьке сонце схожа. Всі городні — свіжі, вмиті, У зеленім оксамиті. Обнімали, підкидали Ще й загадку загадали: — Що на світі наймудріше? Ну, Барвінку, сміливіше! Підморгнув недавній бранець І торкнув рукою ранець. Підняли городні кришку. Витягають з ранця... книжку! — Це ж «Букварик»!— закричали. Ніби сонечко стрічали. — Наймудріше в світі — книжка!— Пропищала в зіллі Мишка. Дід Гарбуз розкрив «Букварик»: — Був і я колись... школярик. Справжній скарб діставсь онуку, З ним — подужає науку! Без науки, знай, народ,— Ані в космос, ні в город!— Дід Гарбуз в долоні вдарив. На гармошці Хрін ушкварив. Баклажаник у дуду Задудукав до ладу. Пастернак схопив цимбали. Як утнули, як заграли! Танцювали до зорі При розкритім «Букварі»... Мов димок, повився заспів Під дубами в Конча-Заспі, В тиху пору світанкову, Коли місяць збив підкову. Наче бджілка волохата. Забриніла ранком хата. Над полями, над лісами Задзвеніла голосами. Гнат старий з малим Іванком Привітались з добрим ранком. Гнат погнав корову з двору Повз берізку білокору. А Орися біля печі Варить кашу для малечі. Запарує швидко кашка. Розпочнеться й наша казка. І Але хто це там на дубі. Придивіться, дітки любі! У гнізді завмер лелека. Небо п’є, мов воду з глека. Ще аж троє підлетіло. Буде казка! Буде діло! Поторкалися дзьобами. Притулилися лобами. Погули, пошепотіли. Вниз до озера злетіли. Тут вітрець повіяв з лугу. Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!» І в лелек, немов намистом. Сипонув багряним листом. Річ таку птахи з журбою Повели поміж собою: — Зникло літо, як забава. — Розкошує осінь-пава. — Молодиця гарна й модна. Тільки вдачею холодна! — Чуєш? Жабка сумно кумка. Про зимівлю в жабки думка. Жде і нас, браток лелека, В теплий вирій путь далека. — До весни, вітчизно мила! Виручайте, дужі крила! Збір загальний — за Плютами, В луговині, за хатами. Постривайте!— мовив старший. Поки ще ми не на марші. Політаймо над городом. Попрощаймося з народом! Підлетіли, піднялися Над лугами, де узлісся... II Дід Гарбуз у ту хвилину Задивився на калину. Козирком приклав долоню: — Ой, яка ж ти красна, доню! Враз Гарбуз як зарегоче,— Щось за лисину лоскоче! Чи комашка, чи то муха Дідусеві пестить вухо. Дід по лисині як лясне! Щось майнуло, вельми красне. Сіло-впало на долоні — Тільки спалахи червоні. Придививсь — листочок з клена. Хоч би смужечка зелена! Дід підніс його, мов книжку; — Ах, розбійнику-опришку! Та невже ж минуло літо,— Простогнав він сумовито. Зліз на тин, гукнув; — Барвінку! Наступила осінь, синку!— Між травинок-луговинок Жваво вигулькнув Барвінок. Став, веселий, перед дідом. А за ним — Ромашка слідом. Привітались до старого. Застрибали кругом нього; — Не бачили ми зроду Звабнішої краси. Дідусю, аж палають Левади та ліси! А терну, а шипшини,— Бери хоч цілий віз. Жовтенькі відлітають Метелики з беріз... Дід дістав з кишені люльку І пустив димову кульку: — Відбуяло, дітки, листя. Все до часу,,все до місця. Вже й зима не за горами Із снігами та вітрами. Вкриє землю ковдра біла. Щоб земелька відпочила. Аж зіщулилась Ромашка, Затремтіла, мов комашка: — Та невже, дідусю, холод Упаде на нас, як молот? — Не журись, пора осіння Заховає нас в насіння. Тепло в кожній насінинці, Мов дитинці в кожушинці... Рушим в запічок, до хати. Будем солодко дрімати. А як ряст укриє луки. Нас людські пробудять руки. Щоб могли ми, наче діти, Знову сонечку радіти. — А птахи,— спитав Барвінок,— Влізуть теж до насінинок? Дід обняв його за плечі: — Є в природі мудрі речі... Всі птахи, літати дужі, Утікають геть від стужі. Птаству — небом шлях відкрито В ті краї, де вічне літо. Підстрибнув Барвінок пружко. Мало з ніг не збив подружку: — Звідкіля це вам відомо. Ви ж завжди, дідусю, вдома! Дід Гарбуз пригладив вуса: — Не кінчав я, синку, вуза. Та пізнав цікаві штуки З географії-науки. Ця наука, серцю мила. Землю всю мені відкрила. Рідні гони для початку. Потім Африку й Камчатку. Про Австралію й Аляску Я почув від неї казку. Про далеку Антарктиду... Закричав Барвінок:— Діду! Я б хотів помандрувати. За морями побувати! Та не в казці, а на ділі! Поки в нас тут заметілі!.. Скільки буде кілометрів До тропічних буйних нетрів? Дід Гарбуз розреготався. Аж тинок захилитався. — То не жарти і не смішки, Років зо три — коли пішки! Як підеш навколо світу. Не одну проносиш свиту, В теплім колі, дітки, тута І зима минеться люта. Ну, а поки осінь ходить. Будем підсумки підводить. Проведем останні збори І з піснями — до комориї Дід Гарбуз на тому свиснув. Аж на плоті глечик тріснув. І на заклик той відразу Збіглись всі до перелазу. Ось Часник у новій свиті І Редиска в оксамиті. Дядько Хрін з Горохом-другом По городі чешуть цугом. Ось і Сонях поряд з Маком І Квасоля з Пастернаком. Пастернак схопив цимбали. Всі городні заспівали: — Працювали ми завзято. Бо для нас робота — свято. Коло рідної землі Не зважай на мозолі. Кожен знає, що без праці Не змайструєш навіть цяці. Ні стільця, ні літака. Ні шурупа, ні гвіздка! Дід Гарбуз гукнув:—Побачим! Непереливки ледачим! Гей, Барвінку, акурат Викликай усіх підряд. Вмить хлопчинка жвавий писок Устромив у довгий список: — Слово має... трудівник... Просим, дядечко Часник! Трусонув Часник той чубом, Гордо блиснув білим зубом. Сміло й гордо взявся в боки І вперед ступив два кроки: — Я від роду і до роду Часничок даю народу. Наче полька з гопаком. Дружить сало з Часником. А натреш хлібця скоринку Прямо з печі... Га, Барвінку? А до свіжого борщу Як приправу затовчу! Мовчки всі ковтнули слинку. Дід Гарбуз сказав:—Барвінку! Часниченко цей лишень Корисніший за жень-шень! Всі на цьому — зліва й справа Закричали:— Слава! Слава!— Часникові всяк радів. Вийшов Соняшник з рядів: — Рапортую, друзі вірні, Маю зернятка добірні. Начавлю аж дві сулії Променистої олії. Ця олійка щось та важить. Можна все на ній підсмажить. Свіжу рибку, і млинці, І грибки, і голубці. Що й казати — добра справа. Знову всі гукнули: — Слава! Підстрибнули від землі Дві Редисочки малі: — Наше діло — виробляти Свіжі соуси й салати.