Чорна рада

Ч ќтсе буц≥м би за достаток його кн€зем зовуть! Ч перебила „ереваниха. Ч ” його ж≥нка Ч кн€гин€ з ¬олин≥, л€шка. як руйновали наш≥ ¬олинь, так в≥н соб≥ вподобав €кусь б≥долашну кн€гиню; от ≥ самого прозвали кн€зем.

Ч н€зь √винтовка! Ч зареготавши, каже „еревань. Ч “о були ¬ишневецьк≥њ та ќстрозьк≥њ, а тепер п≥шли кн€з≥ √винтовки… «най наших! ј добра, кажуть, людина з т≥њ кн€гин≥. ѕоњхав би до √винтовки хоч зараз, коли б не далеко!

√утор€ть, попиваючи, аж ось Ч двер≥ рип! ≤ Ч так, €к сонце зас≥€ло: ув≥йшла в св≥тлицю Ћес€.

Ч ќт мо€ й крал€! Ч каже „еревань, беручи њњ за руку:

¬ св≥тлоньку входить,

як зор€ сходить.

¬ св≥тлоньку вв≥йшла,

як зор€ з≥йшла…

ј що, бгате? „и н≥чим же похвалитись на стар≥сть „ереванев≥?

Ќ≥чого не сказав Ўрам, т≥лько дививсь на Ћесю. ј вона ж то сто€ла, п≥д≥йшовши п≥д благословен≥Ї, хороша да прехороша! ≤ще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиц≥ спустила в землю, а на виду аж с≥€Ї. Ќа диво була в „ереван€ дочка, да й год≥. “им-то ѕетро, €к побачив, то й умер, дармо що видав довол≥ св≥ту!

Ч Ќу лиш, доню, Ч каже „еревань, Ч п≥днеси нам по кубку, €к там кажуть, ≥з б≥лих ручок.

Ћес€ поблагословилась ≥ п≥днесла. ≤ що то вже, €к хороше вдастьс€! „и заговорить, чи рукою поведе, чи п≥де по хат≥ Ч усе не так, €к хто ≥нший: так ус≥ й дивл€тьс€, ≥ так ус€кому на душ≥, мов сонечко св≥тить.

¬ипив старий Ўрам ≥з б≥лих рук од „ереван≥вни да й каже „ереванев≥:

Ч Ќу, брате ћихайле, тепер ≥ € скажу, що Ї тоб≥ чим на стар≥сть похвалитись. ј „еревань т≥лько см≥Їтьс€.

Ч ј що ж, при€телю? Ч каже Ўрам дал≥. Ч ’оть би мен≥ годилось би про одно вже помишл€ти, да, може, тепер година щаслива; щоб њњ нам не занедбати Ч чи не оддав би ти своЇњ Ћес≥ за мого ѕетра? ј „еревань йому:

Ч ј чом же не оддав би, бгате? Ќехай нашим ворогам буде т€жко! ’≥ба ти не Ўрам, а € не „еревань?

Ч “ак чого ж довго думати? ƒавай руку, свате!

ƒа й подали соб≥ руки, да й обн€лись, да й поц≥ловались. “од≥ за д≥тей, да й кажуть:

Ч Ѕоже вас благослови! ѕоц≥луйтес€, д≥ти!

ѕетро од радост≥ не знав, де в≥н ≥ стоњть, мов сон йому снитьс€! ѕро що в≥н т≥лько подумав, зараз воно йому й Їсть. ј Ћес€ чогось н≥би зл€калась да й каже:

Ч “атусю! ’≥ба ж ви не бачите, що не вс≥ в хат≥?

ќбернувсь „еревань Ч немаЇ ж≥нки. јж ось вона знов ув≥йшла в св≥тлицю.

Ч ћеласю! Ч каже „еревань. Ч „и бачиш, що тут у нас д≥Їтьс€?

Ч Ѕачу, бачу, пишний м≥й пане! Ч дала вона такий одв≥т да зараз ≥ вз€ла од його дочку за руку.

√л€нув ѕетро: де ж та ласка у очах у Ћес≥? ƒе ж той жаль д≥вс€, де д≥лось те, чого не вимовиш н≥€кими словами?.. ¬она схилила головку на материне плече ≥ перебираЇ в нењ на шињ дукати, а на ѕетра й не гл€не. √ордо п≥дн€лась њњ губка Ч не добрий знак дл€ залиц€нн€!..

Ч Ќу, н≥чого сказати, панотче! Ч каже „ереваниха Ўрамов≥, Ч Ўвиденько ви добуваЇте ≥з своњм сином замки! ќт же ми вам доведемо, що ж≥ноче царство стоњть кр≥пше над ус≥ царства.

„еревань т≥лько см≥€вс€.

ј Ўраму було не по нутру.

Ч ¬раг мене в≥зьми, Ч каже, Ч коли з ≥ншим замком не скор≥ш ≥справишс€, н≥ж ≥з бабою! “≥лько ж не знаю, що за одс≥ч ви нам ≥зробите? „им € вам не сват? „им син м≥й не жених вам?

„еревань, сто€чи збоку, усе дививсь на Ўрама, розз€вивши рот, да слухав. як же Ўрам замовк, тод≥ в≥н повернув шию до ж≥нки, що то вона скаже.

ј та вже тод≥ медовим голосом:

Ч ѕанотче, пане полковнику, при€телю наш любий! Ќема на ¬крањн≥ чолов≥ка, щоб не знав, чого стоњть старий Ўрам, ≥ €кий старшина, €кий полковник не оддав би дочки за твого пана ѕетра? Ќе к тому, панотченьку, тут р≥ч. « дорогою душею рад≥ й ми оддать за його свою дитину; т≥лько ж бо треба чинити таке д≥ло по-христи€нськи. Ќаш≥ д≥ди й баби, €к думали заручати д≥тей, то перше њхали з усею с≥м’Їю на прощу до €кого монастир€ да молились богу. ќт бог давав д≥т€м ≥ здоров’€ ≥ талан на всю жизнь. —е д≥ло св€те: зроб≥мо ж ≥ ми по-предк≥вськи.

«нала „ереваниха, що сказати: так ≥ посадила Ўрама, мов горщок од жару одставила.

Ч Ќу, брате ћихайле, Ч каже в≥н „ереванев≥, Ч благословив тебе господь дочкою, да не об≥див же й ж≥нкою.

Ч √а-га-га! Ч каже „еревань. Ч ≈ге, бгате. ћо€ ћелас€ не зневажила б себе ≥ за гетьманом.

Ч ѕо с≥й же мов≥ да буваймо здоров≥! Ч каже „ереваниха, п≥дн≥сши гост€м по кубку.

Ч ўоб нашим ворогам було т€жко, €к добре мовл€Ї м≥й сват! Ч каже Ўрам.

Ч ј д≥ти наш≥ нехай отак вибрикують! Ч додав „еревань, бризнувши з кубка на стелю.

Ч јм≥нь! Ч каже „ереваниха.

Ќа т≥м ≥ застр€ло сватанн€. —тар≥ вже б≥льш ≥ не згадували, бо ≥ в „ереван€, ≥ в Ўрама була така думка, що ще посп≥ють з козами на торг. Ќе так думав ѕетро: в≥н зараз догадавсь, що „ереваниха б’Ї на €когось ≥ншого з€т€, да й сама Ћес€ њм гордуЇ. ≤ вже йому тод≥ здалось, що н≥ дл€ чого б≥льш ≥ на св≥т≥ жити; а на душ≥ така пала туга, така печаль, що й сказати не можна!

Ћес€, викрутившись ≥з того сватанн€, зникла з св≥тлиц≥ ≥ не вв≥йшла на вечерю; а п≥сл€ вечер≥ зараз порозходились на спочинок.

—тарого Ўрама ≥ божого чолов≥ка положили в св≥тлиц≥, а ѕетро, по-козацьки л≥г у садку п≥д чистим небом.

Ќе знаю вже, €ково-то йому п≥сл€ того сватанн€ спалось. як же вернувс€ вранц≥ до св≥тлиц≥, то божого чолов≥ка вже не було в компан≥њ: поплентавсь д≥дусь ≥ще до сх≥д сонц€ ≥з ’марища. ”с≥ повд€гались у довг≥ подорожн≥ сукн≥ ≥ ждали т≥льки старого Ўрама. “ой, сто€ перед образом, дочитував своњх молитов. ѕо ст≥нах ≥ по полиц€х у св≥тлиц≥ не видно було б≥льш н≥ дорогоњ зброњ, н≥ ср≥бних кубк≥в, бо в тую неспок≥йну старосв≥тщину, одлучаючись, не кидай було плохо дома н≥чого, а ховай по тайниках, по п≥дземних скарбниц€х.

—тарий Ўрам звел≥в синов≥ с≥длати кон≥; €к ось ≥ ¬асиль Ќевольник вињхав ≥з-за садка з ридваном. ѕогодив тод≥ бог козакам надрать у своњх ворог≥в ус€чини, що не один старшина, мов €кий дука, њздив ридваном. Ѕлищали м≥д€н≥, позолотист≥њ герби на ридван≥ в „ереван€; мигот≥ла в очах дорога горор≥зьба Ч леви, струсев≥ п≥р’€, булави з бунчуками; а тих, може, перевелось ≥ кодло, що сими гербами величались…

ћати з дочкою с≥ли в ридван, а „еревань не покидав таки козакованн€ Ч поњхав на прощу верхи. Ўрам ≥з ним держав перед того поњзду.

ѕетро хот≥в њхати поруч ≥з верховими, да й сам не знав, €к оставсь коло ридвана, мов прив’€заний, њде сердега мовчки ≥ голову понурив. ƒал≥, надумавшись, ≥ каже:

Ч ѕан≥матко! ”чора д≥ло п≥шло було на лад, да й розв’€залось ≥з твоЇњ ласки. Ќе по правд≥ ви ≥з своЇю Ћесею робите. я до вас ≥з щирим серцем, а ви до мене з хитрощами. Ћучче б уже одр≥зати попросту, да й год≥. Ќу, що в вас на мисл≥? —кажи, пан≥матко, щиро, чи думаЇш ти оддати за мене Ћесю, чи в тебе другий Їсть на прикмет≥?

Ч ≤ Їсть, ≥ нема; ≥ нема, ≥ Їсть, Ч каже, см≥ючись, „ереваниха.

Ч ўо отсе в вас за загадки? Ч аж скрикнув з досади ѕетро. Ч ”же коли рвати, то рви, не дьоргавши! —кажи мен≥, пан≥матко, щиро, кого ви соб≥ маЇте на думц≥?

Ч ≈, паниченьку! Ч каже „ереваниха. Ч ѕотривай-бо трошки: ще рано брати нас на ≥спов≥дь!

«амовк ѕетро, понурив голову, а на виду побл≥д, мов хустка: дон€ла йому до живого „ереваниха. ¬же й сама Ћес€, згл€нувши на мат≥р, похитала головою.

”см≥хнулась горда мати да й каже:

Ч Ќу, козаче, коли вже тоб≥ так пильно припало, то от тоб≥ ус€ ≥стор≥€. Ћес€ мо€ родилась у чудну планету; ще €к € нею ходила, приснивс€ раз мен≥ сон дивен-дивен на прочудо. —лухай, козаче, та на ус мотай. «далось мен≥, н≥би посеред пол€ могила; на могил≥ стоњть панна, а од панни с€Ї, €к од сонц€. ≤ з’њжджаютьс€ козаки ≥ славн≥ лицар≥ з усього св≥ту Ч од ѕодолл€, од ¬олин≥, од —≥вери ≥ од «апорожж€. ¬крили, бачс€, все поле, мов маки зацв≥ли по городах, вкрили да й стали битись один на один, кому буде та €сна€ панна. Ѕ’ютьс€ день, б’ютьс€ другий, Ч €к де не вз€всь молодий гетьман на кон≥. ”с≥ склонились перед ним, а в≥н до могили Ч да й пон€в €сную панну. “акий-то був мен≥ сон, козаче! ѕроходить день, другий Ч н≥€к його не забуду. ”дарилась € до ворожки. ўо ж ворожка? як ти думаЇш?