Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 1 из 7



ѕантелеймон ул≥ш

„ќ–Ќј –јƒј

’рон≥ка 1663 року

–оман

––––––––––—

I

ѕо весн≥ 1663 року двоЇ подорожн≥х, верхи на добрих кон€х, ≥зближались до иЇва з Ѕ≥логородського шл€ху. ќдин був молодий соб≥ козак, збройний, €к до в≥йни; другий, по одеж≥ ≥ по сив≥й бород≥, сказать би, п≥п, а по шаблюц≥ п≥д р€сою, по п≥стол€х за по€сом ≥ по довгих шрамах на виду Ч старий козарлюга. он≥ в њх потомлен≥, одежа й тороки позапилюван≥: зараз було знати, що њдуть не зблизька.

Ќе доњзд€чи верстов зо дв≥ чи зо три до иЇва, вз€ли вони у л≥ву руку, да й побрались гаЇм, по крив≥й дор≥жц≥. ≤ хто т≥льки бачив, €к вони з пол€ повернули в гай, ус€ке зараз домисл€лось, куди вони простують. рива дор≥жка вела до „ереваневого хутора, ’марища. ј „еревань був т€жко грошовитий, да й веселий пан ≥з козацтва, що збагатилось за дес€тил≥тню в≥йну з л€хами. –≥ч тут про Ѕогдана ’мельницького, €к в≥н рок≥в з дес€ток шарпав з козаками шл€хетних л€х≥в ≥ недол€шк≥в. ќт тод≥-то й „еревань доскочив соб≥ незчисленного скарбу та п≥сл€ в≥йни й с≥в хутором коло иЇва.

Ѕуло вже надвеч≥р. —онце св≥тило стиха, без жари; ≥ любо було погл€нути, €к воно розливалось по зелених в≥тах, по суковатих, мохнатих дубах ≥ по молод≥й травиц≥. ѕташки сп≥вали ≥ свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усм≥халось. ј подорожн≥ були €кось смутн≥њ. Ќ≥хто б не сказав, що вони њдуть у гост≥ до веселого пана „ереван€.

ќтже вони вже й п≥д ’марищем. ј те ’марище було окрите га€ми, справд≥ наче хмарами. ругом обн€ла його р≥чка з зеленими плавами, лозами й очеретами. „ерез р≥чку йшла до вор≥т гребелька. ј ворота в „ереван€ не прост≥, а державськ≥њ.[1. д≥дичевський - прим.авт.] «ам≥сть ушул[2. стовпи в брам≥ - прим.авт.] Ч рублена башта п≥д іонтовим щитом, ≥ п≥д башту вже дубов≥ ворота, густо од верху до низу цв€хован≥. Ѕувало тод≥, у ту старовину, таке, що ≥ вдень ≥ вноч≥ спод≥вайсь лихого гост€ Ч татарина або л€ха. “ак над вор≥тьми у башт≥ було й в≥конце, щоб роздивитись перше, чи впускати гост€ до господи, чи н≥. Ќад щитом Ч гостроверхий греб≥нь ≥з дубових паль, а округ хутора Ч год€щий вал.

ѕ≥д’њхавши гост≥ п≥д браму, почали грюкати шаблею в цв€хи. ѕо гаю п≥шла луна, а в хутор≥ не озивавсь н≥хто; да вже нескоро хтось за вор≥тьми почав кашл€ти, ≥ стало чути, €к щось або старе, або недуже беретьс€ в башт≥ по сходах до в≥конц€, л≥зе да й гуторить само з собою.

Ч ¬раг його, Ч каже, Ч знаЇ, €кий тепер люд настав! ѕрињде казна-що, казна-зв≥дки та й грюкотить, €к вор≥т не розламле. ј €кби рок≥в п’€тнадц€ть або двадц€ть назад! “ак ус€ке сид≥ло по ¬крањн≥ тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. √е, тото бо!.. якби враж≥ л€хи, соб≥ на лихо, не потривожили козацького рою, то й дос≥ б, може, так би сид≥ли. ѕогано було за л€х≥в, та вже ж ≥ наш≥ гул€ють не в свою голову! ќх, боже правий, боже правий!

Ч —е ¬асиль Ќевольник, Ч каже тод≥ п≥п. Ч ќднаковий ≥ дос≥.

Ч ’то там грюкаЇ, наче в своњ ворота? Ч питав ¬асиль Ќевольник кр≥зь в≥конце.

Ч ƒа год≥ тоб≥ розпитувати! Ч озвавс€ п≥п. Ч Ѕачиш, що не татаре, то ≥ впускай.

Ч Ѕоже м≥й правий! Ч аж скрикнув ¬асиль Ќевольник. Ч “а се ж паволоцький Ўрам!.. Ќе знаю ж, чи одчин€ти ворота, чи перше б≥гти до пана.

Ч ќдчини перше ворота, Ч озвавс€ Ўрам, Ч а пот≥м б≥жи соб≥, куди хоч.



Ч ѕравда, правда, доброд≥ю м≥й любий! Ч каже старий ключник да й почав ≥спускатис€ униз, усе-таки розмовл€ючи сам ≥з собою. Ч √ора з горою не з≥йдетьс€, а чолов≥к з чолов≥ком з≥йдетьс€. ќх, не думали ж моњ стар≥ оч≥ вбачати пана Ўрама!

ќт одчинились ворота. ѕолковник Ўрам ≥з сином (той молодий козак був його син), схилившись ≥ в’њхали. ¬асиль Ќевольник з великоњ радост≥ не знав, що й робити: кинувс€ до Ўрама ≥ поц≥лував йрго в кол≥но.

ƒал≥ до сина:

Ч Ѕоже правий! Ѕоже правий! “а се ж тв≥й ѕетрусь! ќрел, а не козак!

ѕетро нагнувсь ≥з с≥дла ≥ поц≥лувавсь ≥з ¬асилем Ќевольником.

Ч ќрел, а не козак! Ч каже знов ¬асиль Ќевольник. Ч ўо, €кби таких друз€к припливло хоч дв≥ чайки до ермана, €к € пропадав там у невол≥? ќх, боже правий! ƒалась мен≥ та прокл€та невол€ добре знати, не забуду њњ дов≥ку!

—правд≥, ¬асиль Ќевольник був соб≥ д≥дусь такий ≥ м≥зерний, мов зараз т≥лько з невол≥ випущений: невеличкий, похилий, оч≥ йому позападали ≥ наче до чого придивл€ютьс€, а губи €кось покривились, що ти б сказав Ч в≥н ≥ зроду не см≥€вс€. ” синьому жупанков≥, у старих полотн€них шароварах, да й те на йому було, мов позичене.

ѕетро, старого Ўрама син, скочив на землю ≥ вз€в од панотц€ кон€.

Ч ¬еди ж нас, ¬асилю, до пана, Ч каже полковник Ўрам. Ч ƒе в≥н? „и в св≥тлиц≥, чи в пас≥ц≥? ” нього здавна була охота до бджоли; так тепер певно вже пас≥чникуЇ.

Ч ≈ге, доброд≥ю, Ч каже ¬асиль Ќевольник, Ч благую часть ≥збрав соб≥ пан „еревань Ч нехай його господь на св≥т≥ подержить! ћало куди й виходить ≥з пас≥ки.

Ч Ќу, да все ж од людей ≥ще не одцуравс€! „и, може, справд≥ зробивсь пустинножителем?

Ч …ому од людей одцуратись! Ч каже ¬асиль Ќевольник. Ч “а йому й хл≥б не п≥де в душу, €кби його люде покинули. ” нас ≥ тепер не без гостей. ѕобачиш сам, що в нас за г≥сть тепер у ’марищ≥.

ƒа, одчинивши д≥дусь у пас≥ку хв≥рточку, ≥ пов≥в Ўрама поп≥д деревом.

ўо ж то був за Ўрам такий, ≥ €к се в≥н був разом п≥п ≥ полковник?

Ѕув в≥н син паволоцького попа, по пр≥звищу „епурного, учивс€ в ињвськ≥й братськ≥й школ≥, ≥ вже сам вийшов був на попи. як же п≥дн€лись козаки з гетьманом ќстр€ницею, то ≥ в≥н устр€в до козацького в≥йська; бо гар€чий був чолов≥к Ўрам ≥ не всид≥в би у своњй параф≥њ, чуючи, €к ≥ллЇтьс€ р≥дна йому кров за безбожний глум польських консистент≥в ≥ ур€дник≥в над украњнц€ми, за наругу католик≥в ≥ ун≥т≥в над греко-руською в≥рою. “од≥-бо д≥йшло безладд€ в ѕольщ≥ до того, що робив ус€кий староста, ус€кий ротм≥стр, ус€кий значний чолов≥к, що йому в божев≥льну голову прийде, а найб≥льш ≥з народом неоружним, з м≥щанами ≥ хл≥боробами, котор≥ не мали жодного способу супротив його стати. ѕочали жовн≥ри, консистуючи в городах ≥ селах, беззаконн≥ окорми ≥ напитки од людей вимагати, ж≥нок та д≥вчат козачих, м≥щанських ≥ посполитих безчестити ≥ мордовати, людей серед зими по ломках льодових у плуг запр€гати, а жидам приказували њх бичовати й поган€ти, щоб, на один см≥х ≥ наругу, л≥д плугом орали й рисовали. ј тим часом католицьк≥ пани з нашими перевертн€ми усиловались ун≥ю на ¬крањн≥ прищепити ≥ не в одну церкву попом ун≥та на огиду люд€м поставили; в≥ру благочестиву мужицькою в≥рою називали, а оддаючи жидам у оренду села, не раз ≥з селами й церкви њм на одкуп оддавали. ≤ н≥кому було на так≥ наруги жаловатись, бо й самого корол€ сенатори, пани да Їпископи у руках держали. √ородова ж козацька старшина за коронного гетьмана, за старост, за державц≥в ≥ њх нам≥сник≥в ≥ орендар≥в руку т€гнула, а м≥ж себе д≥лилась козацькою платою Ч по тридц€ти злотих на вс€кого реЇстрового од корол€ ≥ –еч≥ ѕосполитоњ. “о й реЇстровим, чи городовим, козакам було т≥сно. Ѕагато з них до п≥дданства старостам ≥ державц€м приневолено; котор≥ ж остались реЇстровими козаками, т≥њ робили в своЇњ старшини вс€ку роботу по дворах. Ў≥сть тис€ч т≥лько њх оставлено в реЇстр≥, да й т≥њ, бувши в велик≥й невол≥ в старшини, т€гли, хот€ й нехот€, за л€х≥в руку ≥ т≥лько вже при ’мельницькому одностайне за ¬крањну повстали. “ак €к би њм земл€ки у своњй т≥снот≥ й нуждах жаловались?.. ∆аловались мир€не ≥ попи благочестив≥њ т≥лько далеким своњм земл€кам Ч козакам запорозьким, котор≥, живучи в диких степах, за порогами, старшину свою сам≥ з себе вибирали ≥ гетьману коронному уз€ти себе за шию не давали. ќт ≥ виходили з «апорожж€ один за одним гетьмани козацьк≥њ: “арас “р€сило, ѕавлюк, ќстр€ниц€ Ч з мечем ≥ пожежею супротив ворог≥в р≥дного краю.

“≥лько ж не надовго п≥д≥ймали украњнц≥ п≥д њх корогвами похилу голову. Ћ€хи держались м≥цно за руки з недол€шками, гасили хутко полом’€ ≥ знов по-свойому обертали ”крањну. јж ось п≥дн€всь страшенний, невгасимий пожар ≥з «апорожж€ Ч п≥дн€всь на л€х≥в ≥ на вс≥х недруг≥в отчизни батько ’мельницький. „ого вже не робили т≥њ старости ≥ ком≥сари з городовими козаками, т≥њ консистенти-ротм≥стри з своњми жовн≥рами, да й наш≥ перевертн≥ недол€шки з надв≥рною сторожею. як уже не вмудр€лись, щоб погасити теЇ полом’€! як уже не перегороджували степов≥ дороги своњми заставами, щоб не пустити н≥кого з ”крањни на «апорожжЇ, так де ж? идаЇ пахар на пол≥ плуг ≥з волами, кидаЇ пивовар казани в броварн≥, кидають шевц≥, кравц≥ ≥ ковал≥ свою роботу, батьки покидають маленьких д≥тей, сини Ч немощних батьк≥в ≥ мат≥рок, ≥ вс€ке ман≥вцем да ночами, степами, тернами да байраками чимчикуЇ на «апорожжЇ до ’мельницького. ≤ отод≥-то вже Ђрозлилась козацька слава по вс≥й ”крањн≥…ї