11/22/63

Поза приміськими районами, з їхніми вертлявими бризкалками на моріжках, лежали безкраї простори пласкої порожнечі. Де-не-де мобільні зрошувальні установки ще обслуговували поля бавовнику, але Королева Бавовна здебільшого вже була мертва, їй на зміну прийшли безкінечні акри кукурудзи та сої. Насправді найприбутковішими культурами округу Даллас були електроніка, текстиль, брехні та чорні нафтодолари. Свердловин поблизу було небагато, але коли вітер дув із заходу, з покладів Пермського басейну [334], в містах-двійнятах смерділо нафтою і природним газом.

Діловий район у середмісті кишів пронозами, котрі красувалися в прикидах, які я звик подумки називати «повний даллас»: картатий спортивний піджак, вузька краватка з затискачем з дутого золота (ці затискачі, шістдесятницькі версії пізніших брязкалець гіп-гоперів, ішли зазвичай з діамантами або з їх правдоподібними замінниками, головне, щоб іскрилися), білі штани «Сансабелт» [335]і розцяцьковані хитромудрим шитвом чоботи. Вони працювали в банках і інвестиційних компаніях. Вони торгували соєвими ф’ючерсами, лізингами нафтових родовищ та землею на захід від міста, де не могло рости нічого, крім дурману смердючого і перекотиполя. Вони плескали одне одного по плечах долонями з винизаними перснями пальцями й звали одне одного «синку». На поясах, там де бізнесмени у 2011 році носять свої мобільні телефони, багацько хто з них носив пістолети в кобурах ручної роботи.

Одні білборди закликали до імпічменту Голови Верховного суду Ерла Воррена; з білбордів скалився Микита Хрущов (NYET, COMRADE KHRUSHCHEV. — повідомляв напис. — ЦЕ МИ ВАСПОХОВАЄМО!) [336]; а на одному білборді, на Західній Комерс-стрит, було написано: АМЕРИКАНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗА РАСОВУ ІНТЕГРАЦІЮ. ТІЛЬКИ ПОДУМАТИ! Цей білборд було оплачено кимсь, хто називав себе «Спілкою чаювальників» [337]. Двічі на бізнес-офісах, імена власників яких могли натякати на їхнє єврейське походження, я бачив намальовані свастики.

Мені не подобався Даллас. Ні, сер, ні, мем, ніяким чином. Я незлюбив його вже з того моменту, як реєструвався в готелі «Адольфус» і побачив, як в тамтешньому ресторані метрдотель, вхопивши за руку зіщуленого офіціанта, кричав йому щось просто в обличчя. А проте я маю тут справу, тож мушу тут залишатися. Так я думав тоді.

Двадцять другого вересня я знайшов місце, яке нарешті здалося мені придатним для життя. На Блеквел-стрит у Північному Далласі окремо розташований гараж, перероблений на доволі приємну двоповерхову квартиру. Найбільша принада — кондиціонер повітря. Найбільша вада — власник землі й будівлі Рей Мак Джонсон, расист, котрий повідав мені, що, якщо я тут оселюся, наймудріше буде триматися подалі від сусідньої Грінвіл-авеню, де повно забігайлівок расово змішаного штибу та чорномазих з «ножами-викидухами», як він їх назвав.

— Я в цілому світі не мау нічого супроти нігерів, — повідав він мені. — Ні-сер. То Бог прокляв їх на це положення, а не я. Ви ж знали це чи ні?

— Гадаю, цей розділ в Біблії я пропустив.

Він підозріло покосився.

— Ви хто, методист?

— Так, сер, — погодився я. Це здавалося безпечнішим, аніж сказати, що в конфесіональному сенсі я ніхто.

— Вам треба пройти баптистське воцерковлення, синку. У нас радо приймають новонавернених. Винаймете квартиру, а тоді, либонь, якоїсь неділі зможете піти разом зі мноу й моєю дружиною.

— Можливо, й так, — погодився я, нагадуючи собі не забути запасти в кому тієї неділі. Можливо, в смертельну.

Тим часом містер Джонсон повернувся до свого оригінального сценарію.

— Дивіться, Ной напився п’яним той єдиний раз на ковчегу і лежав він у своєму ліжку геть-чисто голий. Двоє його синів не дивилися на нього, вони відвернулися в інший бік і накрили його ковдрою. Ну, не знаю, може, то було покривало. Але Хам — він був чорним в їхній родині, — той подивився на свого батька в його голизні, і Бог прокляв його і всю його расу на те, щоб були дроворубами та водоносами. Отак воно й пішло. Ось що стоїть за всім цим. Біблія, книга «Буття», розділ дев’ятий. Візьміть самі й подивіться, містере Емберсон.

— Угу, — гмикнув я, нагадуючи собі, що десьпереїжджати я все-таки мушу, неможливо мені залишатися в «Адольфусі» безкінечно. Нагадуючи собі, що зміг би зжитися з незначним расизмом, котрого не в змозі перебороти. Нагадуючи собі, що такий зараз дух часу, і так тут, либонь, повсюди. От тільки не зовсім мені в це вірилось. — Я все обдумаю і дам вам знати за день-два, містере Джонсон.

— Не варто довго чекати, синку. Ця квартира піде швидко. Сьогодні у вас благословенний день.

Благословенний день знову був пеклом, а пошуки житла роботою, яка розпалила спрагу. Покинувши освічене товариство містера Рея Мака Джонсона, я відчув бажання випити пива. І зробити це вирішив на Грінвіл-авеню. Бо, оскільки містер Джонсон відговорював мене від неї, я просто мушу з’ясувати, що там і як.

Він мав рацію по двох пунктах: вулиця була інтегрована (більш-менш) й зухвала. А також вона буяла життям. Поставивши машину, я пішов прогулятися, всотуючи тамтешню карнавальну атмосферу. Я проминув майже два десятки барів, кілька післяпрем’єрних кінотеатрів (ЗАХОДЬ, ВСЕРЕДИНІ «ХОЛОДОК», читалося на банерах, що, підвішені до піддашків, лопотіли на гарячому, пропахлому нафтою техаському вітерці) і заклад, проти якого вуличний закликач волав: «Дівчатка, дівчатка, дівчатка, найкраще с’риип’из-шооу в ці’оому збіса світі! Найкраще с’риип’из-шооу з усіх вами будь-коли бачених! Наші леді виголені, якщо ви розумієте, про що воно йдеться!» А ще я проминув четверо дверей з вивісками типу «переведення чеків у готівку, швидкі позики». Перед однією з них — «Фінансове забезпечення. Довіра наше гасло» — нахабно стирчав щит з написом угорі ЩОДЕННА ЛІНІЯ, а нижче: ТІЛЬКИ ДЛЯ РОЗВАГИ. Навкруг щита чоловіки в солом’яних капелюхах і підтяжках (вигляд, який собі могли дозволити лише нарвані грачі) обговорювали свіжооприлюднені коефіцієнти. Одні тримали в руках програми кінських перегонів, інші спортивну секцію «Морнінг Ньюз».

«Тільки для розваги, — подумав я. — Йо, саме так». На мить мені уявився мій будиночок, підпалений серед ночі, полум’я, підбадьорюване вітром з Мексиканської затоки, високо злітає в чорне зоряне небо. Розваги мають свої вади, особливо коли йдеться про гру на гроші.

З прочинених дверей линула музика й запахи пива. Я чув, як з одного джукбокса Джері Лі Люїс співає «Всі навкруги аж трусяться танцювати», а з іншого, з сусідніх дверей, Ферлін Гаскі емоційно стогне «Крила голубки» [338]. Я встиг отримати пропозиції від чотирьох повій та одного вуличного торговця, котрий продавав диски коліс, кришталево осяйні довгі бритви та прапори Штату Самотня Зірка з чеканним написом «НЕ ЗАВОДЬСЯ З ТЕХАСОМ». Спробуйте-но перекласти це латиною.

Дуже сильним було дежавю, тривожне відчуття того, що тут чигає те саме зло, яке тут чигало й раніше. Оскільки я ніколи в житті не бував раніше на Грінвіл-авеню, відчуття це було безглуздим, проте заразом і невідпорним, бо було тим, що йде радше з серця, аніж із голови. Раптом мені зовсім перехотілося пива. І перероблену з гаража квартиру в містера Джонсона перехотілося винаймати також, хай які там не є в ній високі кондиції повітря.

Я щойно був проминув пивничку «Троянда пустелі», де з джукбокса гримів Мадді Вотерс [339]. Лишень я розвернувся, щоби йти назад, туди, де залишив машину, як з дверей вилетів якийсь чолов’яга. Перечепившись, він розтягнувся на хіднику. З темного нутра бару пролунав вибух сміху. Якась жінка крикнула: «І не повертайся, ти, чудо без члена!» Це викликало новий (і ще веселіший) регіт.

334

Райони багатих покладів корисних копалин, що створилися у Пермський період, понад 250 млн р. тому.

335

Sansabelt (без пояса) — штани з вшитою в пояс широкою елеастичною стрічкою, які з 1959 року випускала фірма «Jaymar-Ruby».

336

«Ми вас поховаємо» — знаменита фраза, яку перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов адресував послам західних держав на прийомі в Москві в листопаді 1956 року.

337

«Чаювальниками» часто називаються себе громадські угруповання в США з право-патріотичною ідеологією; традиція походить від «Бостонського чаювання» 1773 року — першої рішучої акції американських колоністів проти англійських порядків, з якої почалася війна за незалежність США.

338

Jerry Lee Lewis (нар. 1935 р.) — піаніст-віртуоз, співак, піонер рок-н-ролу; «Whole Lotta Shakin’ Goin’ On» — його хіт 1957 р.; «Wings of a dove» — госпел про Христову голубку, останній великий хіт у кар’єрі Ферліна Гаскі.

339

Muddy Waters (1913–1983) — один з найавторитетніших чорних блюзменів, який під початок 1960-х шокував публіку своєю дуже гучною грою на електрогітарі, потужним голосом і жорсткими ритмами.