Страница 21 из 25
IX Аж нап’явся Коник Дзвоник! Мов відважний прикордонник, В даль Барвінок полетів. Козака неспокій точить, До мети спішить —не збочить. А Ромашка й поготів! Ну й дівча! Твердої вдачі! Задає в путі задачі. — Скільки буде п’ять на сім? — Тридцять п’ять! Ага, Ромашко! — П’ять на п’ять? — І це не важко! Двадцять п’ять, відомо всім! Круча збоку виринає. Шлях вода перетинає. Хвилька зводиться ребром, А на боці протилежнім У затоці чорним лежнем Ледь видніється пором. Над шатрами верболозу Пролунало: — Пе-ре-возу! — І відлупило здаля. В осоці на тому боці Крутонулись ноги босі. Виткнувсь носик з-під бриля. Взяв поромник мотузяку На округлу залізяку, І поплив пливучий міст. А на дядьку — синя свитка. Жовтий бриль, очей не видко. Але що це ззаду? Хвіст! Підпливає. Ось і берег. Чути хвильки тихий шерех. Коник скочив на пором. Підійняв Барвінок списа, Закричав:— Тримайте Лиса! Не пручайсь! Прошу добром! Мовив Лис: — Привіт, герою! Певне, цю первісну зброю Ти привіз від дикунів? Я пустив вас до порому І за це мене, сірому, Переслідує твій гнів? Хто мені два зуби вибив? Якби я тоді... не схибив... Ми обоє не святі. Хочеш битися? Не вдасться! У труді пізнав я щастя. Зуби вставив золоті. Домовитий став, мов курка... Як північна чорнобурка. Засріблився від сивин.— Опустив Барвінок списа. Придивляється до Лиса. Бачить — плаче Лисовин. Похилився, крутить корбу. Мов за хвіст поцупив кобру. Лис... почав... життя нове? У Дзвіночка і в Ромашки У очицях — ніби цвяшки... А пором собі пливе. До Ромашки, до Барвінка Посміхається хмаринка, Миє пір’ячко в воді. Лис промовив: — Правда, гарно? То дарма, що трохи хмарно... Добре тим, хто молоді... «Може, справді став він добрий. Поки я літав за обрій?— Думу думає козак.— Має ж голову добрячу. Поламав хижацьку вдачу, У житті буває всяк...» Лис очиці втер полою: — Бий обухом, ріж пилою. Списом штрикай, але вір... Давні вибрики забуті. Вчусь заочно в інституті І працюю, наче звір. Ось і берег. Кинув сходні. —Коли в нас... таке... сьогодні. Прошу вас... до себе... в дім.— За повіддя взяв Дзвіночка.— Он і хата край лісочка. Хоч води попить ходім! Бережком, а потім лісом Друзі тьопають за Лисом. Стиха кривиться дівча. За горбами, за ярами. Біля струганої брами Витягає Лис ключа. — Ого-го! Живеш в палаці! Заробив у чесній праці? — Маю спадок від дідів. Мій прапрадід Лис Микита Був тварина тямовита, Чим хотів — заволодів! Прямо скажем, не безгрішний. Був він дядько вельми втішний. Син простого селюка... Волелюбну мав натуру. Від душі його скульптуру Шашіль виточив з пенька. Прадід Лис виднівсь при вході, Генерал тобі та й годі,— Люлька, хвостик догори... Коли б їв він моркву й ряску,— Не про нього склали б казку. Постать, що не говори! Прив’язав коня Барвінок, З двору глянув на будинок. На цяцьковані стовпи. Дах червоний, з черепиці. В Лиса усмішка на пиці: — Що? Сподобалось? Купи! Закричав Барвінок: — Годі! Я — Барвінок! Я — в поході! Не люблю приватних нір. Коли так, не дійдем згоди! — Прошу, прошу до господи. Жарти, хлопчику, повір... Ось і затишна світлиця, Господиня гостролиця Усміхається гостям. Лис узяв під ручку Лиску, Прихорошену до блиску: — Це дружки мої, затям! Повели в кімнату дальню. Стало ясно, що в їдальню. Пахло перцем і борщем. Не кормушка, не корито — Стіл по-царському накрито, Не такий, як під кущем! В мисках квашена капуста. Бараболя в шкварках тлуста. Паляниця негливка. Ще й вареників макітра. Поряд з рибою — півлітра Жигулівського пивка. В нафарбованої Лиски Голосок немов з колиски: — Готувала все сама!— А Ромашка:— Бачу, Лиско! Але Конча, ой, неблизько! Засідать — часу нема! Руки змили — їсти сіли. Частували їх щосили: — Їжте, пийте досхочу!— То, здавалось, дружби вияв. Хлопчик мовив:— Як я мріяв Про тарілочку борщу! Лис, відкривши пива пляшку. Скоса глянув на Ромашку, Влив Барвінкові й собі. — Повні щирої надії. Проковтнем за спільні дії У великій боротьбі! — Зупинися, хміль — отрута. Що кладе на ноги пута!— Це Ромашин голосок. Та малий зробив ковточок,— Д іл хитнувся, як місточок, І посунувсь, мов пісок. Наш Барвінок — хлопець крепкий. Хоч позбувсь одної клепки — Не змінився на виду: — Що за шум? Яка рахуба? Скоро будем біля Дуба! Засурмлю — хау ду ю ду! Лис: — Хильнімо ж до останку!— Та Ромашка з пивом склянку Геть пожбурила, в вікно. — Бити посуд — хлопська звичка!— Просюсюкала Лисичка. Лис підвівся:— Но-но-но! — Те, що сталося допіру. Залікує люлька миру! На, побільшає думок...— Взяв Барвінок в Лиса люльку, А Ромашці—тицьнув дульку— І ковтнув страшний димок! Замакітрилось в голівці, Опинився на долівці Л егковажний козачок. Лисовин підскочив: — Лиско! Ремінцем в’яжи дівчисько! Поламай хутчій дрючок! Та дівча схопило списа. Штриконуло в писок Лиса І стрибнуло у вікно. Коник їй підставив спинку І поніс, немов лушпинку. Як у справжньому кіно. Вгору кинуло й Барвінка, Та не гнулися колінка. Ухопився за стільця, Але стіл підставив ніжку. Так поцупили, мов мишку. Нерозумного курця. Лисовин сердитий в Лиску З холодцем пожбурив миску. — Де Ромашка? — Ген, в ліску!—