Аферистка

— Ні в якому разу! — зупинила її Тетяна. — Нехай ростуть. Я не люблю зривати квіти. Мене мама в дитинстві вчила не зривати квіти, Ї вибачаючись, пояснила вона. Ї Пробачте, просто я весь час пам’ятаю ці її настанови.

Любов Петрівна застигла у потрясінні — серед людей рідко зустрічаються особи, свідомість яких сягає так глибоко. Але вона сама така! Зриває лікарські рослини і плаче, просить у них прощення, заклинає допомогти хворим людям. А коли сушить, то розмовляє з ними як з живими, розповідає, з якими хворобами їм доведеться воювати, які недуги перемагати, дякує за слухняність і знову вибачається. Так само чинить і при приготуванні відварів чи настоїв, при накладанні примочок і компресів. Про все це вона довірливо розповіла Тетяні.

— Мені довелося дуже багато лікувати виснажених і поранених людей, таких хворих, якими ніхто не займався, і я обходилася тільки рослинами. Отак вмовляла і просила їх допомогти страждальцям, знайомила з іменами тих людей.

— Ви і зараз так робите?

— Тепер я вже вірю, що роблю правильно, — зізналася Любов Петрівна. — Тобто з роками у мене з’явилося переконання, що цей метод дає результати. А тоді я це робила з відчаю, бо крім свого слова більше нічого не мала під рукою. Інколи доводилося просто розжовувати трави й прикладати їх хворим до ран чи вражених місць. Можна звертатися до вас на «ти»? — раптом запитала вона.

— Звичайно, — погодилася Тетяна. — Навіть потрібно. Я вважаю, що лікар неодмінно повинен звертатися до пацієнта на «ти». Особисто в мене тоді складається враження, що я знаходжусь поряд з мудрою і набагато старшою людиною, і вона мені обов’язково допоможе, як в дитинстві мені допомагали батьки.

— Пробач, доню, — зніяковіла цілителька, — а твій чоловік казав, що ти сирота.

— Так. Але у сиріт теж колись були батьки.

— Ти пам’ятаєш своїх?

Тетяна відчула, що це питання непокоїть жінку, скоріше за все вона втратила свою дитину і зараз гадає, пам’ятає вона її чи ні, якщо їй вдалося вижити. Хитання головою, зітхання, сум на обличчі, холодні очі… Так роблять люди, коли в них бракує слів, щоб передати свій стан чи свої почуття.

— Звичайно, пам’ятаю, — відповіла Тетяна, і побачила, що зробила правильно, бо очі жінки потеплішали і сум з її обличчя трохи відступив.

— Які страви ти найбільше любиш?

— Дуже прості: смажену картоплю і борщ.

— Причому картопля має бути смажена разом з яйцем, так? І трохи сируватою, недосмаженою?

— Так, саме так, — здивовано підняла очі Тетяна, а потім зрозуміла: адже впродовж місяця їй доведеться через день обідати тут, тому жінка й розпитує про уподобання майбутньої пацієнтки.

Нарешті голоси в дворі трохи стихли, і жінки повернулися до гурту. Побачивши їх, Борис Павлович піднявся першим.

— Спека настає, — звернувся він до Грицька. — Може, пора їхати?

— Ви закінчили? — запитав Грицько у Любові Петрівни і, коли вона кивнула, жартівливо додав: — Тоді по машинах.

Спостерігаючи, як приїжджі збираються й виходять з двору, цілителька продовжувала легко похитувати головою. В її погляді читалося багато всього, і виділити щось одне було важко: смуток, лагідна симпатія, небажання розставатися — ось що переважало в ньому.

— Значить, починаємо лікування через три дні? — уточнив Грицько. — Може, вам щось для цього привезти?

— Якщо в когось надибаєте свіжий травневий мед, то візьміть літрову банку, — попросила Любов Петрівна. — Тут ніхто пасіку не тримає. А з міста пацієнти привозять неякісний.

Ї Мед для нас не проблема, Ї сказав Грицько. Ї Привеземо так, що на всіх вистачить.

— Не сумуйте, ми скоро приїдемо, — чомусь пообіцяла на прощання Тетяна.

2

В автосалоні асортимент був не великий — «Таврії», «ланоси», декілька моделей «шевролє» середнього класу, правда, стояла одна «такума», і різні «опелі». Так як Тетяна вже була налаштована купити «авіа шевролє», то на інші марки вони з Грицьком не дивилися. Бентежив колір, до їхніх послуг був такий вибір: яскраво червоний, помаранчевий і світлий маренго. Помаранчевий відкинули одразу через зрозумілі причини після подій на майдані. Яскраво червоний був гарним, але… вельми несолідним, він більше годився для невеликих спортивних машин або модних мотоциклів. А світлий маренго хоч і здавався зовсім блідим, зате нагадував тепле літнє море на мілководді. Його й вибрали. Через три години після оплати покупки Тетяні й Грицькові викотили машину з повним набором потрібних документів — реєстрації в міліції, техогляду, страховки і всяке різне.

— Я вперше їду в абсолютно новій машині, — зізнався Грицько, коли вони виїхали за місто й відчули себе вільніше.

— За кермом?

— Ні, взагалі.

— Я теж, — сказала Тетяна.

— Я, виявляється, щасливий. Колись уперше замешкав у новій хаті, де смачно пахло свіжою фарбою і глиною, і донині живу в ній. Тепер ось машина… І у мене є ти.

— А я в новобудові не жила. Хіба твоя хата глиняна?

— Ні, цегляна, але всередині тоді мазали глиною, перемішаною з кінським перегноєм.

— І так вона стоїть досі?

— Так. Тільки зверху я поклеїв шпалери. А що? За рахунок цього вона тепла.

— Я просто запитала.

Наступного дня Грицько удосвіта одвіз Тетяну на лікування з тим, щоб забрати її від цілительки аж після роботи. Як потім згадувала Тетяна, перший день був найважчий. Любов Петрівна спочатку напоїла її відварами й нагодувала сиром, перетертим з цукром і змащеним сметаною. Потім доручила подрібнювати й розважувати трави, робити суміші й запаковувати їх, прикріпляючи до упаковок ярлики з назвами. Для цього дала Тетяні пучки сухих трав, пусті ємності, спеціальний подрібнювач, схожий на блендер чи м’ясорубку, терези, рецепти сумішей і паперові кульки. А сама готувала сніданок, годувала й лікувала Ігоря Свиридовича, варила обід і навіть встигла прополоти клапоть городу.

Серед дня дещо повторилося: лікування цілющими відварами, харчування. Після цього йшли аплікації на область швів з розпарених в окропі трав, маски, протирання, змащення й масажі і ще безліч різних процедур. Затим Любов Петрівна працювала з іншими хворими, а у Тетяни був відпочинок і сон. Увечері знову належало пити відвари, тільки це вже можна було робити вдома, бо через півгодини після прийому зілля належало вечеряти.

Загалом Тетяні таке оздоровлення сподобалося. По-перше, вона занурилася в світ первозданної флори, оповитий таємницями про її лікувальні властивості. І як не дивно, створювана цим світом атмосфера позитивно впливала на неї. Вона бачила, де ростуть трави, коли їх збирають, як сушать, і далі спостерігала весь ланцюжок їхніх перетворень на ліки й розуміла, що такі ліки справді мають допомагати. По-друге, Любов Петрівна чудово володіла навичками медсестри, дар у неї був особливий — при виконанні процедур вона використовувала і влучне слово, і якісь примовки, і слушні поради, і заспокійливі паси, і навіть вірші класиків, читані монотонним голосом, що за дією скидалося на магічні мантри, про які в народі кажуть: «бабка пошептала». Дехто під час процедур солодко спав. По-третє, сам ритм життя Огнєвих, насичений працею і щирими клопотами про здоров’я пацієнтів, їхній підхід до своєї справи був настільки духовним і настільки з цієї аури не випадали дрібниці побуту, що Тетяна вперше зрозуміла, як тісно всі іпостасі людини пов’язані між собою і що будь-які намагання пригнобити тіло заради підняття духу — безглузді, так само як абсолютно гидким і згубним є розбещення плоті при хибній думці, що дух при цьому залишається на високому рівні.

Якось випав день, коли довелося приїхати сюди майже на сході сонця. Грицькові у справах треба було на початок робочого дня вже бути на головному підприємстві в Дніпропетровську і він по дорозі завіз дружину до лікувальниці. Впродовж дня Тетяна не виходила з хати — недобре почувалася і намагалася не бути на сонці. Після процедур, проведених до обіду, Любов Петрівна з чоловіком вирішили прогулятися до берега, а може, і вмочити ноги у воду, залишивши гостю одну, щоб їй спокійніше відпочивалося. Тетяна вмостилася подрімати в прихожій на диванчику. Скоро клацнула клямка на хвіртці воріт, свідчачи, що господарі пішли на прогулянку, і вона, підклавши руки під голову, блаженно закрила очі.